II семестр

49. Співвідношення понять “людина”, “індивід”, “особистість”, “індивідуальність”, “суб’єкт та об’єкт діяльності”.

50. Суть особистості, її особливості.

51. Детермінація розвитку особистості.

52. Структура особистості.

53. Сутність спрямованості, її структура.

54. Усвідомлені спонуки діяльності.

55. Неусвідомлені спонуки діяльності.

56. Свідомість.

57. Свідоме і несвідоме.

58. Самосвідомість, її структурні компоненти.

59. Структурні компоненти “Я–концепції”.

60. Самооцінка і рівень домагань.

61. Види самооцінки.

62. Суть здібностей. Загальні та спеціальні здібності.

63. Знання, уміння, навички та здібності.

64. Задатки, нахили, здібності, обдарованість, талант, геніальність: суть та співвідношення.

65. Визначення характеру.

66. Класифікація рис характеру.

67. Суть акцентуацій характеру.

68. Суть темпераменту.

69. Типи темпераменту.

70. Індивідуальний стиль діяльності (суть, структура, можливості формування).

71. Соціалізація людини: суть та стадії.

72. Адаптація як стадія соціалізації людини.

73. Індивідуалізація як стадія соціалізації людини.

74. Інтеграція як стадія соціалізації людини.

75. Трудова стадія соціалізації людини.

76. Післятрудова стадія соціалізації людини.

77. Соціальна роль та соціальний статус та їх значення для становлення особистості.

78. Суть та ознаки діяльності.

79. Структура діяльності.

80. Основні етапи діяльності.

81. Уміння та навички в структурі діяльності.

82. Формування діяльності.

83. Поняття про провідний вид діяльності.

84. Параметри психологічної характеристики провідних видів діяльності.

85. Порівняльна характеристика гри, учіння, праці, як провідних видів діяльності.

86. Суть спілкування, як форми активності людини.

87. Співвідношення понять “діяльність”, “спілкування”, “поведінка”.

88. Організація психологічного дослідження.

89. Структура презентації та використання методики психологічного дослідження.

90. Вимоги до змісту та оформлення курсової роботи.

Історія української культури

Початок ХХІ століття дедалі більше демонструє посилення впливу національної культури на долі цілих народів та окремих людей. Напрям дослідження національної культури як основи розуміння феномена людської культури взагалі – справжнє історичне відкриття часу трансформації сучасного українського суспільства. Можна стверджувати, що на сьогодні проблема національної культури й етнокультурних відмінностей набула в України набагато більшого суспільно–політичного значення, ніж економічні проблеми. Гасло розбудови національної культури нині не менш актуальне, ніж гасла щодо демократизації українського суспільства, побудови правової держави, трансформації української економіки на засадах цивілізованих ринкових відносин тощо. Звідси постає гостра необхідність вивчення саме історії української культури, яка отримала своє відображення у створенні спеціального курсу “Історія української культури” та розробці спеціальної навчальної програми до нього. Однак посилений останнім часом науковий інтерес до питань вітчизняної культури спонукав сучасних дослідників звернути також увагу на методологічний і теоретичний аспекти української культури, внаслідок чого було з’ясовано, що вивчення української культури наразі потребує нових підходів до її періодизації та водночас осмислення її саме як феномена.

Незаперечним є також і те, що у становленні кожної людини як особистості та формуванні її духовної культури важливе місце посідають знання проблем культури. Проте культурні питання мають не лише велике суспільно–політичне значення. Складні політичні процеси в сучасній Україні засвідчують глибокий смисл проблеми національної культури як граничної основи буття української спільноти, її ідентичності та єдності, а також самоствердження серед інших спільнот і культур світу.

Предметом навчальної дисципліни є аналіз всієї сукупності проблем походження, сутності та функцій культури, її місця у становленні українського суспільства, тенденцій розвитку національного та світового культурних процесів у їхньому взаємозв’язку та еволюції.

Основною метою реалізації завдань навчальної дисципліни “Історія української культури” є засвоєння теоретичних засад та суми фактологічних знань в проблематиці формування та характерних особливостей української культури а також її взаємозв’язків із головними напрямами і тенденціями у розвитку світового культурного процесу.

У результаті вивчення навчальної дисципліни “Історія української культури” студенти повинні:

знати:

• сутність дисципліни та її структуру,

• основні етапи розвитку української культури,

• сучасні тенденції розвитку знань про українську культуру,

• найбільш відомих діячів української культури та їхній творчий доробок.

• основні школи українського мистецтва, науки та літератури.

уміти:

• порівнювати розвиток української культури з розвитком культур інших народів світу,

• орієнтуватися в основних напрямках сучасної української культури, а також вміти дати їм об’єктивну та науково обґрунтовану характеристику.

• володіти основними елементами культурного етикету та виявляти свою всебічну обізнаність в питаннях української культури.

• використовувати набуті знання, вміння та навики в обраній за фахом практичній роботі.

ТЕМАТИЧНИЙ ПЛАН

Назви тем	Всього годин	Із них:			Самостійна робота
		Лекції	Семінари	Практичні заняття
Тема 1. Сутність та витоки української культури	10	–	–	–	10
Тема 2. Культура періоду княжої доби	12	2	2	–	8
Тема 3. Культура періоду литовсько–польської доби	8	–	–	–	8
Тема 4. Розвиток української культури у часи Гетьманщини	10	–	2	–	8
Тема 5. Українська культура наприкінці XVIIІ – ХІХ ст.	10	–	2	–	8
Тема 6. Культура українського модерну і постмодерну ХХ – початку ХХІ ст.	12	2	2	–	8
Консультація	2	–	–	–
Форма підсумкового контролю – екзамен	8	–	–	–	–
Всього годин:	72	4	8	–	50

ОСНОВНІ ТЕРМІНИ ДИСЦИПЛІНИ

Авангардизм – рух у художній культурі ХХ ст., що пориває з існуючими нормами і традиціями; тісно зв'язаний із модернізмом.

Агіографія – вид церковної літератури, життєписи святих.

Антропогенез – біологічна еволюція людини.

Антропоцентризм – погляди, відповідно до яких людина – центр і вища мета світобудови.

Апокрифи – твори християнської літератури, які не входять до біблійного канону.

Бароко – стиль у європейському мистецтві у XVI – XVIII ст., характерна пишність, парадність, яскравість кольорів, контрастність; в архітектурі – розмах, використання складних криволінійних форм, створення ансамблів; у живопису – парадні портрети, у музиці – поява опери.

Братства – національно–релігійні і просвітительські громадські організації при православних церквах; організовували школи, друкарні.

Вертеп – український народний ляльковий театр.

Глаголиця – давньослов’янська абетка, спеціально розроблена Кирилом для слов’янських мов.

Еклектика – механічне з’єднання різнорідних поглядів, теорій, стилів, художніх елементів.

Замок – укріплене житло феодала, спочатку вежа (донжон) оточувалася стінами, ровом, пізніше стали зводити складні комплекси будівель.

Звіриний стиль – стиль у декоративному мистецтві ранньої залізної доби, зображення тварин або частин їхнього тіла для прикраси зброї, предметів побуту тощо.

Імпресіонізм – від французького “враження”, напрямок в мистецтві останньої третини XIX – початку XX ст., склався у живопису, стверджував красу повсякдення, розробив особливу систему зображення світла та кольору.

Капела – каплиця, невелика окрема споруда або помешкання в храмі, звідси друге значення – хор співаків.

Кирилиця – давньослов’янська абетка, що виникла на основі грецького алфавіту з додаванням декількох літер для неіснуючих у грецькій мові звуків.

Кроманьйонець – викопна людина сучасного фізичного типу, Homo sapiens, місце перших знахідок – грот Кро–Маньйон у Франції.

Літопис – історичний твір, що описує події за роками.

Модернізм – узагальнена назва нових напрямків у мистецтві і літературі, що виникли наприкінці ХIХ – початку ХХ ст. (кубізм, дадаїзм, сюрреалізм, футуризм, експресіонізм, абстракціонізм і т.д.).

Парсуна (перекручування слова “персона”) – твір портретного живопису, що ще зберігало прийоми іконопису.

Реалізм – напрямок у художній культурі, правдиве, об’єктивне відображення дійсності, особлива його форма – критичний реалізм.

Соціалістичний реалізм – художній метод, який у СРСР був оголошений єдиним і обов’язковим для радянської літератури.

Українізація – радянська політика, спрямована на створення української освіти, формування кадрів української інтелігенції, розвиток українського мистецтва, підтримку культури національних меншин.

Фреска – одна з технік стінних розписів, живопис по мокрій штукатурці фарбами, розведеними на воді.

ЛІТЕРАТУРА ДО ВСІХ ТЕМ

1. Андріяненко В.І. Історія і теорія української і зарубіжної культури: Посіб. / Східноукр. нац. ун–т ім. В. Даля. – Луганськ, 2007. – 175 с.

2. Безотосний М.Т. Історія української культури: Навч. посіб. / Микола Безотосний; Полтав. держ. аграр. акад. – Полтава: РВВ ПДДА, 2011. – 108 с.

3. Генега Р.Я. Радянський кінематограф у Львові в перше повоєнне десятиліття // УІЖ, 2011. – № 2. – С. 106–123.

4. Греченко В.А. Історія світової та української культури з тестовими завданнями / В.А. Греченко, І.В. Чорний. – К.: Літера, 2009. – 414 с.

5. Історія культури України: Навч. посіб. / В.А. Бокань та ін. – Вид. 2–е, доп. – К.: МАУП. – 2001. – 256 с.

6. Історія світової та української культури: Підруч. для вищ. навч. закл. / В. Греченко, І. Чорний, В. Кушнерук, В. Режко. – К.: Літера, 2006. – 478 с.

7. Історія української культури / За заг. ред. І. Крип’якевича. – Вид. 4–е, стер. – К.: Либідь, 2002. – 650 c.

8. Історія української та зарубіжної культури: Навч. посіб. / С.М. Клапчук, В.Ф. Остафійчук, Б.І. Білик та ін.; За ред. Клапчука С.М., Остафійчука В.Ф. – Вид. 5–е, випр. і доп. – К.: Знання–Прес, 2004. – 357 с.

9. Історія української та зарубіжної культури: Підруч. для студ. вищ. навч. закл. / Л.Є. Дещинський, С.В. Терський, Р.Д. Зінкевич, Я.Я. Денісов. – Львів: Бескид Біт, 2008. – 249 с.

10. Ковалевська О.О. До питання ідентифікації світських постатей композиції “Перший Вселенський собор” стінопису Софії Київської // УІЖ, 2012. – № 1. – С. 201–211.

11. Колтунов О.Ю. Історія української культури: Навч. посіб. / О.Ю. Колтунов, О.О. Уварова; Одес. нац. мед. ун–т. – Одеса: Одеський медуніверситет, 2011. – 315 с.

12. Корінний М.М., Потапов Г.Г., Шевченко В.Ф. Короткий термінологічний словник з української та зарубіжної культури. – К.: Вид-во “Україна”, 2000. – 184 с.

13. Кордон М.В. Українська та зарубіжна культура. – К.: Центр учбової літ–ри, 2010. – 653 с.

14. Котляр М.Ф. Духовний світ літописання. – К.: Ін–т історії України НАН України, 2011. – 338 с.

15. Крвавич Д.П. Українське мистецтво: Навч. посіб. для студ. вищ. навч. закл.: У 3 ч. / Д.П. Крвавич, В.А. Овсійчук, С.О. Черепанова. – Львів: Світ, 2004. – 275 с.

16. Лобас В.Х., Легенький Ю.Г. Українська і зарубіжна культура. – К., 2000. – 312 с.

17. Павленко В.М. Проекції національної свідомості в монументальному мистецтві України: Навч. посіб; Харк. нац. ун-т ім. В.Н. Каразіна. – Х.: ХНУ ім. В.Н. Каразіна, 2010. – 210 с.

18. Українська культура: Лекції за редакцією Дмитра Антоновича / Упоряд. С.В. Ульяновська. – К.: Либідь, 1993. – 592 с.

19. Українська та зарубіжна культура: Навч. посіб. / О.Л. Шевнюк. – К.: Знання–Прес, 2002. – 277 с.

20. Феномен Української культури: Методологічні засади осмислення. – К., Фенікс, 1997. – 477 с.

21. Шейко В.М. Історія української культури: Навч. посіб. / В.М. Шейко, В.Я. Білоцерківський. – Вид. 2–е, випр. – К.: Знання, 2010. – 271 с.

22. Шейко В.М. Історія української художньої культури: Підруч. для студ. вищ. навч. закл. мистец. і культ. / В.М. Шейко, Л.Г. Тишевська; Харк. держ. акад. культ. – Х.: Регіон–інформ, 2003. – 178 с.

23. Яременко В.І. Історіософський зміст Шевченкових “Гайдамаків” (до 170–річчя виходу поеми) // УІЖ, 2011. – № 2. – С. 159–180.

ТЕМАТИКА І ПЛАНИ ЛЕКЦІЙ