Регіональна економіка. книжка

545

відбулася, оскільки її координуючі органи практично не мали впливу на розвиток економік країн-учасниць. Елементи інтеграції виникали переважно за рахунок двосторонніх угод.

Україна розглядає Співдружність як консультативний орган і відкидає спроби зробити його наддержавним, вважаючи, що в межах СНД вона не змогла вирішити жодної проблеми, тому надає перевагу розвитку відносин на двосторонній основі. При цьому Україна виступає проти угруповань усередині Співдружності, проти політики "різних швидкостей" в

інтеграційних процесах, за створення зони вільної торгівлі. Вона також продовжує курс на інтеграцію з країнами Європейського Союзу.

Створення зони вільної торгівлі передбачає реалізацію країнами СНД комплексу відповідних заходів. Невиконання хоча б одного з них поставить під загрозу успіх усього проекту. Цей процес має деякі об'єктивні причини і пов'язаний з певними труднощами. Головним є те, що держави СНД переживають системну соціально-економічну кризу, в них відбувається реформування економічних і суспільних відносин, утвердження демократичних основ управління. Держави СНД значно відрізняються одна від одної за структурою економіки і ступенем її розвитку. У значній частині свого експорту вони виступають як конкуренти стосовно одна одної на зовнішніх ринках, про що свідчать, наприклад, складні переговори про придбання або транспортування через Росію нафти із Азербайджану і Казахстану, природного газу із Туркменистану.

Скорочення взаємної торгівлі між країнами СНД і вибір торговельних партнерів зумовлюються такими чинниками, як великі відстані перевезень та високі залізничні тарифи. Саме з цих причин нині продукція із Казахстану,

Киргизстану або Узбекистану для України коштує в 1,5 раза дорожче, ніж аналогічна із Польщі, Угорщини та Німеччини.

У торгівлі з країнами СНД Україна має від'ємне сальдо балансу на продукцію виробничо-технічного призначення, а структура українського експорту є неефективного.

546

Питання і завдання для самоконтролю

1.Визначте роль зовнішньоекономічних зв’язків в умовах сучасної глобалізації і регіоналізації економіки світу.

2.Які форми міжнародних економічних зв’язків ви знаєте?

3.Дайте оцінку зовнішньоекономічного балансу України.

4.Як змінилась структура експорту та імпорту в Україні за останні роки?

5.Охарактеризуйте географію зовнішньої торгівлі України.

6.Вкажіть переваги і недоліки членства України у Світовій Організації Торгівлі.

7.Визначте роль іноземного інвестування в економіці України. Як впливають трудові міграції на інвестування економіки нашої держави?

8.Розкрийте рекреаційно-туристичний потенціал України.

9.Охарактеризуйте діяльність спільних підприємств на території України.

10.Вкажіть переваги і недоліки створення вільних економічних зон.

11.Назвіть проблеми співробітництва України з країнами СНД.

12.Дайте оцінку інноваційних зв’язків України.

13.Вкажіть проблеми і перспективи інтеграції України у міжнародні організації і союзи.

Рекомендована і використана література

1.Закон України “Про зовнішньоекономічну діяльність” //Відомості Верховної Ради. – 1991, с.29.

2.Багрова І.В., Гетьман О.О., Власюк В.Є. Міжнародна економічна діяльність України: Навч. пос. /За ред. І.В.Багрової. – К.: ЦНЛ, 2004 – 384с.

3.Вічевич А.М., Максимець О.В. Аналіз зовнішньоекономічної діяльності:

Навч. пос. -Львів; Афіша, 2004. 140с.

547

4.Горбач Л.М., Плотников О.В. Міжнародні економічні відносини. Підр. –

К.: Кондор, 2005. – 266с.

5.Козик В.В., Панкова Л.А., Даниленко Н.Б.. Міжнародні економічні відносини. – К.: Знання – Прес, 2003. – 406с.

6.Менеджмент зовнішньоекономічної діяльності. Підручник/За ред. О.А.

Кириченка. – К.: Знання, 2005. – 493с.

7.Новицький В.Є. Міжнародна економічна діяльність України: Підручник. –

К.: КНЕУ, 2003. – 948с.

8.Передрій О.С. Міжнародні економічні відносини. Навч. пос. К.: ЦНЛ, 2006. – 274с.

9.Соколенко С.І. Глобалізація і економіка України. - К.: Лотос, 1999. – 539с.

10.Статистичний щорічник України/ За ред. О.Г. Осауленка – К.:

Консультант, 2007. –552с.

11.Торгова Л.В., Хитра О.В. Основи зовнішньоекономічної діяльності: Навч.

– метод. пос. – Львів: “Новий світ – 2000”, 2006. – 512с.

12.Федоренко В.Г. Іноземне інвестування економіки України: Навч. пос. – К.:

МАУП, 2004. – 272с.

13.Храмов В.О., Бовтрук Ю.А. Зовншньоекономічна політика: Навч – пос. –

К.: МАУП, 2002. – 264с.

14.Циганкова Т.М., Петрашко Л.П., Кальченко Т.В. Міжнародна торгівля:

Навч. пос.: - К.:КНЕУ, 2001. – 488с.

548

Розділ 5. Фактори сталого розвитку

5.1. Сталий розвиток: екологія та економічний прогрес.

На конференції в Ріо-де-Жанейро, яка відбулася у 1992 році, був визначений принцип «стійкого розвитку». В цілому, прийшов він з біології, у якій широко застосовується поняття стійкості біологічних і екологічних систем. Пізніше він був використаний комісією Брутланд,

котра займалася обгрунтуванням допустимих меж розвитку економіки,

нешкідливих для довкілля. Поняттю надано було економічного змісту. Як зазначає академік Н. Н. Моисеев [5; 14] в науковій літературі зараз існує багато спекуляцій на тему стійкого розвитку. Часто пов’язані вони з неоднозначним трактуванням і перекладом терміну sustainable development. Пропонуються терміни допустимого розвитку (там же), у

вітчизняній літературі широко застосовується термін сталого розвитку [2; 6]

У майбутньому концепція сталого розвитку повинна замінити нині існуючі концепції розвитку, хоча й сама її база повинна пройти не просту стадію доопрацювання. Заключна декларація другої всесвітньої промислової конференції з навколишнього середовища (1991) розглядає сталий розвиток як особливу міжнародну мету, яка веде до реального економічного зростання, оскільки тільки він створює передумови для вирішення проблем навколишнього середовища, скоротити або й зовсім ліквідувати бідність та зменшити ріст населення. Екологічно модифікований розвиток економіки розглядається як єдино можливий шлях розв’язання проблем довкілля шляхом:

забезпечення природоохоронної діяльності необхідними фінансовими ресурсами;

управління технічним прогресом;

заміною обмежених природних ресурсів грішми і технологіями;

549

 усунення бідності та інших соціальних негараздів, які по-суті і є головним підгрунтіям забруднення навколишнього середовища.

Не мало й противників ідеї сталого розвитку. Існує думка, що сценарій нульового росту, який нині реалізується в ряді країн (Нідерланди,

Велика Британія, Франція) і є одним з основоположним елементом концепції сталого розвитку, можливий лише для високорозвинутих країн,

котрі можуть у найближче десятиліття переорієнтувати свою економіку на екологічний шлях розвитку. Як що ж багаті країни в результаті екологізації та енвайронметалізації своїх економік скоротять до мінімуму потребу у приодних ресурсах і припинять ввезення їх з бідних країн, – це, у свою чергу, призведе до економічного колапсу у цих країнах, посилення бідності і нестабільності у них. Тому інколи стратегію сталого розвитку утотожнюють не з чим іншим як зі стратегією виживання «золотого мільярда населення планети Земля».

Програма розвитку ООН (UNDP) зробила серію доповідей про розвиток людства, у котрих доводить, що економічне зростання не може ліквідувати бідність. Відвернути зростання цього явища можна вже й при доволі низькому рівні загального обсягу виробництва. Але головною умовою повинна стати відповідна політика, першочергово щодо розподілу вироблених благ. Це надзвичайно важливо, оскільки біосфера планети вже не здатна витримувати теперішній рівень антропогенного навантаження.

Виходячи з цих положень провідні економісти Світового Банку Роберт Гудлед, Герман Дейлі та Сериф Эль Серафі сформували основні положення, які відбивають сучасні пріоритети росту:

економічне зростання значною мірою залежить від вилучення з навколишнього середовища все більших обсягів сировини, обробки їх в економічній системі з наступним поверненням в навколишнє середовище у вигляді відходів;

цей всезростаючий потік природних ресурсів досяг меж еколого-

економічної стабільності на планеті Земля;

550

таким чином біосфера не встигає відновлюватися;

світова економіка вже вийшла за межі власної екологічної ніші і збільшення потоків природних ресурсів як наслідок прискорення економічного росту лише посилено нищать регенеративні властивості біосфери;

природа вимагає покінчити з ерою економічного зростання [10].

Разом з тим, нині панує чітка усвідомленість того, екологічні фактори розвиткустають дедалі вагомішими і визначають можливості подальшого буття і розвитку цивілізації. Тому перейдемо до аналізу головних положень конценції сталого розвитку. Готтхард Бехманн виділяє

чотири базові принципи сталого розвитку:

сталий розвиток – концепція глобальна, а тому екологічні і соціокультурні проблеми, на котрі спрямована концеція не обмежується національними межами і окремими регіонами;

сталий розвиток – концепція комплексна, а тому глобальні кризи,

екологічна, соціальна, економічна, розглядаються як прояв єдиної кризи цивілізації;

сталий розвиток – коцепція радикальних підходів до вирішення існуючих проблем, а тому вона вимагає відмови від традиційних уявлень, переорієнтації поглядів суспільства щодо вирішення нагальних проблем людства;

сталий розвиток – коцепція динамічна і відкрита, яка відзначається креативністю і необхідністю конкретизації постулатів і конкретних шляхів подальшого розвитку людства.

Зекологічної точки зору сталий розвиток грунтується на низці принципів:

коефіцієнт використання відновних природних ресурсів не повинен перевищувати коефіцієнт їх регенерації;

невідновні ресурси повинні використовуватися лише в обсягах, для яких може бути створена фізично і функціонально еквівалентна

551

заміна, шляхом створення регенеративних ресурсів чи підвищення їх

продуктивності;

використання природних ресурсів має бути справедливим відносно нинішніх і майбутніх поколінь;

обсяги емісії забруднювальних речовин не повинен перевищувати екологіноїї місткості навколишнього середовища.

5.2.Розвиток і довкілля. Вигоди від екологічно орієнтованих

дій.

Оцінка вигод від екологічно орієнтованих дій – важливе питання сьогодення. Ми зараз не вдаватимемося до можливих підходів такого оцінювання, проте досілідження відповідних експертних рад і комісій доводять протиріччя цих процесів. Не всі види забруднень і деградації навколишнього природного середовища, як і їх попередження можливо виважено і достовірно оцінити. Більше того, закони фізики і хімії не дозволяють провадити господарську діяльність, кінцевою метою якої б була повна ліквідація впливу на природу. Тому пропонується контролювати граничні збитки навколишньому середовищу на рівні граничної вартості скорочення забруднення і контролю за цим процесом.

Можна вважати, що саме такий підхід і буде оптимальний з точки зору підтримання відповідного рівня екологічної безпеки.

Таку двоякість (негатив-позитив) екологоорієнтованого суспільства можна пояснити наступним чином. З одного боку експертні оцінки спеціалістів Світового банку [10; 149] показуюють значний економічний ефект від реалізації екологічних заходів. За нинішніх розцінок на забезпечення населення Китаю впродовж десяти років необхідно затратити

40 млрд. доларів США, а вигоди від будівництва систем водопостачання і каналізації сягнуть 80-100 млрд. доларів США. Контроль за забрудненням повітря коштуватиме близько 50 млрд доларів, а ефект від його зменшення оцінено у 200 млрд. Будівництво систем водопостачання в Індонезії

552

обійдеться у 12-15 млрд доларів США, а ефект сягне 25-30 млрд. У сусідці Молдові подача води питної якості коштуватиме 23-38 млн. доларів щорічно, а економічні вигоди становитиму щороку 70-120 млн. доларів.

Проте не все так просто. Ринкова економіка з її приватними інвестиціями вимагає приватних прибутків. Тут проявляється неспіврозмірність розподілу таких прибутків. Економфчні вигоди, як нинішні так і майбутні, поширюються на суспільство в цілому, а не на приватного агента, відповідно приватні прибутки, незважаючи на відчутний сукупний ефект, значно менші за приватні витрати. Тому приватний капітал орієнтується на короткотермінові цілі, з максимізацією власного ефекту і розподілу деградації природного середовища порівну між усім суспільством. За такого випадку індивідуальна деградація невідчутна і незнана. Такий класичний приклад стає головним доказом необхідності державного регулювання екологічної безпеки через формування умов ринкового типу у якому стимулювання приватного капіталу поставлене на один щабель разом соціальними витратами і вигодами від економічної діяльності.

5.3. Зміст поняття стійкого розвитку.

У загальному сталий розвиток – це процес гармонізації продуктивних сил, забезпечення гарантованого задоволення необхідних потреб всіх членів суспільства за умови збереження й поетапного відтворення цілісності навколишнього природного середовища, створення можливостей для рівноваги між його потенціалом і вимогами людей усіх поколінь [2; 6]. Ідея сталого розвитку адресована водночас тим поколінням, які населяють планету нині, так і всім наступним. Рівність усіх поколінь, допримання прав кожного, оптимальне використання потенціалу нинішніх і нових генерацій людей, збалансованість суспільного, економічного і екологічного розвитку на тлі можливостей природи давати усе необхідне визначають розвиток без шкоди наявним

553

ресурсам Землі в цілому, країн і конкретним регіонам зокрема. Але такий розвиток не означає обмеження інтересів нинішніх поколінь виключно заради майбутнього.

За визначенням Світової комісії ООН з розвитку і навколишнього середовища (Комісія Брундтланд), стійкий розвиток (анг. sustainamble development) – це такий розвиток, який забезпечує потреби нинішнього покоління без втрат для майбутнього покоління забезпечити свої власні потреби. Сьогодні існує досить багато тлумачень цього терміну, проте жодне з них не стало загальновизнаним. Але в усіх випадках йдеться про розвиток у межах господарської (екологічної) ємності природного середовища, що не вносить незворотних змін у природу і не створює загрози для як завгодно тривалого існування людини як біологічного виду

Homo Sapiens. [3].

Таким чином, йдеться про речі прості й очевидні – добробут людини і благополуччя природи. З терміном «стійкий розвиток» асоціюються поняття про розвиток – збалансований, стабільний, природовідповідний.

Часто вживаний зараз в Україні термін «сталий розвиток» – найменш адекватний сутності поняття.

Парадигма суспільства стійкого розвитку істотно відрізняється від парадигми індустріального (економічного) суспільства, яке грунтується на пріоритеті економічного зростання шляхом широкого використання індустріальних способів виробництва, в т.ч. і в сільському господарстві. В

індустріальному суспільстві відбувається концентрація виробництва і населення, урбанізація, формування системи цінностей, орієнтованих на ефективність, раціональність безвідносно до можливостей природного середовища.

Соціальний і економічний прогрес в індустріальному суспільстві йде по лінії нарощування обсягів виробництва матеріальних благ і одержання економічного зиску за будь-яку ціну. В таких умовах охорона природи виявляється справою, підпорядкованою економічному розвиткові, що

554

зумовлює принципову неможливість належним чином захистити довкілля.

Ось чому природоохоронні заходи часто виявляються неефективними, а

природоохоронне законодавство – недійовим.

Проте індустріальне суспільство розвинених країн забезпечило своєму населенню високий рівень матеріального добробуту і якості послуг,

хоча при цьому було використано неймовірну кількість природних ресурсів і зруйновано природне середовище так, що реально постало питання виживання людини як біологічного виду.

При радянській моделі індустріального суспільства не було створено матеріальної основи високої якості життя, хоча природних ресурсів при цьому використано не менше, а навіть більше на одиницю ВВП, порівняно з Заходом.

За структурою пріоритетів постіндустріальне (постекономічне)

суспільство практично нічим не відрізняється від індустріального

(економічного), але економічне зростання тут досягається на основі нових технологій, відбувається перехід від товаропродукуючої до обслуговуючої економіки. Виробництво послуг та інформації набуває домінуючої ролі.

Формується новий соціально активний клас – інтелектуальна еліта й технократи, які контролюють матеріальне виробництво і процес створення високих технологій через інформацію, яка використовується у виробництві кінцевого продукту. Інакше кажучи, знання й інформація стають провідною продуктивною силою. Звідси інша назва постіндустріального суспільства – інформаційне суспільство.

Якщо постіндустріальне (інформаційне) суспільство в економічному зростанні сприймає обмеження екологічного імперативу – воно набуває ознак суспільства стійкого економічно безпечного розвитку. Парадигма такого суспільства, на відміну від індустріального, грунтується на органічному (не механічному) тринітарному поєднанні економічної,

соціальної й екологічної сфер, за визначальної ролі останньої.