Регіональна економіка. книжка

684

Конституція України визнає чинну еколого-правову політику нашої держави, декларуючи відповідальність держави перед народом щодо забезпечення екологічної безпеки і підтримання екологічної рівноваги на території України.

Базовим законодавчим актом у цій галузі є безперечно Закон України

«Про охорону природного навколишнього середовища». Він гарантує екологобезпечні умови життєдіяльності населення, визначає принципи охорони природи, формування економічного механізму природокористування, передбачає різні форми відповідальності за порушення екологічного законодавства, визначає міжнародні аспекти взаємодії в галузі охорони довкілля.

Закон передбачає взаємодію людини і природи на території

України на основі таких принципів: пріоритетність вимог екологічної безпеки, додержання екологічних стандартів, нормативів та лімітів

цілісності природних об'єктів і комплексів; науково обґрунтоване узгодження

платність спеціального використання природних ресурсів; стягнення збору

за забруднення навколишнього природного середовища та погіршення якості

природних ресурсів, компенсація шкоди, заподіяної порушенням

законодавства про охорону навколишнього природного середовища;

поєднання заходів стимулювання і відповідальності у справі охорони

навколишнього природного середовища; вирішення проблем охорони

навколишнього природного середовища на основі широкого міждержавного співробітництва.

Земельний кодекс України визначає механізм і порядок використання,

охорони і відтворення земельних ресурсів країни. Він визначає форми

685

власності на землі, пріоритети використання земельних угідь, окреслює питання охорони цінних і продуктивних земель, передбачає кримінальну,

адміністративну, цивільну відповідальність за порушення вимог земельного законодавства. Окрім того в Україні прийнято закони «Про охорону земель», «Про землеустрій» та інші нормативні акти, які стосуються раціонального використання і охорони земельних ресурсів.

Водний кодекс України є правовою базою охорони водних ресурсів країни від надмірного використання, забруднення, виснаження. Він визначає порядок і механізм раціонального водокористування, визначає пріоритет питного і побутового водокористування. Кодекс України про надра є

правовою базою раціонального, надрокористування, встановлення порядку використання мінеральної сировини і передачі прав на її використання,

охорони родовищ корисних копалин, недопущення шкідливого впливу гірничих робіт на навколишнє середовище і умови проживання населення тощо. Лісовий кодекс України регулює відносини з використання, охорони і відтворення лісів, окреслює завдання щодо підвищення їх продуктивності.

Закон України «Про природно-заповідний фонд» визначає правові засади визначення, виділення, організації, охорони і використання територій природоохоронного призначення, відтворення їх природних комплексів.

Законом передбачено можливість формування широкої структурної природоохоронної організації території країни: природні і біосферні заповідники, національні природні парки, регіональні ландшафтні парки,

заказники, пам’ятки природи та низка інших об’єктів.

Окрім розглянутих нормативних актів чинною в України є ще ряд законів та інших документів, які стосуються, хоча й опосередковано, охорони довкілля. Так у законах України «Про пестициди і агрохімікати», «Про відходи» чітко прописано порядок і правила накопичення, зберігання,

перевезення, утилізації і знищення цих небезпечних речовин. Закон України

«Про підприємства в Україні» передбачає необхідність застосування екологічної паспортизації, а Закон України «Про підприємство та

686

підприємницьку діяльність» – необхідність компенсації шкоди, яка виникає через забруднення довкілля.

Екологічне законодавство в Україні ще вкрай не досконале.

Важливим аспектом тут є можливості застосування норм і досвіду правового регулювання екобезпеки інших країн, які досягли в цій галузі вагомих досягнень. Але й при існуючій правовій базі складним питанням залишається виконання вимог екологічного законодавства, ігнорування ряду положень та норм екологічного законодавства та низький рівень екологічної освіти.

Екологічне прогнозування. Це окремий вид діяльності як функція управління, який полягає в отриманні науково обґрунтованих варіантів розвитку стану навколишнього середовища та здоров’я населення, природно-

ресурсного потенціалу, ризиків виникнення надзвичайних ситуацій природного і техногенного характер, індикаторів збалансованого розвитку [4; 158]. Розрізняють наступні види екологічного прогнозування:

глобальне прогнозування – воно проводиться для земної кулі в цілому, а

найвідомішими з них є, так звані, футуристичні прогнози розвитку людства (довгострокові прогнози майбутнього), які проводяться під егідою Римського клубу;

державне прогнозування – проводиться спеціально уповноваженими державними органи разом з відповідними науковими установами, що

забезпечують організацію короткострокового і довгострокового прогнозування змін навколишнього природного середовища, які повинні враховуватися при розробці і виконанні програм економічного та соціального розвитку;

регіональне і локальне прогнозування – проводиться на місцевих рівнях,

переважно на низовій адміністративно-територіальній ієрархії;

проблемне і спеціальне прогнозування стосується дослідженню територіально чи проблемно вузьких питань розвитку довкілля і охорони природи.

687

Екологічне планування. Під екологічним плануванням розуміють наукову обґрунтованість варіантів подальшого використання, охорони і відтворення природних ресурсів, розвитку і формування природних екосистем тощо. Воно реалізується шляхом складання екологічних програм розвитку, які можуть мати міждержавне, державне, регіональне і місцеве призначення. Розробляються також плани з попередження несприятливих надзвичайних природних і техногенних ситуацій, заходи щодо забезпечення екологічної безпеки територій.

Екологічне планування має видово-компонентні характеристики

від чого можна виділяти наступні його форми:

національне – може бути як інтегральним так і компонентним;

галузеве (відомче) – проводиться на рівні галузей економіки і її секторів тощо;

регіональне – може як і національне інтегрувати в собі всі аспекти розвитку господарства і використання природно-ресурсного потенціалу, а може виконуватися за окремими компонентами середовища. Як приклади можуть служити плани екологічного переозброєння підприємств окремих галузей, регіональні схеми раціонального використання земельних (водних, лісових тощо)

ресурсів;

компонентне – проводиться за складовими сферами природного середовища.

Функція організації полягає в забезпеченні реалізації державної екологічно політики на національному і міжнародному рівнях. Координація

передбачає узгодження діяльності міністерств, комітетів, відомств, різних організацій і установ у справі раціонального використання природи і її охорони. Завдання контролю у галузі охорони навколишнього природного середовища полягають у забезпеченні додержання вимог законодавства про охорону навколишнього природного середовища всіма державними органами, підприємствами, установами та організаціями, незалежно від

688

форм власності і підпорядкування, а також громадянами. Державному контролю підлягають використання і охорона земель, надр, поверхневих і

економічної зони республіки, природних територій та об'єктів, що підлягають особливій охороні, стан навколишнього природного середовища.

1.7. Спеціальні функції державного екологічного управління

Екологічна стандартизація і екологічне нормування. Згідно зі статтею 31 ЗУ «Про охорону навколишнього природного середовища»

охороною навколишнього природного середовища та використанням

природних ресурсів. Екологічні нормативи встановлюють гранично допустимі викиди та скиди у навколишнє природне середовище забруднюючих хімічних речовин, рівні допустимого шкідливого впливу на

нього фізичних та біологічних факторів. Нормативи гранично допустимих концентрацій забруднюючих речовин у навколишньому природному

лікувально-оздоровчих, рекреаційних та інших окремих районів можуть встановлюватися суворіші нормативи гранично допустимих концентрацій

689

забруднюючих речовин та інших шкідливих впливів на навколишнє

природне середовище.

Екологічне ліцензування. Воно належить до групи традиційних методів управління і передбачає видачу дозволів на окремі види природокористування, в тому числі і на використання природних ресурсів.

Ліцензування екологічно небезпечних видів діяльності входить виключно до функцій державного рівня управління. Розвиток екологічного ліцензування має два стратегічні напрямки [4; 177] – окреме і комплексне ліцензування.

Перше стосується видів діяльності і права на розміщення в НС викидів,

скидів забруднювальних речовин та відходів окремо. Комплексне ліцензування передбачає одночасне здійснення згаданих процедур

одночасно, проте воно не знайшло ще місця у вітчизняній практиці.

Екологічна експертиза. Це самостійний вид управлінської діяльності як організаційно-правова форма попереджувального контролю. В Україні здійснюються державна, громадська та інші види екологічної експертизи.

іпередпроектна документація;

техніко-економічні обґрунтування і розрахунки;

 проекти інструктивно-методичних і нормативно-технічних

актів та документів, які регламентують господарську діяльність, що негативно впливає на навколишнє природне середовище;

системи й об'єкти, впровадження або реалізація яких може призвести до порушення норм екологічної безпеки та негативного впливу на навколишнє природне середовище.

Екологічній експертизі можуть підлягати екологічно небезпечні діючі об'єкти та комплекси, в тому числі військового та оборонного призначення. Державна екологічна експертиза проводиться експертними

підрозділами чи спеціально створюваними комісіями спеціально уповноваженого центрального органу виконавчої влади з питань

екології та природних ресурсів та його органів на місцях на основі принципів законності, наукової обґрунтованості, комплексності,

незалежності, гласності та довгострокового прогнозування. Громадська

екологічна експертиза здійснюється незалежними групами спеціалістів з ініціативи громадських об'єднань, а також місцевих органів влади за рахунок їх власних коштів або на громадських засадах.

Екологічна сертифікація. Це процедура підтвердження екологічної відповідності та екологічної безпеки продукції, процесу чи послуги. Її проводить незалежна від виробника організація і засвідчує результати свого аналізу у письмовій формі. Екологічна сертифікація абсолютно нова для України, хоча в світовій практиці екологічна сертифікація проводиться з 1992

року. Сертифікація продукції чи послуг може бути обов’язковою і добровільною. Для державної системи сертифікації необхідно чітко визначити об’єкти обов’язкової сертифікації: екологічно небезпечні продукція, технології, послуги, діяльність із відходами, очисні споруди,

системи екологічного управління тощо.

Оцінка впливу на навколишнє середовище. Це вид діяльності,

результати котрого пов’язані з прогнозуванням очікуваного впливу на НС,

здоров’я людей і їх добробут. Вперше була застосована у США, з 1988 року отримала визнання у країнах ЄС. Метою ОВНС є запобігання погіршенню стану природних ресурсів, природних екосистем, здоров’я і добробуту людей

691

внаслідок господарського впливу. По суті проводиться оцінка екологічної безпеки проектованого об’єкти (підприємство, цех тощо). Згідно вітчизняного законодавства результати проведеної оцінки подаються разом з іншими проектними документами на будівництво об’єкта на екологічну експертизу.

Екологічний моніторинг. Екологічний моніторинг довкілля є сучасною формою реалізації процесів екологічної діяльності за допомогою засобів інформатизації і забезпечує регулярну оцінку і прогнозування стану середовища життєдіяльності суспільства та умов функціонування екосистем для прийняття управлінських рішень щодо екологічної безпеки, збереження природного середовища та раціонального природокористування [1].

Екологічна паспортизація. Вона виступає дієвим інструментом обліку екологічних характеристик суб’єктів господарювання. Основою такого обліку є екологічна паспортизація підприємств. Екологічний паспорт складається на стадії проектування об’єкта господарювання і видається вже діючому підприємству. Він включає відомості про підприємство,

характеристику регіону розташування, опис технології виробництва, дані про використання земель, дані про сировину, матеріальні і енергетичні ресурси,

дані про викиди у атмосферу, водні об’єкти, характеристику відходів, дані про еколого-економічну діяльність підприємства та ще низку різноманітних даних.

Зміни до екологічного паспорта підприємства вносяться у процесі реконструкції, переоснащення підприємства, переходу на випуск іншої продукції. На практиці найбільшого поширення набула паспортизація потенційно небезпечних об’єктів та відходів. Крім паспортизації відходів складаються також еколого-агрохімічні паспорти земельних ділянок,

екологічні паспорти річок, радіаційно-екологічні паспорти, екологічні паспорти міст.

692

Питання і завдання для самоконтролю

1.Що таке природокористування і які види його Вам відомі?

2.Які головні концепції взаємин суспільства і природи Ви знаєте?

Зробіть їх критичний аналіз.

3.У яких формах проявляється антропогенний вплив на навколишнє середовище?

4.Що є об’єктом і предметом вивчення екології? Які відмінності у трактуванні екології Ви знаєте?

5.Що вивчає загальна екологія? Які напрямки прикладних екологічних досліджень Ви знаєте?

регулювання? Дайте характеристику основних законодавчих актів в галузі

охорони довкілля.

7.Яка структурна організація управління охороною природи в

Україні?

8.Які функції державного управління екобезпекою на національному регіональному і місцевому рівнях?

9.Дайте характеристику спеціальних систем державного екологічного управління.

Рекомендована і використана література

1.Закон України «Про охорону природного навколишнього середовища» (1991)

2.Білявський Г. О., Бутченко Л. І., Навроцький В. М. Основи екології:

теорія та практикум. – К.: Лібра, 2002. – 352 с.

3. Москаленко А. П. Экономика природопользования и охраны окружающей среды. – Москва: ИКЦ "МарТ", Ростов-н/Д: Издательский центр "МарТ", 2003. – С. 224.

693

4.Про Основні напрями державної політики України у галузі охорони довкілля, використання природних ресурсів та забезпечення екологічної безпеки (Відомості Верховної Ради (ВВР), 1998, N 38-39, ст.248 )

5.Удосконалення управління природокористуваннм в АПК /

Дорогунцов С. І., Борщевський П. П., Данилишин Б. М. – К.: Урожай, 1992. –

С. 5

6. Хвесик М. А., Горбач Л. М., Кулаковський Ю. П. Економіко-

правове регулювання природокористування: Монографія. – К.: Кондор, 2004.

– 524 с.

7. Царик Т. Є., Файфура В. В. Основи екології. – Тернопіль:

Економічна думка, 2003. – 207 с.

8. Шевчук В. Я., Саталкін Ю. М., Білявський Г. О., Навроцький В.

М., Гетьман В. В. Екологічне управління. – К.: Либідь, 2004. – 430 с. 9. http://buklib.net/index.php?option=com_jbook&catid=127