Регіональна економіка. книжка

754

Додаток 3

1. Формалізована модель закритої транспортної задачі

Цільовою функцією оптимізаційної моделі розміщення виробництва є мінімум витрат, а обмеженнями – розміри потреб у продукції, обсяги її випуску, ресурси сировини, палива і матеріалів, капітальні вкладення.

Для вибору оптимального варіанта розміщення підприємств галузі можна використати найпростішу економіко-математичну модель транспортної задачі:

(Сі + ЕнКі + tіj ) Хіj min,

де Сі + ЕнКі – приведені витрати на виготовлення одиниці продукції в і-му пункті або районі розміщення; tіj – витрати на транспортування одиниці продукції з і-го пункту виробництва в j-й пункт споживання; Хіj – шуканий обсяг постачання продукції з і-го пункту виробництва в j-й пункт споживання.

При розв'язанні цієї задачі слід дотримуватись таких обмежень:

Хіj 0 – обсяг постачання з і-го пункту розміщення виробництва в j-й

пункт споживання не може бути від’ємною величиною;

Хіj і – сума поставок з усіх пунктів розміщення виробництва і в усі пункти споживання не повинна перевищувати обсягів виробництва або має дорівнювати їм;

Хіj = Віj – сума поставок з усіх пунктів розміщення виробництва в пункти споживання повинна дорівнювати сумі споживання продукції;

повинні перевищувати ліміту або мають дорівнювати йому.

755

За розв'язком цієї задачі виробництво продукції розміщують в усіх можливих пунктах, коли загальні витрати на випуск і доставку продукції в пункти споживання будуть мінімальними. Ця модель зазвичай не враховує різноманітності чинників розміщення, тому пункти розміщення підприємств мають бути виділені з урахуванням впливу інших чинників, не врахованих у цій моделі. Серед них чи не найважливішими є соціальні чинники.

2. Приклад розв’язання закритої виробничо-транспортної задачі

За її умовою, з пунктів 1 і 2 (постачальники) необхідно відправити вантаж

(продукцію) в пункти – А,Б,В (споживачі).

Відомо:

1) кількість продукції аі, яку має кожен постачальник

(а1 = 3000 т, а2 = 6000 т);

2) величина попиту на продукцію bi

(bA = 1000 т, bБ = 4000 т, bВ = 4000 т);

3) витрати на перевезення 1 т продукції кожному споживачеві Сij

(C1A = 20 грн., C1Б = 40 грн., C1В = 60 грн., C2A = 50 грн., C2Б = 30 грн., C2В = 10

грн.).

Треба знайти найефективніший варіант зв’язків між постачальниками і

споживачами, тобто xij – невідома кількість продукції, яку слід перевести від і-го

756

постачальника j-му споживачеві. Критерієм оптимальності є мінімум транспортних витрат:

F Cij xij min

Підставимо цифрові дані в таблицю:

Отримуємо: Fmin = 22000 грн.

Найоптимальніші поставки продукції: х1A – 20000 грн., х1Б – 80000 грн., х2Б –

60000 грн., х2В – 40000 грн.

Для розв’язання оптимізаційної задачі розміщення враховують приведені витрати на виробництво продукції – для кожного варіанта розміщення складають матрицю; знаходять Fmin для цієї матриці, а потім з усіх варіантів обирають варіант з мінімальним результатом, який і буде оптимальним.

Як видно з останньої таблиці, для споживача Б вигідніше одержати всію продукцію від постачальника 1. Це означає, що максимальний ефект для всієї системи не забезпечує оптимальних показників для окремих її елементів.

757

Додаток 4

Приклад оцінки варіантів розміщення підприємства

Порівняльна ефективність варіантів розміщення цементного заводу:

З наведених у таблиці варіантів розрахунку приведених витрат

оптимальним є третій з найменшими витратами на розміщення підприємства.

758

Додаток 5

Методика оцінки еколого-економічної ефективності проектів нового будівництва

Еколого-економічна оцінка проектів проводитися в чотири етапи.

На першому етапі здійснюють оцінку екологічного допуску виробництва. При цьому сумарний обсяг його викидів не може бути більшим за гранично допустиму концентрацію (ГДК) їх у повітрі й воді:

Сі 1, ГДКі

де Cі – фактична концентрація і-ї речовини; ГДКі – гранично допустима концентрація і-ї речовини.

Якщо таке співвідношення неможливо забезпечити, розрахунок здійснюють за формулою

Vi 1,

ГДВі

де Vі – обсяг викидів забруднювальних речовин; ГДВі – гранично допустимий їх викид.

У зв'язку з розробкою нових нормативів і стандартів ГДК та ГДВ

можна замінити іншими показниками.

На другому етапі розраховують і порівнюють витрати на охорону навколишнього природного середовища за проектним і базовим

(прийнятим за норматив чи еталон) варіантами:

Ві Вб

де Bі – приведені витрати у і-й варіант будівництва; Вб – приведені витрати на базовому підприємстві.

З кількох варіантів обирають оптимальний.

Третій етап пов'язаний з потребою подолання негативного впливу виробництва в регіонах, де забруднення більше за ГДК, тобто з мінімізацією негативного впливу забруднювальних речовин. У загальному вигляді критерієм екологічної оптимальності проекту є мінімум впливу об'єкта будівництва на природне середовище:

759

П = Рм+Кз min,

де Рм – ресурсомісткість об’єкта

(Рм = QRA , де Q – обсяг спожитого ресурсу; R – економічна оцінка

ресурсу;

А – річний обсяг виробництва продукції);

К3 – коефіцієнт забруднювального впливу об’єкта будівництва

(К3 = R'V ' , де R’– економічна оцінка одиниці умовних викидів;

A

V’– умовний обсяг викидів у повітря або воду; А – річний обсяг виробництва продукції).

З усіх варіантів вибирають варіант з мінімальними показниками.

Упродовж четвертого етапу оцінюють економічну ефективність природозахисних заходів:

Е = [(С6 – С) + (Кб – К) Ен]А + (У – Уб) А,

де Сб, С – поточні витрати базового і проектованого підприємства на одиницю продукції; Кб, К – питомі капітальні вкладення; А – річний обсяг виробництва; У, Уб – річне запобігання втратам на одиницю продукції.

З усіх варіантів обирають один з найбільшим ефектом (Е)

760

Додаток 6

Коефіцієнти природного приросту населення по областях України (‰)

761

Додаток 7

Національний склад населення України

762

Додаток 8

Мовний склад населення України

763

Додаток 9

Динаміка зайнятості населення в усіх сферах економічної

діяльності по регіонах України, тис. осіб