Регіональна економіка. книжка

694

Розділ 2. Екологічний моніторинг і система

екологічної інформації

2.1. Поняття про екологічний моніторинг

Ідея про необхідність систематичного збору, збереженню і переробці даних про стан навколишнього середовища остаточно сформувалася в кінці

60-х років минулого століття. Вже у в Стокгольмі (1972 р.) на конференції по охороні навколишнього середовища під егідою ООН, сформулюване саме тлумачення поняття “моніторинг” як комплексної системи спостережень,

оцінки і прогнозу змін стану навколишнього середовища під впливом антропогенних факторів. Нині під ним розуміють сукупність територіально і хронологічно організованих спостережень за компонентами біосфери.

Державна система моніторингу довкілля – це система спостережень,

збирання, оброблення, передавання, збереження та аналізу інформації про стан довкілля, прогнозування його змін і розроблення науково-

обгрунтованих рекомендацій для прийняття рішень про запобігання негативним змінам стану довкілля та дотримання вимог екологічної безпеки.

Система моніторингу - це відкрита інформаційна система, пріоритетами функціонування якої є захист життєво важливих екологічних інтересів людини і суспільства; збереження природних екосистем; відвернення кризових змін екологічного стану довкілля і запобігання надзвичайним екологічним ситуаціям [3].

Створення і функціонування системи моніторингу з метою інтеграції екологічних інформаційних систем, що охоплюють певні території,

ґрунтується на принципах:

узгодженості нормативно-правового та організаційно-методичного забезпечення, сумісності технічного, інформаційного і програмного забезпечення її складових частин;

систематичності спостережень за станом довкілля та техногенними об'єктами, що впливають на нього;

695

своєчасності отримання, комплексності оброблення та використання екологічної інформації, що надходить і зберігається в системі моніторингу;

об'єктивності первинної, аналітичної і прогнозної екологічної інформації та оперативності її доведення до органів державної влади,

органів місцевого самоврядування, громадських організацій, засобів масової інформації, населення України, заінтересованих міжнародних установ та світового співтовариства.

Система моніторингу спрямована на:

підвищення рівня вивчення і знань про екологічний стан довкілля;

підвищення оперативності та якості інформаційного обслуговування користувачів на всіх рівнях;

підвищення якості обґрунтування природоохоронних заходів та ефективності їх здійснення;

сприяння розвитку міжнародного співробітництва у галузі охорони довкілля, раціонального використання природних ресурсів та екологічної безпеки.

Основними завданнями суб'єктів системи моніторингу є:

довгострокові систематичні спостереження за станом довкілля;

аналіз екологічного стану довкілля та прогнозування його змін;

інформаційно-аналітична підтримка прийняття рішень у галузі охорони довкілля, раціонального використання природних ресурсів та екологічної безпеки;

інформаційне обслуговування органів державної влади, органів місцевого самоврядування, а також забезпечення екологічною інформацією населення країни і міжнародних організацій [3].

696

2.2. Суб’єкти екологічного моніторингу в Україні

Міністерство охорони навколишнього природного середовища

здійснює спостереження за станом атмосферного повітря, поверхневих,

підземних і морських вод, водних об'єктів у межах природоохоронних територій, ґрунтів різного призначення, у тому числі на природоохоронних територіях, ландшафтів, джерелами промислових викидів і скидів,

радіаційної обстановки, стихійними та небезпечними природними явищами:

геологічними процесами, повенями, паводками, сніговими лавинами, селями.

Воно здійснює державне еколого-геологічне картування території України для оцінки стану геологічного середовища та його змін під впливом господарської діяльності.

Міністерство з надзвичайних ситуацій здійснює спостереження на територіях, підпорядкованих Адміністрації зони відчуження і зони безумовного (обов'язкового) відселення, а також в інших зонах радіоактивного забруднення внаслідок аварії на Чорнобильській АЕС).

Міністерство охорони здоров’я проводить моніторингові дослідження у місцях проживання і відпочинку населення, у тому числі на природних територіях курортів.

Мінагрополітики спостерігає за станом ґрунтів сільськогосподарського використання, сільськогосподарських рослин і тварин, а також продуктів з них, поверхневих вод сільськогосподарського призначення.

Держкомлісгосп здійснює нагляд за станом ґрунтів земель лісового фонду, лісової рослинності, станом мисливської фауни тощо.

697

Держводгосп – спостерігає за станом річок, водосховищ, каналів,

зрошувальних систем і водойм у межах водогосподарських систем комплексного призначення, систем міжгалузевого та сільськогосподарського водопостачання, водойм у зонах впливу атомних електростанцій,

поверхневих вод у прикордонних зонах і місцях їх інтенсивного виробничо-

господарського використання, зрошуваних та осушуваних земель,

підтопленням сільських населених пунктів, прибережних зон водосховищ.

Держкомзем проводить нагляд за станом ґрунтів і ландшафтів,

ерозійними та іншими екзогенними процесами, просторовим забрудненням земель об'єктами промислового і сільськогосподарського виробництва,

рослинного покриву земель, берегових ліній річок, морів, озер, водосховищ,

лиманів, заток, гідротехнічних споруд.

Держжитлокомунгосп здійснює нагляд за якістю питної води,

станом централізованих систем водопостачання, складом стічних вод міської каналізаційної мережі та очисних споруд, станом зелених насаджень у містах і селищах міського типу, підтопленням міст і селищ міського типу.

Підприємства, установи і організації незалежно від їх підпорядкування і форм власності, діяльність яких призводить чи може призвести до погіршення стану довкілля, зобов'язані здійснювати екологічний контроль за виробничими процесами та станом промислових зон, збирати, зберігати та безоплатно надавати дані і/або узагальнену інформацію для її комплексного оброблення, з цією метою між суб'єктами системи моніторингу та постачальником інформації укладається угода, яка підлягає реєстрації в Мінприроди або його органах на місцях [3].

2.3. Види екологічного моніторингу довкілля

Залежно від призначення за спеціальними програмами здійснюються

загальний, кризовий та фоновий екологічний моніторинги довкілля.

698

Загальний екомоніторинг довкілля – це оптимальні за кількістю та розміщенням місця, параметри і періодичність спостережень за довкіллям,

які дають змогу на основі оцінки і прогнозування стану довкілля підтримувати прийняття відповідних рішень на всіх рівнях відомчої і загальнодержавної екологічної діяльності.

Кризовий екомоніторинг довкілля – це інтенсивні спостереження за природними об'єктами, джерелами техногенного впливу, розташованими в районах екологічної напруженості, у зонах аварій та небезпечних природних явищ із шкідливими екологічними наслідками, з метою забезпечення своєчасного реагування на кризові та надзвичайні екологічні ситуації і прийняття рішень щодо їх ліквідації, створення нормальних умов для життєдіяльності населення і господарювання.

Фоновий екомоніторинг довкілля – це багаторічні комплексні дослідження спеціально визначених об'єктів природоохоронних зон з метою оцінки і прогнозування зміни стану екосистем, віддалених від об'єктів промислової і господарської діяльності, або одержання інформації для визначення середньостатистичного (фонового) рівня забруднення довкілля в антропогенних умовах [1].

На сьогодні моніторингові спостереження проводяться за наступними складовими навколишнього природного середовища:

повітряне середовище;

водне середовище;

тваринний і рослинний світ;

ґрунт;

клімат.

Державна система моніторингу довкілля, складовими частинами якої є відомчі системи моніторингу довкілля, функціонує на трьох рівнях:

загальнодержавному (національному), регіональному та локальному.

699

Загальнодержавна програма моніторингу довкілля - це сукупність завдань державного значення, що ґрунтуються на законодавчій та нормативно-правовій базі і дозволяють реалізувати основні задачі моніторингу із залученням засобів та систем в масштабах країни в цілому.

Регіональна програма моніторингу довкілля являє собою сукупність завдань, направлених на реалізацію задач моніторингу в межах адміністративно-територіального району, на територіях економічних і природних регіонів (область, АР Крим), з урахуванням географічних,

соціально-економічних та адміністративних особливостей. Регіональна програма моніторингу довкілля входить як складова частина до загальнодержавної програми.

Локальна система моніторингу - система, що належить окремим суб’єктам системи моніторингу довкілля, вирішує специфічні для даного відомства задачі моніторингу і входить складовою частиною до державної системи моніторингу довкілля. Здійснюється на території окремих об’єктів

(підприємствах, діяльність яких пов’язана з негативним впливом на довкілля,

окремих ділянках ландшафтів, містах).

2.4. Перспективи розвитку екологічного моніторингу довкілля в

Україні

Екологічний моніторинг довкілля є сучасною формою реалізації процесів екологічної діяльності за допомогою засобів інформатизації і забезпечує регулярну оцінку і прогнозування стану середовища життєдіяльності суспільства та умов функціонування екосистем для прийняття управлінських рішень щодо екологічної безпеки, збереження природного середовища та раціонального природокористування.

Створення і функціонування Державної системи екологічного моніторингу довкілля повинно сприяти здійсненню державної екологічної політики, яка передбачає:

700

екологічно раціональне використання природного та соціально-

економічного потенціалу держави, збереження сприятливого середовища життєдіяльності суспільства;

соціально-екологічне та економічно раціональне вирішення проблем,

які виникають в результаті забруднення довкілля, небезпечних природних явищ, техногенних аварій та катастроф;

розвиток міжнародного співробітництва щодо збереження біорізноманіття природи, охорони озонового шару атмосфери,

запобігання антропогенній зміні клімату, захисту лісів і

лісовідновлення, транскордонного забруднення довкілля, відновлення природного стану Дніпра, Дунаю, Чорного і Азовського морів.

Державна система екомоніторингу довкілля є інтегрованою інформаційною системою, що здійснює збирання, збереження та оброблення екологічної інформації для відомчої та комплексної оцінки і прогнозу стану природних середовищ, біоти та умов життєдіяльності, вироблення обґрунтованих рекомендацій для прийняття ефективних соціальних,

економічних та екологічних рішень на всіх рівнях державної виконавчої влади, удосконалення відповідних законодавчих актів, а також виконання зобов'язань України з міжнародних екологічних угод, програм, проектів і заходів.

Екологічний моніторинг довкілля здійснюється за довгостроковою Державною програмою, яка визначає спільні, узгоджені за цілями,

завданнями, територіями та об'єктами, часом (періодичністю) і засобами виконання дії відомчих органів державної виконавчої влади, підприємств,

організацій та установ незалежно від форм власності.

Створення Державної системи екомоніторингу довкілля повинно забезпечити досягнення таких основних цілей [2]:

701

підвищення рівня адекватності дійсному екологічному стану довкілля його інформаційної моделі, яка формується на основі даних систематичних спостережень, здійснюваних спеціальними службами міністерств і відомств, підприємствами, організаціями та установами в порядку виробничо-інформаційної діяльності, дослідних робіт і наукових досліджень;

підвищення оперативності одержання та достовірності первинних даних за рахунок використання досконалих методик, сучасних контрольно-вимірювальних приладів і засобів комп'ютеризації процесів збирання, накопичення та оброблення екоінформації на всіх рівнях державного управління і місцевого самоврядування;

підвищення рівня та якості інформаційного обслуговування споживачів екоінформації на всіх рівнях функціонування системи на основі мережного доступу до розподілених відомчих та інтегрованих банків даних; комплексного оброблення і використання інформації для прийняття відповідних рішень.

Суб'єктами Державної системи екологічного моніторингу довкілля,

відповідальними за обов'язкове здійснення Державної програми екомоніторингу довкілля, є міністерства та інші центральні органи виконавчої влади, які згідно з своєю компетенцією отримують і обробляють дані про стан довкілля і виробляють відповідні рішення щодо нормалізації або поліпшення екологічної обстановки, раціонального використання і забезпечення якості природних ресурсів.

Об'єктами інформатизації в Державній системі екомоніторингу довкілля України є процеси відомчої екологічної діяльності та їх інтеграція на локальному, адміністративно-територіальному і державному рівнях, які відповідно охоплюють:

702

території промислово-міських агломерацій, санітарно-захисних зон великих підприємств, в тому числі АЕС, великих водоймищ,

природоохоронних зон та інших спеціально визначених просторових одиниць;

територію Автономної Республіки Крим та території областей України;

території промислово-економічних регіонів, басейнів великих річок та України в цілому.

Територія країни за ступенем екологічної небезпеки поділяється на зони, для яких встановлюються нормативи, які дозволяють чи забороняють види виробничої, господарської та іншої діяльності, що враховують екологічні, соціальні та економічні умови.

Принципи зонування територій, перелік заборон і обмежень на господарську та іншу діяльність для відповідних категорій територій визначаються компетентними органами виконавчої влади України.

Питання і завдання для самоконтролю

1.Що таке екологічний моніторинг і які його функції?

2.Для чого створюють службу екологічного моніторингу?

3.На яких принципах засноване функціонування системи моніторингу довкілля?

4.Вкажіть основні завдання суб'єктів системи моніторингу.

5.Хто виступає суб’єктами екологічного моніторингу в Україні, які

їх функції?

6.Дайте характеристику видів екологічного моніторингу довкілля

7.У чому полягають перспективи розвитку екологічного моніторингу довкілля в Україні?

703

Рекомендована і використана література

1.Закон України «Про охорону природного навколишнього середовища» (1991)

2.Про Основні напрями державної політики України у галузі охорони довкілля, використання природних ресурсів та забезпечення екологічної безпеки (Відомості Верховної Ради (ВВР), 1998, N 38-39, ст.248 )

3.Про затвердження Положення про державну систему моніторингу довкілля // Постанова КМУ від 30 березня 1998 р. N 391 / http://zakon.rada.gov.ua/cgi- bin/laws/main.cgi?nreg=391-98-%EF

4.Белов Г.В. Экологический менеджмент предприятия. М.: Логос, 2006. - 240 с.

5.Екологічний менеджмент: Навч. посіб. / За ред. В.Ф. Семенова,

О.Л. Михайлюк. – К.: Центр навчальної літератури, 2004. – С.136–147.

6. Запольський А.К., Салюк А.І. Основи екології: Підручник – К.:

Вища шк., 2004. – С.320–353.

7.Калыгин В.Г.Промышленная экология. Курс лекций. М.: Изд-во МНЭПУ, 2000. - 240 с.

8.Ковальчук П.І. Моделювання і прогнозування стану навколишнього середовища: Навч. посіб. – К.: Либідь, 2003. –208 с.

9.Корсак К.В., Плахотнік О.В. Основи екології: Навч. посіб. – К.:

МАУП, 2002. – 296 с.

10. Митчелл Пол. 101 ключевая идея: Экология. М.: ФАИР-Пресс, 2001. - 224 с.

11. Мельник Л.Г. Екологічна економіка: Підручник – Суми: ВТД

“Університетська книга”, 2002. – 346 с.

12. Сухарев С.М., Чудак С.Ю., Сухарева О.Ю. Техноекологія та охорона навколишнього середовища: Навч. посіб. – Львів: Новий Світ–2000, 2004. – 256 с.