Регіональна економіка. книжка

744

Всесвітній фонд охорони дикої природи заснований у 1993 році.

Його завдання – організація проектів з охорони тваринного світу і природних екосистем, знаходження коштів для їх фінансування, запрошення для роботи спеціалістів із МСОП та інших організацій, надання допомоги заповідникам,

національним паркам, накопичення та розмноження природоохоронної інформації.

У 1991 році Світовим банком з спільно ЮНЕП створена фінансова природоохоронна організація – Глобальний екологічний фонд (GЕF),

членами якої на 1 січня 1998 р. були 155 держав світу, в тому числі й Україна. Головною метою створеного Фонду є розробка та реалізація фінансового механізму надання країнам, які отримують відповідні гранти пільгових кредитів для реалізації проектів, пов’язаних із вирішенням глобальних екологічних проблем.

5.3. Участь України у міжнародному співробітництві в галузі

охорони довкілля

У міжнародному співробітництві з охорони навколишнього середовища Україна заявила про себе як доволі активний учасник. Вонає членом ООН і відповідно приєдналася до роботи усіх природоохоронних організацій, які діють під егідою останньої. Україна є суверенною стороною більше якдвадцяти міжнародних угод з питань екології, бере участь у міжнародних конвенціях, виконує міжнародні зобов’язання з охорони навколишнього середовища. Українська держава з перших днів незалежності активно співпрацює у міжнародних природоохоронних заходах та реалізації екологічних програм і проектів. Так ще у 1992 році, Україна як суверенна держава, на Саміті у Ріо-де-Жанейро (1992 р.) внесла пропозицію про екологічну конверсію підприємств, взяла на себе зобов’язання забезпечувати екологізацію економіки та розв’язання екологічних проблем як першочергове завдання господарської та держаної політики.

745

В Україні створені біосферні заповідники, що внесені Бюро міжнародної координаційної ради з програми ЮНЕСКО «Людина та біосфера» до міжнародної мережі біосферних заповідників. Нині таких заповідників три: Асканія-Нова (Херсонська область), Чорноморський

(Херсонська, Миколаївська області), Карпатський (Закарпатська область).

Міжнародне співробітництво у галузі охорони навколишнього природного середовища посідає одне з важливих місць у зовнішньо-

політичному курсі України. Україна підписала 44 двосторонні міжнародні угоди і договори, насамперед із сусідами Білоруссю, Грузією, Молдовою,

Росією, Словаччиною та Польщею. Меморандуми про взаємопорозуміння щодо співробітництва в галузі охорони довкілля підписані з Австрією і Фінляндією. Угода про співробітництво в галузі охорони довкілля укладена урядом України з урядом Ізраїлю; про співробітництво в галузі ядерної безпеки і захисту від радіації – з урядами Фінляндії, Австрії та Росії.

Динамічно розвивається співробітництво в галузі охорони довкілля,

національних парків і біорізноманіття, раціонального використання природних ресурсів, управління водними ресурсами, токсичними відходами,

подолання наслідків Чорнобильської катастрофи – з Данією, Нідерландами,

США. Міжнародне співробітництво в галузі ядерної та радіаційної безпеки здійснюється Україною з МАГАТЕ і Європейським Союзом, а також на двосторонній основі – з США, ФРН, Канадою, Швецією та Японією. Україна підписала Меморандум про співробітництво урядів України та Канади з питань зміни клімату, а також Протокол про співробітництво з питань зміни клімату з Нідерландами і почала впровадження трьох спільних проектів [12].

У 1996 р. Україна приєдналася до Бернської конвенції про збереження диких видів рослин і тварин та місць їх перебування. В рамках якого реалізовує проекти «Карпатська транскордонна екологічна мережа» та проект «Збереження різноманіття в Азово-Чорноморській екологічній мережі».

746

Україна є суверенною стороною більше як 70 багатосторонніх і двохсторонніх міжнародних договорів. Україна (в особі Міністерства охорони навколишнього природного середовища України) брала активну участь у розробці Орхунської конвенції, Картахенського протоколу про біобезпеку до Конвенції про біологічне різноманіття 1992 р., Протоколу про воду і здоров’я до Конвенції про охорону і використання транскордонних водотоків і міжнародних озер 1992 р., Протоколу про скорочення викидів азоту, легких органічних сполук, Протоколу про важкі метали до Конвенції про транскордонне забруднення повітря на великі відстані.

Україна є членом провідних міжнародних організацій, діяльність яких пов’язана із вирішенням глобальних чи регіональних проблем, охорони довкілля (ЮНЕП, ЮНЕСКО, ВООЗ та ін.). Україна бере активну участь у діяльності Європейської Економічної Комісії, насамперед, її Комітету з екологічної політики.

Важливою подією, що стимулювала розвиток міжнародного права навколишнього середовища на європейському рівні, стало прийняття Програми дій з охорони навколишнього середовища для Центральної і Східної Європи на Конференції міністрів охорони навколишнього середовища (Люцерн, Швейцарія, 28—30 квітня 1993 р.). Такі конференції стали традиційними. Вони відбувалися у 1995 році в Софії (Болгарія), у 1998

році — в Орхусі (Данія). У 2003 році в Києві працювала конференція

«Довкілля для Європи», що свідчить про високий міжнародний авторитет України в галузі охорони довкілля.

У 1994 р. українським парламентом була ратифікована конвенція про захист Чорного моря від забруднення, а у 1996 р. ухвалено Стратегічний план дій для відновлення і захисту Чорного моря (включно з Азовським). Україна бере активну участь у Чорноморській і Дунайській екологічних програмах,

підписавши конвенцію про запобігання забруднення моря звалищами відходів та інших речовин, конвенцію про охорону і стале використання

747

басейну ріки Дунай і ратифікувала конвенцію про оцінку впливу на навколишнє середовище у транскордонному контексті [11; 500].

У 1998 р. в Україні почав реалізовуватися міжнародний спільний проект «Партнери з водно-болотних угідь» щодо збереження унікальної екосистеми Дунайських плавнів, а в 1999 р. Україна приєдналася до конвенції про охорону і використання транскордонних водотоків. У 1999 р.

Було ратифіковано конвенцію ООН про транскордонний вплив промислових аварій, Базельську конвенцію про контроль за транскордонним переміщенням небезпечних відходів та їх видаленням.

З 1999 р. Україна взяла на себе зобов’язання згідно з Вашингтонською конвенцією про міжнародну торгівлю видами дикої фауниі флори, що перебувають під загрозою зникнення. У 2002 р. Україна приєдналася до Роттердамської конвенції про процедуру попередньо обгрунтованої згоди відносно окремих небезпечних хімічнихх речовинта пестицидів у міжнародній торгівлі.

Подальша діяльність України у напрямку реалізації положень глобальної екологічної політики та здійснення внеску до її формування полягатиме у наступному:

поглиблення і розширення співпраці з міжнародними організаціями в галузі збереження довкілля;

участь у регіональних екологічних прогрпамах;

участь у двосторонніх і багатосторонніх програмах щодо забезпечення радіаційної безпеки, розвитку ядерної енергетики, раціонального використання природних ресурсів;

міжнародне співробітництво щодо ліквідації наслідків Чорнобильської катастрофи і поводження з радіоактивними відходами;

вдосконалення сруктури і змістовних положень екологічного законодавства України, приведення його стандартів до норм екологічного міжнародного права;

749

4.Ігнатенко М.Г., Малєєв В.О. Екологія і економіка природокористування: навчальний посібник. - Київ - Херсон: Айлант, 2002. - 287с.

5.Корсак К.В., Плахотнік О.В. Основи екології: Навч. посіб. – К.:

МАУП, 2002. – 296 с.

6. Мельник Л.Г. Екологічна економіка: Підручник – Суми: ВТД

“Університетська книга”, 2002. – 346 с.

7.Мороз П. І., Косенко І. С. Екологічні проблеми раціонального природокористування: Навч. Посібник. – Львів: Престиж Ін форм, 1999. – 282 с.

8.Сухарев С.М., Чудак С.Ю., Сухарева О.Ю. Техноекологія та охорона навколишнього середовища: Навч. посіб. – Львів: Новий Світ–2000, 2004. – 256 с.

9.Туниця Т. Ю. Збалансоване природокористування: національний і міжнародний контекст

10.К.: Знання, 2006. - 300 с.

11.Хвесик М. А., Горбач Л. М., Кулаковський Ю. П. Економіко-

правове регулювання природокористування: Монографія. – К.: Кондор, 2004.

–524 с.

12.http://buklib.net/index.php?option=com_jbook&catid=127

750

ДОДАТКИ

Додаток 1 Формули обчислення основних техніко-економічних показників

Техніко-економічні показники аналізу територіальної організації господарства розраховують за розмірами відповідних витрат на виробництво одиниці продукції. Витрати окремих ресурсів і випуск нової продукції доцільно визначати у вартісному або натуральному обчисленні:

1. Матеріаломісткості виробництва:

Мм = Зм / Пр ,

де Зм – витрати матеріалів, грн., т; Пр – річний випуск продукції, грн., шт., т. 2. Енергомісткості виробництва:

Ем = Зе / Пр ,

де Зе – затрати енергії, кВт*год.

3. Трудомісткості виробництва:

Тм = Зп / Пр ,

де Зп – затрати праці, люд.-год.

4. Водомісткості виробництва:

Вм = Зв / Пр ,

де Зв – витрати води, л, т, м3.

5. Фондомісткості виробництва:

Фм = Вф / Пр ,

де Вф – вартість основних фондів, грн. 6. Капіталомісткості виробництва:

Км = Вкв / Пр ,

де Вкв – вартість капіталовкладень на спорудження об'єкта, грн. 7. Транспортабельності продукції:

Тп = Зпр / Пр ,

де Зпр – витрати на перевезення продукції, грн.

751

8. Собівартості продукції:

С = Вс + Вм + Зо ,

де Вс і Вм – вартість сировини, матеріалів, палива, енергії та інших предметів праці й амортизаційних відрахувань, грн.; Зо – витрати на оплату праці та реалізацію продукції, грн.

752

Додаток 2

Приклад розрахункової моделі міжгалузевого балансу

Балансовий метод передбачає використання економіко-математичної матричної моделі, по горизонталях якої показано розподіл продукції j-ї галузі, а

її вартість виражається рівнянням

xi xij Vi ,

По вертикалях балансу зазначається структура вартості продукції галузі:

матеріальні витрати, витрати на робочу силу Vi, чистий дохід mi, а вартість усієї продукції виражаються рівнянням

xi xij Vi mi ,

753

Рівність правих частин обох рівнянь є необхідною ознакою міжгалузевого балансу

Модель має чотири квадранти: І – розподіл між галузями проміжної продукції; ІІ – речова структура національного доходу – кінцева продукція Y (її важливі складові частини – фондова продукція f, необхідна продукція z, кінцева продукція y); ІІІ – вартісна структура національного доходу (по господарству в цілому обсяги кінцевих показників ІІ і ІІІ квадрантів має бути однаковим); ІV –

крім загальної суми крайніх горизонталей і вертикалей показує доходи трудящих і підприємств невиробничої сфери внаслідок перерозподілу доходу,

утвореного в сфері матеріального виробництва.