Регіональна економіка. книжка

565

невід’ємним атрибутом суспільного добробуту. Проблемам кількісного визначення останнього теж придіяли не мало уваги.

5.7. Пріоритети збалансованого розвитку України.

Тривалий період розвитку України на основі хижацького ставлення до її навколишнього природного середовища, призвів до разкого загострення еколого-економічного стану країни. Як зазаначає Б. М.

Данилиши головними причинами такої ситуації стали три групи чинників:

політичні – зумовлений надмірною мілітаризацією суспільства,

першочергово промислового розвитку (саме тут найбільше ігнорувалися вимоги екологічної безпеки, відсутньою була цілісна екологічна політика, в тому числі в руслі формування відповідного рівня екологічної свідомості суспільства);

економічні – грунтується на екстенсивно-затратному розвитку економіки, на основі нераціональної галузевої і територіальної структури господарства, зумовленої потребами раданського споживчого ринку;

організаційно-технологічні – визначався практично повною відсутністю необхідної екологічної інфрастуктури, технологічною відсталістю не лише виробництва, а й очисного обладнання.

До найважливіших передумов переходу України на модель сталого

розвитку на національному та регіональному рівнях належать [9]:

ефективне та екологобезпечне функціонування економіки, що дасть можливість досягти вищих показників життєвого рівня населення,

цілеспрямовано розв'язувати соціальні та ресурсо-екологічні проблеми розвитку суспільства;

раціональне використання, збереження і відтворення природних ресурсів, всебічна охорона навколишнього природного середовища – як найголовніших передумов забезпечення ресурсо-екологічної

566

безпеки нинішнього та майбутніх поколінь, підтримання у біосфері

екологічної рівноваги, а отже, чистого і здорового довкілля;

стабілізація демографічної ситуації та чисельності населення і встановлення у суспільстві принципів соціальної справедливості,

тобто створення системи правових гарантій та ефективної демографічної політики для досягнення економічного, соціального та екологічного благополуччя кожної сім'ї;

розширення масштабів міжнародного співробітництва у сфері ефективного розв'язання ресурсо-екологічних проблем і завдань сталого розвитку, підвищення його результативності та ефективності,

застосування в національній економіці найновіших світових досягнень науково-технологічного і соціально-екологічного

прогресу.

Чітка послідовність дій, спрямованих на врегулювання якості навколишнього середовища як надзвичайно важливої передумови переходу на моделі сталого розвитку економіки, залежить від цілого ряду чинників. Серед них першочергового значення на сучасному етапі ринкових трансформацій в Україні набувають:

організація моніторингу забруднень і джерел забруднення,

визначення рівнів забруднення всіх складових елементів і ресурсів природного середовища та виявлення найнебезпечніших для здоров'я

людини місць;

організація системного моніторингу за трансформацією ландшафтів і агроландшафтів, зміною стану наземних і водних екосистем під впливом антропотехногенних навантажень;

оцінка негативних впливів на людину й екосистеми стосовно гранично допустимих і критичних рівнів забруднень та антропотехногенних навантажень, а також розробка критеріїв допустимості і критичності цих впливів на різні елементи біосфери й людину;

567

оцінка екологічної, економічної, соціальної та естетичної шкоди, яка завдається навколишньому середовищу внаслідок його забруднення і деградації;

прогноз динаміки антропотехногенних впливів і навантажень на біосферу, а також оцінка негативних наслідків, що виникають при цьому;

обґрунтування пріоритетних напрямів природоохоронної діяльності та розв'язання ресурсо-екологічних проблем соціально-економічного розвитку регіону, області й району з урахуванням вимог ресурсо-

екологічної безпеки;

розробка ефективних та екологобезпечних техніко-технологічних рішень, оптимальне, з погляду екологічних критеріїв, розміщення підприємств і виробництв, що дасть можливість істотно зменшити негативні навантаження на природу;

визначення напрямів, способів і методів реструктуризації та модернізації екологонебезпечних виробництв і підприємств.

Золоте праксеологічне правило Т.Котарбінського констатує, що

кожна добра справа, яка затівається в межах порочної системи, рано чи пізно нейтралізується цією системою. Наочною ілюстрацією дії цього правила є всі дотеперішні спроби побудувати в Україні демократичну,

справедливу, правову, економічно розвинену, соціально орієнтовану державу. Безперечно, без створення належних сприятливих умов даремно сподіватися і на реальний перехід України на принципи стійкого розвитку.

Це потребує з’ясування чинників нестійкості розвитку, що обмежують чи унеможливлюють реалізацію заходів для забезпечення гідного майбутнього нашої держави. Деякі найочевидніші з цих чинників такі [3]:

відсутність консолідованої української нації як добре організованої цілеспрямованої сили, що будує своє життя на засадах національних цінностей, з залученням кращого світового досвіду;

568

структура економіки, що створена на ідеї єдиного народногосподарського комплексу колишнього СРСР і не відповідає потребам та можливостям сучасної України;

відсутність чітких орієнтирів розвитку Української держави, які б забезпечували, з одного боку, – зростання добробуту, зменшення бідності, а з другого – збереження та реабілітацію природних ресурсів і довкілля;

переважно несприятливий, часто катастрофічний стан екологічної ситуації практично на всій території України;

застарілі малоефективні, природоруйнівні технології у сільському господарстві і промисловості, що зумовлює невпинну деградацію навколишнього середовища взагалі та сільгоспугідь зокрема, низьку якість і високу собівартість продукції, непомірно великі матеріальні й енергетичні витрати;

переважна орієнтація на історично віджиле найманство, а не на співвласництво у сфері соціально-виробничих відносин;

відсутність пріоритету освіти, науки, національної культури в соціально-економічному розвитку держави і, як наслідок, низький рівень освіченості, культури (передусім політичної) суспільства;

відсутність політичної волі державної влади в реалізації задекларованих у Конституції України принципів демократії,

свободи, гуманізму, народовладдя;

високий рівень злочинності і корупції (за цим показником Україна посідає третє місце у світі), що зумовлює невпинне поглиблення прірви між злиденністю переважної більшості населення і заможністю олігархічної верхівки, а це призводить до нестабільності в суспільстві;

недостатність правового поля держави, що часто-густо зумовлює свавілля чиновництва, правоохоронних органів, маріонетковість

569

судової влади, подальше руйнування природного середовища і

виснаження природних ресурсів;

практична відсутність впливу громадських організацій на державну політику.

Не подолавши цих та інших факторів нестійкості, Україна не зможе перейти на рейки стійкого розвитку.

Сталий розвиток повинен реалізовуватись у рамках ефективного функціонування ринкової системи та державного регулювання економіки,

координації дій у всіх сферах життя суспільства При розробці Концепції сталого розвитку України були враховані наступні моменти.

У першу чергу, вони пов’язані з активною структурною перебудовою матеріального виробництва на основі побудови соціально-

орієнтованої ринкової економіки, узгодження загальнодержавних інтересів та економічних пріоритетів з регіональними і місцевими, екологізація і деметеріалізація виробництва, зменшення техногенного навантаження на довкілля, підвищення рівня збалансованості економіки за рахунок переорієнтації виробництва засобів виробництва на задоволення потреб населення, проведення екологічної експертизи та оцінки впливу на навколишнє природне середовище всіх проектів господарської діяльності.

Макроекономічні перетворення передбачають максимальне усунення бар’єрів суб’єктам господарювання для їх виходу на регіональні і міжрегіональні ринки, стимулювання випуску екологічно-безпечної продукції, забезпечення сприятливого режиму для прискореного розвитку екологічно орієнтованого бізнесу. У промисловості необхідно забезпечити формування ефективної міжгалузевої структури виробництва, підвищити соціально-екологічну орієнтацію галузей, збільшити в структурі промислового виробництва частку легкої і харчової промисловості,

обмежити розвиток сировинних і напівфабрикатних виробництв.

Передбачається здійснити перебудову техногенного середовища, технічне переозброєння виробництва на основі впровадження новітніх наукових

570

досягнень, енерго- і ресурсозберігаючих технологій, безвідходних та екологічно орієнтованих технологічних процесів, застосування відновлюваних джерел енергії. Важливі завдання стоять в аграрній сфері економіки, передусім збільшення обсягу виробництва високоякісних продуктів харчування, здійснити якісну зміну структури харчування населення, підвищення калорійності продукції. Необхідно завершити соціально-економічні перетворення на селі, реформу земельних та майнових відносин власності. Вкрай доцільними є впровадження екологічно прогресивних і адаптованих до місцевих умов технологій,

реалізація заходів щодо підвищення родючості грунтів, прискорений розвиток та модернізація переробної сфери, зменшення втрат продукції.

Заходи держави щодо забезпечення сталого розвитку знаходять прояви у розробці та впровадженні нормативно-законодавчих актів щодо переходу на засади сталого розвитку, реалізації пріоритетних загальнонаціональних програм соціально-економічного і екологічного розвитку країни;. Держава зобов’язана активізувати совою соціальну політику, забезпечити соціальні гарантії населенню. Вона повинна визначитись щодо основних напрямів і параметрів розвитку економіки,

шляхів здійснення екологічної інвестиційної діяльності.

Регіональнй рівень реалізації принципів сталого розвитку передбачає розробку соціально-економічних та екологічних програм розвитку територій, формування місцевих бюджетів з урахуванням пріоритетності цілей і завдань сталого розвитку, реалізацію комплексу заходів збалансованого розвитку регіонів.

На місцевому рівні доцільно забезпечити активну взаємодію органів місцевого самоврядування і громадськості з питань здійснення заходів щодо захисту довкілля від несприятливого впливу на локальні екосистеми,

оздоровлення середовища існування, включаючи санітарну очистку,

благоустрій тощо.

571

Питання і завдання для самоконтролю

1.Який зв’язок між станом довкілля та та економічним прогресом?

2.У чому проявляється екологічна модифікація економічного розвитку?

3.На яких принципах грунтується реалізація концепції сталого розвитку?

4.Які вигоди можна отримувати від екологічно орієнтованих дій?

5.В чому зміст поняття стійкого розвитку?

6.Які Ви знаєте методичні підходи до розробки індикаторів стійкого розвитку?.

7.Проаналізуйте системи індикаторів стійкого розвитку Які класифікації індикаторів стійкого розвитку Ви знаєте?:

8.Наведіть приклади інтегральних показників сталого розвитку

9.В чому полягають пріоритети збалансованого розвитку України і труднощі практичної реалізації?

10Назвіть головні заходи щодо реалізації принципів сталого розвитку на національному, регіональному і місцевому рівнях.

Рекомендована і використана література

1.Вінод Томас та інші. Якість економічного зростання. Переклад з англ. – К.: Основи, 2002. – 350 с.

2.Данилишин Б. М. та інші. Природно-ресурсний потенціал сталого розвитку України. – Київ, РВПС України. – 1999. – 716 с.

3.Доробноход М. Стійкий екологічно безпечний розвиток: український контекст.// Дзеркало тижня / № 21 (345) 2 – 8 червня 2001

4.Мельник Л. Г. Екологічна економіка. – Суми: ВТД "Університетська книга", 2002. – 346 с.

5.Моисеев Н. Н. Устойчивое развитие или стратегия переходного периода // Энергия, 1996, №9. – С. 14-21.

572

6.Морозова И. А. Экономические аспекты проблемы межрегионального атмосферного загрязнения // http:// iaap.narod.ru/stMor.htm

7.Основи екології. Екологічна економіка та управління природокористуванням: Підручник / За заг. ред. д.е.н., проф. Л. Г. Мельника та к.е.н., проф. М. К. Шапочки. – Суми: ВТД "Університетська книга", 2005. – 759 с.

8.Тарасова Н. П. Индексы и индикаторы устойчивого развития. – http://www.mnr.gov.ru/files/part/8048_indikator.doc

9.Трегобчук В. Концепція сталого розвитку для України // Вісник НАН України. – 2002. – №2.

10.Экономика, экология, духовность // Материалы неправительственных организаций. Составитель и редактор Дэвид Кортен (США) / http://www.ihst.ru/~biosphere/03-2/economy_eco;.htm

573

ГЛАВА 3.

ЕКОНОМІКА РЕГІОНІВ

Розділ 1. Економіка України як єдність регіональних

соціально-економічних систем

1.1. Просторові відмінності соціально-економічного розвитку Укра-

їни.

Будь яка територія представляє собою просторово організовану і впо-

рядковану множину природних, соціальних, господарських об’єктів. Вона характеризується двома видами просторової організації: природна і суспільна

(господарська) [8; 110]. Під природною організацією території розуміють пе-

редусім її ландшафтне компонування. Суспільна організація території (СОТ)

чи господарська (ГОТ) – це компонування одиницями і системами, що вико-

нують певні суспільні чи економічні функції і займають деяку її частину. По-

няття територіальної організації господарства охоплює просторові поєднання всіх складових людської життєдіяльності – ПРП, населення, виробнича та соціальна інфраструктури, виробництво, духовна діяльність. Існування між цими складовими тісних різноманітних зв’язків на певній території дає підс-

тави вести мову про регіональний соціально-економічний комплекс (систе-

му), головними ознаками якого є цілісність, автономність та стійкість. Ціліс-

ність означає наявність єдиної для всього поєднання функції чи мети, якої може не бути в окремих її елементів.

Автономність розглядають як внутрішню впорядкованість, заповнення

„відсутніх” елементів і функцій. Під стійкістю розуміють прагнення до збе-

реження або такого розвитку структури, що забезпечує виконання системою головної функції.

Категорії „система” і „комплекс” тісно пов’язані. Кожен комплекс є си-

стемою. „Народне господарство” є системою і водночас „національним гос-

подарським комплексом”, „економічний район” є системою і водночас „тери-

торіально-виробничим комплексом”. Тобто всі форми територіальної струк-

574

тури господарства (національне господарство, ТВК, промисловий кущ, вузол,

центр, пункт, населений пункт) є системами, які різняться за величиною і складністю структури.

Національний господарський комплекс України є великою і складною соціально-економічною системою, яка складається з окремих структур і еле-

ментів нижчого порядку, що водночас теж є соціально-економічними систе-

мами. Таким чином, мова йтиме про господарський комплекс України як єд-

ність регіональних економічних систем різного порядку.

Збалансований розвиток держави не можливий без комплексного роз-

витку регіональних економічних систем та регулювання регіональних еконо-

мічних і соціальних пропорцій. Поглиблення регіонального дисбалансу соці-

ально-економічного розвитку суттєво ускладнює проведення єдиної політики соціально-економічних перетворень, формування загальнодержавних ринків товарів і послуг, збільшує загрозу регіональних криз та дезінтеграцію націо-

нальної економіки.

Незбалансованість господарств регіонів України за потужністю і струк-

турою економічного потенціалу, економічними і соціальними ознаками роз-

витку, сформувалась під дією історичних, природних, економічних, організа-

ційних та геополітичних чинників. За роки незалежності регіональна дезінте-

грація не тільки не зменшилась, а й навіть зросла.

В Україні продовжується територіальний перерозподіл економічного потенціалу, зосередження його в найпотужніших регіонах. В 4 областях (До-

нецькій, Дніпропетровській, Запорізькій, Луганській) і м. Києві виробляється майже половина (48,9%) ВВП України. В той же час, надзвичайно низька пи-

тома вага ВВП Волинської, Закарпатської, Кіровоградської, Херсонської,

Тернопільської, Чернівецької областей та м. Севастополя (<1,5%). Тобто,

найвища результативність і надалі у металургії, гірничодобувній промисло-

вості, частково в харчовій, а не в тих галузях, які містять високу частку дода-

ної вартості.