10
.docСуд може захистити право інтелектуальної власності або інтерес іншим способом, передбаченим договором або законом.
Стаття 432 ЦК України закріплює спеціальні норми для захисту права інтелектуальної власності судом.
Отже, захист прав інтелектуальної власності особи здійснюється як способами, передбаченими ст. 16 ЦК України, так і специфічними, передбаченими лише для захисту прав інтелектуальної власності.
Вищий господарський суд у своєму оглядовому листі зазначив, що за приписами ст. 52 Закону України "Про авторське право і суміжні права" у зв'язку з порушенням авторського права і (або) суміжних прав є можливим одночасне застосування кількох або усіх передбачених зазначеною статтею способів цивільно-правового захисту таких прав, у тому числі й у різних судових провадженнях1.
Так, відкрите акціонерне товариство (далі - Акціонерне товариство) звернулося до господарського суду міста Києва з позовом про стягнення з товариства з обмеженою відповідальністю (далі - Товариство) компенсації за порушення авторського права у сумі 1581750 грн, що було на період розгляду справи еквівалентним 8550 мінімальних заробітних плат. У подальшому позивач уточнив свої вимоги та просив суд зобов'язати відповідача виплатити компенсацію за порушення авторського права у розмірі 3759 мінімальних заробітних плат, що становить 770595 грн, а також стягнути з Товариства судові витрати.
Рішенням суду першої інстанції позов задоволено частково: з Товариства на користь позивача стягнуто компенсацію за порушення авторського права в сумі 102500 грн, а також судові витрати, у т. ч. 5000 грн за оплату послуг адвоката та 15070 грн за проведення судової експертизи в даній справі; крім того, з відповідача в доход Державного бюджету України стягнуто штраф у сумі 10250 грн. Рішення суду мотивовано встановленими рішеннями господарського суду з інших господарських справ фактами порушення відповідачем виключних авторських прав Акціонерного товариства шляхом публікації семи статей без отримання відповідного дозволу позивача, що згідно з ч. 1 ст. 52 Закону України "Про авторське право і суміжні права" є підставою для стягнення з відповідача компенсації за назване порушення.
Постановою апеляційного господарського суду рішення місцевого господарського суду з даної справи було змінено; провадження у справі припинено в частині стягнення компенсації за порушення авторського майнового права позивача на шість статей; з відповідача на користь Акціонерного товариства було стягнуто 14350 грн компенсації за порушення авторського права, а також судові витрати пропорційно розміру задоволених позовних вимог; з Товариства в доход Державного бюджету України стягнуто штраф у сумі 1435 грн. У прийнятті названої постанови суд апеляційної інстанції виходив з факту існування рішення суду зі спору між тими ж сторонами, про той же предмет і з тих же підстав, оскільки захист порушених відповідачем авторських прав Акціонерного товариства шляхом публікації шести статей, виключне право на використання яких належить позивачеві, був предметом позову в іншій господарській справі.
У касаційній скарзі до Вищого господарського суду України Акціонерне товариство просило скасувати постанову суду апеляційної інстанції, а рішення місцевого господарського суду залишити в силі, посилаючись на неправильне застосування апеляційним судом норм матеріального та процесуального права. За твердженням скаржника, матеріально-правові вимоги у даній справі та в іншій господарській справі ґрунтуються на різних способах захисту авторських прав, передбачених Законом, у зв'язку з чим висновок апеляційного суду про тотожність спорів у названих справах є хибним.
Перевіривши на підставі встановлених попередніми судовими інстанціями фактичних обставин справи правильність застосування ними норм матеріального і процесуального права. Вищий господарський суд України дійшов висновку про необхідність задоволення касаційної скарги з урахуванням такого. Причиною подання касаційної скарги з даної справи стало питання щодо можливості застосування декількох, передбачених Законом, способів захисту порушених майнових авторських прав.
Частиною 1 ст. 16 Цивільного кодексу України передбачено, що кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу. Відповідно до приписів абз. 2 ч. 1 ст. 52 Закону України "Про авторське право і суміжні права" при порушеннях будь-якою особою авторського права і (або) суміжних прав, передбачених ст. 50 цього Закону, недотриманні передбачених договором умов використання творів і (або) об'єктів суміжних прав, використанні творів і об'єктів суміжних прав з обходом технічних засобів захисту чи з підробленням інформації і (або) документів про управління правами чи створенні загрози неправомірного використання об'єктів авторського права і (або) суміжних прав та інших порушеннях особистих немайнових прав і майнових прав суб'єктів авторського права і (або) суміжних прав суб'єкти авторського права і (або) суміжних прав мають право: а) вимагати визнання та поновлення своїх прав, у тому числі забороняти дії, що порушують авторське право і (або) суміжні права чи створюють загрозу їх порушення; б) звертатися до суду з позовом про поновлення порушених прав та (або) припинення дій, що порушують авторське право та (або) суміжні права чи створюють загрозу їх порушення; в) подавати позови про відшкодування моральної (немайнової) шкоди; г) подавати позови про відшкодування збитків (матеріальної шкоди), включаючи упущену вигоду, або стягнення доходу, отриманого порушником внаслідок порушення ним авторського права і (або) суміжних прав, або виплату компенсацій; д) вимагати припинення підготовчих дій до порушення авторського права і (або) суміжних прав, у тому числі призупинення митних процедур, якщо є підозра, що можуть бути пропущені на митну територію України чи з її митної території контрафактні примірники творів, фонограм, відеограм, засоби обходу технічних засобів захисту, в порядку, передбаченому Митним кодексом України; е) брати участь в інспектуванні виробничих приміщень, складів, технологічних процесів і господарських операцій, пов'язаних з виготовленням примірників творів, фонограм і відеограм, щодо яких є підстави для підозри про порушення чи загрозу порушення авторського права і (або) суміжних прав, у порядку, встановленому Кабінетом Міністрів України; є) вимагати, в тому числі у судовому порядку, публікації в засобах масової інформації даних про допущені порушення авторського права і (або) суміжних прав та судові рішення щодо цих порушень; ж) вимагати від осіб, які порушують авторське право і (або) суміжні права позивача, надання інформації про третіх осіб, задіяних у виробництві та розповсюдженні контрафактних примірників творів і об'єктів суміжних прав, а також засобів обходу технічних засобів захисту, та про канали їх розповсюдження; з) вимагати прийняття інших передбачених законодавством заходів, пов'язаних із захистом авторського права та суміжних прав. Отже, суд дійшов висновку, що наведена норма, визначаючи способи цивільно-правового захисту авторських прав, не виключає можливості одночасного застосування до порушника зазначених правових засобів оперативного впливу, в тому числі й у різних судових провадженнях.
Оскільки до предмета позову з іншої справи належала вимога щодо публікації в засобах масової інформації даних про допущені Товариством порушення авторського права позивача, у той час коли предметом спору з даної справи є захист виключних майнових прав позивача шляхом стягнення компенсації з відповідача, висновок апеляційного суду про тотожність підстав та предмета позовів у зазначених господарських справах був невірним. Згідно з ч. 2 ст. 52 Закону України "Про авторське право і суміжні права" суд має право постановити рішення чи ухвалу, зокрема, про виплату компенсації, що визначається судом, у розмірі від 10 до 50000 мінімальних заробітних плат, замість відшкодування збитків або стягнення доходу.
Таким чином, висновок місцевого господарського суду про стягнення з відповідача 102500 грн компенсації за неправомірну публікацію спірних статей, з урахуванням обсягу вчиненого порушення та результатів проведеної експертизи об'єкта інтелектуальної власності з даної справи, відповідає нормам матеріального права.
З огляду на викладене Вищий господарський суд України постанову апеляційного господарського суду з даної справи скасував, а рішення суду першої інстанції залишив без змін.
Розглядаючи справу, про яку йдеться нижче, ВГС України зазначив таке: розмір компенсації, що визначається судом при порушенні авторського права і (або) суміжних прав замість відшкодування збитків або стягнення доходу, не обов'язково має точно відповідати розмірові шкоди, що була завдана, проте повинен співвідноситися з нею певним чином, оскільки особливою функцією цивільно-правової відповідальності є відшкодування майнових витрат, завданих правопорушенням1. Так, фірма звернулася до господарського суду з позовом до Товариства про стягнення компенсації за порушення авторських прав, сум матеріальної та моральної шкоди.
Рішенням місцевого господарського суду, залишеним без змін постановою апеляційного господарського суду, позов задоволено частково: з Товариства на користь Фірми стягнуто компенсацію за порушення авторського права. В іншій частині позову відмовлено. Названі рішення попередніх інстанцій з посиланням на приписи статей 11, 21-23, 32 Закону України "Про авторське право і суміжні права" мотивовано порушенням відповідачем майнових авторських прав Фірми шляхом використання спірних об'єктів інтелектуальної власності - умов задач, авторами яких є громадяни Б. та В., - без одержання відповідного дозволу позивача, що є підставою для стягнення компенсації з огляду на обсяги випуску збірників з використанням спірних творів.
Судовими інстанціями у справі встановлено, що:
- згідно з авторськими договорами та додатками до них автори - громадяни Б. та В. передали позивачеві виключні майнові права на створені ними підручники, складовими частинами яких є умови задач;
- у збірниках, виданих Товариством, було використано зазначені умови задач без дозволу позивача;
- відповідно до висновків експертизи об'єктів інтелектуальної власності: умови задач з підручників автора Б. є частинами творів, які можуть використовуватись самостійно;
використання спірних умов задач у збірниках відповідача не є цитуванням або ілюстрацією для навчання та не підпадає під ознаки вільного використання творів у розумінні Закону;
підручники, авторами яких є громадяни Б. та В., не є офіційними документами;
- з урахуванням того, що обсяг тиражу збірників відповідача, в яких використано спірні об'єкти інтелектуальної власності, становить приблизно 300 000 екземплярів, з Товариства підлягає стягненню компенсація за порушення авторського права позивача у певній сумі;
- у ході розгляду спору відповідач припинив використання спірних творів у власних збірниках.
Причиною спору в даній справі стало питання про наявність порушення Товариством майнових прав Фірми шляхом використання у збірниках складових частин творів, суб'єктом авторського право на які є позивач.
В абз. 5 ст. 1 Закону України "Про авторське право і суміжні права".визначено, що виключне право - це майнове право особи, яка має щодо твору, виконання, постановки, передачі організації мовлення, фонограми чи відеограми авторське право і (або) суміжні права, на використання цих об'єктів авторського права і (або) суміжних прав лише нею і на видачу лише цією особою дозволу чи заборони їх використання іншим особам у межах строку, встановленого цим Законом.
Відповідно до п. 1 ст. 8 зазначеного Закону об'єктами авторського права є твори у галузі науки, літератури і мистецтва, а саме, літературні письмові твори белетристичного, публіцистичного, наукового, технічного або іншого характеру (книги, брошури, статті тощо).
Згідно зі ст. 9 Закону "Про авторське право і суміжні права" частина твору, яка Може використовуватися самостійно, у тому числі й оригінальна назва твору, розглядається як твір і охороняється відповідно до цього Закону. Частиною 1 ст. 15 вказаного Закону передбачено, що до майнових прав автора (чи іншої особи, яка має авторське право) належать: виключне право на використання твору; виключне право на дозвіл або заборону використання твору іншими особами. А згідно з частиною третьою цієї статті виключне право автора (чи іншої особи, яка має авторське право) на дозвіл чи заборону використання твору іншими особами дає йому право дозволяти або забороняти будь-яке використання твору іншими особами. Аналогічні положення містяться у ст. 10 Бернської конвенції, за приписами якої автори літературних і художніх творів, що охороняються цією Конвенцією, користуються виключним правом дозволяти відтворення цих творів будь-яким чином і в будь-якій формі.
На думку ВГС України, попередні судові інстанції дійшли правильного висновку про наявність у Фірми виключних майнових прав на використання спірних умов задач як самостійних складових частин творів (підручників) та, відповідно, права дозволяти або забороняти таке використання іншим особам. Посилання скаржника на те, що умовами зазначених авторських договорів не передбачено передачу позивачеві виключних майнових прав на підручники, спростовуються, на переконання ВГС України, встановленими господарськими судами фактичними даними, зокрема авторськими договорами та додатками до них. Скаржником не наведено достатньо переконливих доводів про порушення судовими інстанціями правил оцінки доказів у встановленні цього факту.
Разом з тим, згідно зі ст. 52 Закону "Про авторське право і суміжні права" при порушеннях будь-якою особою авторського права і (або) суміжних прав, передбачених ст. 50 цього Закону, недотриманні передбачених договором умов використання творів і (або) об'єктів суміжних прав, використанні творів і об'єктів суміжних прав з обходом технічних засобів захисту чи з підробленням інформації і (або) документів про управління правами чи створенні загрози неправомірного використання суд має право постановити рішення чи ухвалу про: а) відшкодування моральної (немайнової) шкоди, завданої порушенням авторського права і (або) суміжних прав, з визначенням розміру відшкодування; б) відшкодування збитків, завданих порушенням авторського права і (або) суміжних прав; в) стягнення із порушника авторського права і (або) суміжних прав доходу, отриманого внаслідок порушення; г) виплату компенсації, що визначається судом, у розмірі від 10 до 50000 мінімальних заробітних плат, замість відшкодування збитків або стягнення доходу. Статтею 52 Закону також передбачено, що при визначенні розмірів збитків, які мають бути відшкодовані особі, права якої порушено, а також для відшкодування моральної (немайнової) шкоди суд зобов'язаний виходити із суті порушення, майнової і моральної шкоди, завданої особі, яка має авторське право і (або) суміжні права, а також із можливого доходу, який могла б одержати ця особа. При визначенні компенсації, яка має бути виплачена замість відшкодування збитків чи стягнення доходу, суд зобов'язаний у встановлених пунктом "г" цієї частини межах визначити розмір компенсації, враховуючи обсяг порушення та (або) наміри відповідача.
Приймаючи рішення в частині визначення розміру компенсації у певній сумі, місцевий господарський суд виходив з розміру тиражу збірників, виданих з порушенням прав позивача, використання відповідачем лише умов задач та припинення порушення прав під час розгляду справи.
Проте, оскільки у даному випадку конструкція статті передбачає альтернативну відповідальність - тобто за вибором позивача стягнення збитків, отриманого відповідачем доходу або, замість цього, стягнення компенсації, то остання надає можливість уникнути труднощів доказування збитків, які обумовлені специфікою порушень у даній сфері, оскільки найчастіше вони полягають в упущеній вигоді. Однак це не означає, що судом може довільно визначатися розмір компенсації без урахування об'єктивних критеріїв, що можуть свідчити про розмір шкоди, спричиненої неправомірним використанням об'єкта авторського права. Тобто розмір компенсації не повинен точно відповідати розміру шкоди, що була завдана, проте має співвідноситися з нею певним чином, оскільки особливою функцією цивільно-правової відповідальності є відшкодування майнових втрат, завданих правопорушенням.
Тому і у випадку стягнення компенсації замість збитків або отриманого доходу суд має визначити їх масштаб (інакше кажучи, орієнтовні збитки), а не точну цифру, а саме встановити належними засобами доказування наявність упущеної вигоди: можливої винагороди за аналогічне використання на умовах ліцензійного договору, яке або встановлювалося цим правовласником за попередніми угодами, або є усталеною практикою в даній сфері; прибуток від реалізації примірників твору, який прогнозувався, але не був отриманий через поширення контрафактної продукції. Для визначення рівня збитків можуть бути враховані масштаби порушення (способи неправомірного використання, обсяг контрафактної продукції, її вартість на ринку, територія її розповсюдження, негативний вплив на подальшу діяльність правовласника і її доходність тощо). Проте місцевим господарським судом докази у цій частині у сторін не витребовувалися та не досліджувалися.
Крім того, встановлюючи розмір компенсації місцевий господарський суд не визначив, з якого саме розміру мінімальної заробітної плати він виходив та з якої кількості таких розмірів.
Апеляційний господарський суд, на думку ВГС України, помилок місцевого господарського суду не виправив і сам припустився аналогічних помилок. Касаційна ж інстанція згідно з ч. 2 ст. 1117 Господарського процесуального кодексу України не має права встановлювати або вважати доведеними обставини, що не були встановлені у рішенні або постанові господарського суду, чи відхилені ним, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими, збирати нові докази або додатково перевіряти докази; тому Вищий господарський суд України судові рішення з даної справи скасував, а справу передав на новий розгляд до місцевого господарського суду.
Суд, розглядаючи спір про право інтелектуальної власності, може постановити такі рішення:
про застосування негайних заходів щодо запобігання порушенню права інтелектуальної власності та збереження відповідних доказів;
про зупинення пропуску через митний кордон України товарів, імпорт чи експорт яких здійснюється з порушенням прав інтелектуальної власності;
про вилучення з цивільного обороту товарів, виготовлених або введених у цивільний оборот з порушенням права інтелектуальної власності, та знищення таких товарів;
про вилучення з цивільного обороту матеріалів та знарядь, що використовувались переважно для виготовлення товарів з порушенням права інтелектуальної власності або вилучення та знищення таких матеріалів та знарядь;
застосування разового грошового стягнення замість відшкодування збитків за неправомірне використання об'єктів права інтелектуальної власності. Розмір стягнення визначається відповідно до закону з урахуванням вини особи та інших обставин, що мають істотне значення;
опублікування в засобах масової інформації відомостей про порушення права інтелектуальної власності та змісту судового рішення щодо такого порушення.