Регіональна економіка. книжка

555

Отже, суспільство стійкого розвитку – це якісно нова фаза постіндустріального (постекономічного) суспільства. Поняття цього суспільства означає і новий соціальний порядок, який відрізняється від попередніх форм першочерговим значенням і роллю особистості в соціальній структурі. При переході до суспільства стійкого розвитку соціально-економічний прогрес має втілюватися не так у нарощуванні обсягу вироблених матеріальних благ, як у зміні ставлення людини до самої себе і свого місця в навколишньому світі. Але це не означає, що матеріальне забезпечення людини втрачає свою цінність. Навпаки,

матеріальний прогрес, належний рівень матеріального забезпечення – необхідна умова формування нового соціально-економічного порядку. Але тут ідеться про те, що достатньою умовою для становлення нового порядку є зміна ціннісних пріоритетів людини, створення такої ситуації, коли головним устремлінням особистості стає вдосконалення її внутрішнього,

духовного потенціалу. На зміну праці як діяльності, що продиктована виключно матеріальною необхідністю, має прийти активність,

умотивоване бажання людини розкрити себе відповідно до власної внутрішньої природи.

5.4. Методичні підходи до розробки індикаторів стійкого

розвитку.

Рішення ООН про розробку індикаторів сталого розвитку добровільно підтримали 16 країн, що представляли всі регіони світу і всі типи соціально-економічного розвитку. У ході роботи з індикаторами виявилися специфічні особливості кожної країни, що наклало відбиток на організацію роботи, кількісний і якісний підбір індикаторів і форми національних звітів.

У 1992 році Європейське співтовариство вирішило адаптувати систему національних рахунків для обліку параметрів навколишнього середовища. Всесвітній банк також здійснив істотний внесок у розробку

556

індикаторів стійкого розвитку, випустивши в 1995 році доповідь *

Моніторинг розвитку навколишнього природного середовища» (Monitoring Environmental Progress), присвячену проблемі інформаційного забезпечення процесу стійкого розвитку, включаючи показники стійкого розвитку, з метою оптимізації процесу прийняття рішень. Перший проект цього видання у квітні 1995 року був представлений на засіданні Міжнародної комісії ООН з навколишнього середовища й розвитку.

На Саміті тисячоліття Організації Об'єднаних Націй (ООН), що відбувся у вересні 2000 p., 147 держав і урядів, представники 191 країни прийняли «Декларацію тисячоліття», на основі якої був сформульований ряд цілей, цільових показників і кількісних індикаторів, що стали відомими як Цілі у сфері розвитку. Вісім викладених у Декларації Цілей розвитку охоплюють 18 цільових показників і 48 індикаторів, що стосуються питань скорочення бідності, освіти, охорони здоров'я,

екологічної стій-, кості, а також створення глобальних партнерств між країнами. Ставиться завдання досягнення більшості кількісних цільових показників до 2015 року.

У загальному вигляді індикатором є засіб, який спрощено характеризує певну ситуацію, що є частиною складного комплексу або системи (Америка, 1997). Крім суто економічних індикаторів (наприклад,

валовий національний продукт), існують також соціальні та екологічні індикатори (індикатори стану навколишнього середовища).

На сьогодні найбільш відомими є такі індикатори: індекс екологічної стійкості, індекс реального прогресу та індекс стійкого економічного добробуту (Genuine Progress Indicators and Index of Sustainable Economic Welfare), індекс живої планети (Living Planet Index).

Індикатори стійкості (стійкого розвитку) - це окремі «фрагменти» інформації, що відображають стан усієї системи. Розгляд цих невеликих,

але важливих «фрагментів» допомагає краще зрозуміти повну картину поточного стану системи, з'ясувати, у якому напрямку вона рухається:

557

вдосконалюється, деградує або ж залишається незмінною. Таким чином,

індикатори стійкого розвитку виступають критеріями визначення перспек-

тив подальшого розвитку системи.

Сьогодні у світі розроблено й використовується в практичній діяльності близько 3 тисяч екологічних показників та індикаторів, причому більше 2/3 із них є частковими екологічними показниками. Існування настільки значної кількості екологічних параметрів потребує їх відповідної класифікації для більш цілеспрямованого й ефективного використання показників та індикаторів при виявленні й вирішенні певного кола екологічних завдань.

Одна з найбільш повних за охопленням систем індикаторів стійкого розвитку розроблена Комісією ООН зі стійкого розвитку (КСР) (Indicators, 2001). Були виділені чотири області індикаторів: соціальна, економічна,

екологічна та інституціональна (табл. 31).

558

Таблиця 31.

викиди шкідливих речовин, показники захисту атмосфери від забруднення

обсяги споживання чистої води, показники збереження якості водних ресурсів і постачання ними, захисту океанів, морів і прибережних територій від забруднення

показники, що' характеризують раціональне управління вразливими екосистемами, збереження біологічного розмаїття

частка розораних земель, показники раціонального використання земельних ресурсів

Екологічні показники, що відображають результати боротьби з опустелюванням і посухами, боротьби за збереження лісів

показники розвитку сільських районів і сприяння веденню сталого сільського господарства

показники екологічно безпечного використання біотехнолопй

обсяги похованих шкідливих відходів, показники екологічно безпечного управління твердими відходами й стічними водами, токсичними хімікатами, небезпечними й радіоактивними відходами

ВВП

середня заробітна плата,

капітальні вкладення в екологічну діяльність Економічні міжнародна кооперація для прискорення сталого розвитку

зміна характеристик споживання

фінансові ресурси й механізми

частка еколого-економічного збитку у ВВП

тривалість життя

забезпеченість житловою площею

інвестиції в охорону здоров'я й соціальні цілі

Соціальні

боротьба з бідністю

демографічна динаміка й стабільність

поліпшення якості освіти, поінформованості й виховання суспілсьва

захист і поліпшення здоров'я людей

поліпшення розвитку населених пунктів

облік питань екології й розвитку в плануванні й управлінні для сталого розвитку

національні механізми й міжнародне співробітництво для Інституціон створення потенціалу СР у країнах, що розвиваються альні міжнародний інституціональний порядок

міжнародні правові механізми

інформація для прийняття рішень

посилення ролі основних груп населення

559

5.5. Типологія індикаторів стійкого розвитку: індикатори руху,

стану і реакції.

Класифікація індикаторів СР проводиться за трьома типами: руху,

стану й реакції, і відома як модель РСР. Індикатори руху являють собою індикатори людської активності, процесів і характеристик, які можуть позитивно або негативно впливати на сталий розвиток. Ці індикатори відповідають рівню розвитку компанії, галузі або економіки. Прикладами таких індикаторів є зростання населення держави, регіону, зростання емісії парникових газів тощо. Індикатори стану фіксують характеристики стійкого розвитку в даному районі на даний момент часу. До них належать густота населення, відсоток міського населення, розвідані промислові запаси палива тощо. Індикатори реакції визначають політичний вибір та інші реакції на зміну характеристик стійкого розвитку. Ці індикатори вказують на волю суспільства й ефективність вирішення ним проблем стій-

кого розвитку. Прикладами подібних індикаторів є витрати суспільства на поліпшення здоров'я, стан законодавства, нормування й регулювання суспільних процесів.

Виходячи з кола завдань, що вирішуються за допомогою індикаторів СР, слід виділити додаткову класифікацію показників оцінки соціо-

еколого-економічних систем, яка охоплює шість типів показників:

стану (характеризують поточний стан системи);

динаміки (характеризують зміни стану в часі);

рівноваги (аналізують показники стану системи, співвідносячи їх із граничними значеннями);

мети (характеризують кінцеву мету розвитку системи);

засобів (характеризують набір засобів, необхідних для досягнення мети);

результату (визначають успішність досягнення поставлених цілей).

Досвід деяких країн показав, що використання класифікації

індикаторів за типами (модель РСР) ускладнює роботу через наявність

560

деталізованого списку показників. У зв'язку з цим на практиці найчастіше використовується система індикаторів за схемою «тема - підтема» (Хенс, 1998), що реалізується таким чином. За кожною зі сфер життєдіяльності суспільства визначаються ключові теми, які деталізуються за підтемами і зводяться до певного набору індикаторів. Наприклад, у галузі економіки виділяють дві теми: економічна структура та виробництво-споживання.

Економічна структура представлена трьома підтемами: економіка, торгівля й фінанси; виробництво та споживання має чотири підтеми: споживання матеріалів, споживання енергії, утилізація відходів, транспорт. Список використовуваних індикаторів досить короткий: ВВП на душу населення,

частка інвестицій у ВВП, торговельний баланс, процентне співвідношення величини зовнішнього боргу й ВВП, обсяги одержання й надання допомоги (у відсотках від ВВП), 4 показники за матеріалета енергоємністю, 4 показники за відходами і використанням транспорту.

Такий мінімальний список базових індикаторів може пропонуватися країнам для розробки національних програм зі сталого розвитку.

Моделі індикаторних систем сталого розвитку (прості,

пов΄язувальні, відстані до мети). У цілому, аналізуючи розглянуті

класифікації індикаторів СР, відзначимо, що в даний час існує безліч

моделей індикаторних систем, спільним елементом яких є наявність таких

видів індикаторів:

прості індикатори: загальна кількість, концентрація, середні дані або пропорції (співвідношення). Ці показники досить легко одержати з наявних джерел інформації, однак вони досить невигідні в застосуванні, оскільки потребують глибокого осмислення для інтерпретації;

пов'язувальні індикатори - використовуються при спробі зазначення й оцінки взаємодії між економічною діяльністю та її соціальними та екологічними ефектами. До таких індикаторів належить, наприклад,

кількість землі, зайнятої під виробництво;

561

індикатори, що вказують на відстань до мети. Коли на місцевому рівні визначені загальні цілі й завдання СР, індикатори можуть показувати, яку відстань необхідно ще подолати, щоб досягти цих цілей. Такий підхід дозволяє кожному члену суспільства ясно усвідомлювати поточний стан справ. Після цього можна вже встановлювати пріоритети. Ілюстрацією до використання даної категорії індикаторів є м. Гаага (Нідерланди), де застосовується спеціальний «термометр стану навколишнього середовища» зі шкалою від 1 до 100, щоб показати, як близько або далеко

знаходиться місто від намічених цілей.

Узагальнюючи досвід міжнародних організацій у сфері розробки індикаторів СР, можна виділити два сформованих принципових методичних підходи:

 побудова системи індикаторів, кожний з яких відображає окремі аспекти стійкого розвитку. У рамках усієї системи показників можуть виділятися такі підсистеми різних рівнів і напрямків: екологічні,

економічні, соціальні, інституціональні тощо;

 створення інтегрального індикатора, за яким можна судити про рівень стійкості соціально-економічного розвитку. Такий індикатор ґрунтується на інтеграції трьох груп показників: еколого-

економічних, еколого-соціально-економічних і екологічних.

Перший методичний підхід на сьогодні є найбільш розробленим, про що свідчить значна кількість існуючих систем екологічних індикаторів.

На даному етапі розвитку людського суспільства є очевидним, що наявність інтегрального еколого-економічного індикатора на макрорівні ідеальна для осіб, що приймають рішення, з погляду врахування екологічного фактора в розвитку країни. За одним таким показником можна було б судити про ступінь стійкості розвитку держави. Таким чином, останнім часом актуалізувалося питання про розробку другого методичного підходу до встановлення індикаторів СР.

562

Отже, інтегральний показник може бути своєрідним аналогом ВВП,

ВНП, національного доходу, якими зараз часто вимірюють успішність економічного розвитку й суспільний добробут. Проте реальну цінність таких методик ще потрібно перевірити на практиці в найближчому майбутньому.

5.6. Інтегральні показники сталого розвитку.

У 1992 р. Конференція ООН з навколишнього середовища й розвитку у Ріо-де-Жанейро прийняла "Декларацію Ріо з навколишнього середовища і розвитку", "Заяву про принципи глобального консенсусу з управління, збереження і стійкого розвиткувсіх видів лісів", а також головний програмний документ подальшого поступу людської цивілізації

– "Порядок дений на ХХІ століття". Усі документи КНСР-92 пронизує концепція стійкого розвитку. Згідно доповіді прем'єр-міністра Норвегії пані Г. Х. Брунтланд, це розвиток, що задовольняє потреби сьогодення, але не ставить під загрозу спроможність майбутніх поколінь задовольняти свої власні потреби. Стійкий розвиток – це справедливість між поколіннями у сфері використання природних благ, збереження людини як біологічного виду, прогресивний розвиток її особистісної сутності.

Проте й нині все, що написане про стійкий розвиток залишає більше запитань, аніж відповідей. Він здається, швидше за все, черговою утопією,

аніж реальністю. Як ідея нового світлого майбутнього без конкретних критеріальних і параметральних меж він дозволяє, як зазначає Л. Мельник

[7; 714], нескінченно багато фантазувати про конкретні цільові орієнтації,

шляхи та засоби наближення до кінцевої мети.

"Порядок денний на ХХІ століття" поставив питання про необхідність розробити індикатори сталого розвитку. Вони повинні враховувати якомога більшу сукупність взаємозв'язків між суспільством і навколишнім природним середовищем.

563

Системи інтегральних показників сталого розвитку були запропоновані у низці розробок. Найвідомішими з них нині є:

індекс екологічної стійкості;

індекс реального прогресу;

індекс стійкого економічного добробуту;

індекс живої планети.

Використовуються індикатори стійкості, індикатори руху,

індикатори стану, індикатори реакції. Комісія ООН зі стійкого розвитку запропонувала чотири групи індикаторів – екологічні, економічні,

соціальні та інституціональні.

Саммітом тисячоліття ООН (2000р.) прийнято 18 цільових показників і 48 індикаторів, які стосуються скорочення бідності, питань освіти, охорони здоров'я, екологічної стійкості, створення глобальних партнерств між країнами.

Однією з таких систем є спроби еколого-економічного обліку (ЕЕО) і

врахування агрегованих "зелених" складових у системах національних рахунків. Вперше методики врахування зелених показників у національних рахунках були запропоновані у 1992 р. у Нідерландах прийнято систему еколого-економічного обліку NAMEA, яка крім традиційних підходів до обрахунку ВВП, ВНП, враховувала і параметри стану навколишнього середовища у економічному вимірі окремими рядками. Така система була адаптована для всіх країн-членів Європейського Союзу і активно нині використовується.

Еколого-економічні рахунки такого типу є допоміжними та автономними. Вони поєднують:

природно-наукову інформацію у фізичних величинах на основі статистики екологічних даних і кадастрових оцінок природних ресурсів;

економічну інформацію національних рахунків.

564

Тому необхідно ввести певну умову. ЕЕО – допоміжна система. Вона лише розширює потенціал національних рахунків, але в жодному випадку не розглядається елементом підміни національного рахівництва. Зелені показники коректують і конкретизують традиційні показники через урахування екологічних факторів:

вартісні показники використання природних ресурсів;

вартісні показники природоохоронної діяльності;

економічної оцінки взаємодії економіки і природного середовища.

Тому система ЕЕО дає змогу:

включити до національного багатства природний капітал;

провести економічну оцінку екологічних втрат, спричинених виснаженням ресурсів і погіршенням якісних параметрів природного середовища;

коректувати показники макроекономічного розвитку на основі додаткових параметрів;

розчленувати систему національних рахунків відносно даних про навколишнє середовище.

Воснові екологічної трансформації національних рахунків як зазначає Н. П. Тарасова [8] закладено показник екологічно адаптованого чистого внутрішнього продукту EDP – (Environmentally adjusted net domestic product, EDP). Його можна отримати у два етапи.

1)спершу з величини чистого внутрішнього продукту (NDP)

вилучаємо вартісну оцінку виснаження природних ресурсів (DPNA).

EDP = NDP – DPNA

2) опісля від отриманого показника віднімаємо вартісну оцінку екологічного збитку (DGNA) від забруднення води, атмосфери,

розміщення відходів, виснаження ґрунтів тощо.

EDP = (NDP – DPNA) – DGNA

За попередніми оцінками статистичного відділу ООН величина EDP

на 30-40% менша від ВВП. Слід зважати на те, що екологічна складова є