Документ Microsoft Word

2. Стимулювання зростання виробництва через зниження податкових ставок.

Як показує відома крива Лаффера, зниження податкових ставок може стимулювати зростання виробництва і, отже, розширити податкову базу. Чому ж уряд не знижує ставки податків?

За допомогою податків держава дійсно здатне створити більш-менш сприятливі і конкурентноздатні умови для певних ділових сфер. У той же час, не можна забувати, що при цьому відбувається податкове придушення інших сфер. У зв'язку з цим недооцінка, як і переоцінка державою соціального значення деяких виробництв неприпустимі, тому що в противному випадку неминуче порушується свобода конкуренції і принцип справедливості. Закономірність, відкрита американським економістом Лаффера, дійсно існує.

Уряд також хотів би знизити податки, щоб підприємствам залишалося більше грошей на розширення виробництва. Та й не тільки члени уряду - багато хто зараз посилаються на криву Лаффера, яка показує, що чим вище податки, тим менше економічна активність, а чим нижче, тим вона вища. Але питання далеко не такий простий, як думають ті, хто знає про цю кривої з чуток. По-перше, вона має форму дуги і показує, що найкращий економічний результат досягається не коли податки найнижчі, а коли вони оптимальні. По-друге, помиляються ті, хто доводить, ніби є один, на всі випадки і для всіх країн оптимальний, рівень податкових вилучень (не вірте, якщо прочитаєте, ніби Лаффер доводив, що цей відсоток повинен бути не вище 35, або 40, або 20. Нічого подібного він не стверджував). По-третє, і це головне, економіка дуже складна, ніхто не може точно сказати, чи збільшиться взагалі, і якщо так, то наскільки, випуск продукції при зниженні податків на такий-то відсоток і чи вистачить зібраних податків для задоволення всіх потреб держави: військових, соціальних та ін Іноді пропонують: давайте трохи знизимо податки і подивимося, що вийде: якщо справи підуть у потрібному напрямку, ще знизимо, а якщо ні, повернемося на початкові позиції. Але біда в тому, що при зниженні податків може знадобитися багато місяців (економісти називають цей час "лагом"), перш ніж така операція позначиться на рівні виробництва. Тут важливо подбати про те, щоб всі пов'язані зі зниженням податків роботи проводилися швидко і оперативно.

Зниження податків - найважливіше стратегічне завдання. Але для її вирішення треба істотно скоротити державні витрати - на управління, на військово-промисловий комплекс, на армію (незважаючи на те, що багато чого зроблено було для скорочення ВПК в перші роки реформи, він до цих пір безплідно перемелює величезні кошти, що залишаються головною статтею витрат федерального бюджету на шкоду культурі, науці, охороні здоров'я тощо). Тільки за цієї умови істотне зниження податків може призвести до позитивних соціальних результатів. Але щоб закономірність, відкрита Лаффера, почала діяти в наших умовах, треба спершу подолати інфляцію, при якій капіталовкладення у виробництво не ефективні, отже, його розширення неможливе. Скорочення податків в умовах інфляції призведе тільки до того, що вивільнені кошти підприємств будуть пущені у швидкий оборот і на задоволення споживчих потреб їх керівництва та колективів, але не в інвестиції. Між тим, державний бюджет не зможе виконувати свої функції, інфляція посилиться, і народне господарство потрапить у зачароване коло: дефіцит державного бюджету - інфляція - скорочення виробництва - дефіцит. Є надія, що при стійкому доведенні темпу інфляції до більш-менш прийнятного рівня можна буде поставити питання про ослаблення податкового тягаря. Якщо, звичайно, під впливом штучної кризи неплатежів уряд не піде на додаткову емісію грошей, що з неминучістю призведе до нового злету інфляції. І тоді рух по зачарованому колу продовжиться.

3. Застосування моделі кривої А. Лаффера для пояснення ситуації в Україні.

Механізм кривої Лаффера полялає в тому, що зростання податкового тиску підштовхує бюджетні доходи. Але це відбувається лише до певної межі, після якої стимули для ділової активності знижуються. А з ними «худіє» і сама податкова база — оподатковувана частка національного виробництва. «Крива Лаффера» ілюструє графічно залежність розміру надходження податків від ставки оподаткування. На підставі бюджетної концепції американського економіста податкові системи розвинутих капіталістичних країн десять років тому зазнали суттєвих змін в бік зменшення податкових ставок і прогресії в оподаткуванні.

Причому, зниження норм призвело до зростання виробництва, яке компенсувало тимчасове падіння бюджетних надходжень.

Нижчі податкові ставки створюють більш високі стимули до праці, заощаджень, інвестицій і прийняття ділових ризиків, внаслідок чого збільшується ВВП як податкова база. Причому за цих умов податкова база збільшується швидше, ніж зменшується рівень податкових ставок. Тому, незважаючи на зниження податкових ставок, податкові надходження не зменшуються, а зростають до свого максимального значення.

При зниженні податкових ставок(Граф.1 та Граф.2) стимулюючий ефект(сх.2), який справляє на економіку зниження податкових ставок порівняно з оптимальним рівнем, істотно зменшується. Внаслідок цього податкова база зростає повільніше, ніж зменшуються податкові ставки. Тому податкові надходження зменшуються.

Отже, згідно з кривою Лаффера, якщо діючі податкові ставки є надмірними, то їхнє оптимальне зниження дозволить збільшити виробництво за умов незмінності або навіть зростання податкових надходжень. Але такий подвійний ефект від зниження податкових ставок – це лише гіпотеза, певне логічне припущення. Для перетворення цієї гіпотези в теорію потрібно дістати відповідь на декілька принципових питань: як знайти ту точку на кривій Лаффера, де знаходиться економіка в даний момент; як визначити той оптимальний рівень податкових ставок, який здатний забезпечити максимальну величину податкових находжень.

Застосування кривої Лаффера на практиці є певним політичним ризиком, на який політикам слід зважуватись лише за умов, якщо існують тверді переконання, що діючі податкові ставки дійсно є надмірними і стримують ділову активність. Але навіть і за цих умов слід враховувати, що в КП зниження податків неминуче викличе бюджетний дефіцит або примусить скорочувати державні витрати. Заперечуючи використання політики стимулювання попиту, її представники — А. Лаффер, Р. Мандель, М. Фелдстайн, М. Боскін — доводять, що пропозиція є провідною категорією економічних відносин і будь-яке суспільство виходить із можливостей пропонування, що визначаються ресурсними можливостями. Тому немає необхідності в державному втручанні, оскільки воно буде нівельоване очікуваннями та відповідною поведінкою суб'єктів, яка в кінцевому рахунку завжди визначатиметься їхніми можливостями.

На відміну від кейнсіанців, які вважали, що попит породжує відповідну пропозицію, прихильники теорії висунули тезу про залежність сукупного попиту від сукупної пропозиції. Саме цю ідею було покладено в основу дебатів з проблем «економіки пропозиції», спрямованих на визначення напрямків стабілізації економіки.

Прихильники теорії поставили під сумнів висновок Кейнса, що заощадження є причиною скорочення обсягів виробництва, економічної діяльності, а отже, і зайнятості, а тому його рекомендації щодо стимулювання попиту також визнавали за недоцільні.

Основний шлях до зростання виробництва вони вбачали в стимулюванні праці, заощаджень та інвестицій. Основним джерелом інвестицій (як і покриття дефіциту державного бюджету) є заощадження. Автори теорії виступали проти високих податків, за розумну податкову політику. Високі податки, на їхній погляд, є причиною перерозподілу ресурсів з приватного сектора в державний, що призводить до зниження продуктивності праці, зростання витрат виробництва та цін. Представники школи «економіки пропозиції», захищаючи принципи вільного підприємництва, піднесли проблему оподаткування до рангу конкретної економічної політики, обґрунтовуючи свої висновки економетричними моделями та програмами дальшого розвитку економіки.

Щоб ліпше зрозуміти ці положення нових неокласиків, необхідно розглянути, як, спираючись на них, вони аналізують вузлові категорії ринкової економіки: економічне зростання, податкова політика, інфляція, гроші, ціни, заробітна плата, прибуток тощо. Варто також дослідити, чому автори так багато уваги приділяють використанню одного з важелів впливу держави на економіку — податків (крива Лаффера, граф.1,2).

Цікавими є узагальнення авторів і щодо соціальних витрат держави.

Зауважимо, що положення теорій неокласичного відродження є коригувальними щодо доктрини монетаризму, яка не могла в чистому вигляді бути застосованою на практиці через свій радикалізм. Нові неокласики, хоч і заперечують необхідність державного втручання, проте залишають для нього певний простір, визнаючи неможливість його абсолютної ліквідації.

Прагнення Українського уряду збільшити надходження в бюджет зрозуміти можна, водночас рівень податкових ставок не повинен перевищувати того рівня, за яким зростання ставки податку веде до зменшення надходжень. Теоретично це обґрунтував американський економіст А.Лаффер. Він показав залежність між максимальними ставками оподаткування і податковими надходженнями в бюджет. Крива Лаффера зображена на Рис.1.

Основна ідея полягає в тому, що із зростанням податкової ставки від 0 до 100%, податкові надходження поступово зростають до свого максимального рівня державних надходжень(осі Y), а потім знову зменшуються до нуля. На погляд Лаффера, податкові надходження до бюджету знижуються після точки Y, адже більш високі податкові ставки стримують економічну активність, гальмують науково-технічний прогрес, а доходи в бюджет скорочуються. Професор Лаффер спробував теоретично довести, що при ставці податку більше 50% різко знижується ділова активність фірм і населення в цілому. Необхідно знайти такий рівень податкової ставки, за якої бюджет буде найбільшим. Світовий досвід свідчить, що найбільший ефект дає податкова ставка на рівні 30-35%.

Між доходом бюджету, величиною податкової ставки і податком та частиною національного продукту (податковою базою) існує кореляційна залежність, яку вперше встановив американський економіст А. Лаффер. Він дійшов висновку, що підвищення податкової ставки до певного критичного рівня сприяє зростанню доходів бюджету і не пригнічує підприємницький стимул. Вище цього рівня розміщена так звана «заборонена зона» шкали оподаткування. Податки, стягнені відповідно до цієї частини шкали, стримують економічну ініціативу, призводять до скорочення інвестицій, внаслідок чого знижуються доходи.

Арсенал наявних в теорії і в практичних підходах шляхів подолання та виходу з кризових ситуацій, що мали місце в минулому на жаль, враховуючи особливості нинішньої загальносвітової фінансово-економічної кризи, не може бути трафаретно застосованим. Бо, хоча, зокрема, макроекономічні ідеї Кейнса справили глибокий вплив на формування регулятивних важелів економічного розвитку, однак, як виявилося на практиці, кейнсіанські рецепти стимулювання сукупного попиту не завжди дають бажаний результат. І намагання, шляхом збільшення сукупного попиту подолати економічний спад не завжди призводить до зростання обсягів виробництва, а лише посилюють інфляцію та можуть спричиняти так звану стагфляцію – поєднання спаду виробництва та інфляції. Що, до речі, знайшло переконливе підтвердження в певній мірі і при настанні нинішньої кризи в світовій економіці та, зокрема, і в Україні.

Це безперечно похитнуло позиції кейнсіанської теорії та спонукало до розвитку різних напрямів неокласичної теорії – монетаризму, теорії раціональних сподівань, економіки пропозиції, які обґрунтовують переваги ринкового механізму над державним регулюванням економіки.

Зважаючи на особливості нинішньої глобальної, за характером, фінансово-економічної кризи, засадничі принципи й підходи як теорії Кейнсіанства (що базуються на необхідності державного регулювання господарських процесів і сповідуючих фіскалізм), так і теорії М. Фрідмена в класичній формі монетаризму (що базується на кількісній теорії грошей) , з доповнюючою її теорією економіки пропозицій (supply-side economics) чи теорія раціональних очікувань (нова класична макроекономіка), що спадкувала окремі положення монетаризму, нездатні (за загальновизнаною оцінкою зарубіжних і вітчизняних наукових авторитетів) виступити протидіючо-рятівним приписом як протиборства депресивно-руйнівному впливу кризи, так і забезпечення повернення економіки країни в русло ефективної динаміки розвитку.

Висунута одним із представників теорії «економіки пропозиції» Артуром Лаффером, так звана теорія «податкового клину», який держава «вбиває» між економічними суб’єктами і процесом виробництва мала досить реальні і зримі підтвердження на практиці. Суть її полягає в тому, що зниження податкових ставок не викликає скорочення загальної суми бюджетних надходжень, а призводитиме до збільшення виробництва і зростання доходів, суттєво розширюючи загальну базу оподаткування, а відтак, доходи бюджету не скоротяться(граф.3).

В економічній літературі існують відповідні методики обчислення точок Лаффера. Одна з таких методик запропонована російськими вченими, зокрема Е. Балацьким, яка на основі виробничої функції, в якій враховано фактор податкового навантаження на економіку, дозволяє оцінити точки Лаффера 1 та 2 роду. Крім того, ці фіскальні макроекономічні індикатори, якими є точки Лаффера, дозволяють розрахувати також так звані точки переключення. Ці точки за своїм економічним смислом вказують на граничну величину податкового навантаження, за якою відбувається повна деградація економіки, розвал існуючого технологічного укладу та економічних взаємозв’язків.

Слід окремо зазначити, що запропонований Е. Балацьким аналітичний підхід виявився корисним не лише в аналітичному аспекті, а й в методологічному. Ідеї російських учених були розвинені українськими вченими, які, використовуючи методику оцінки точок Лаффера, пропонують у процесі їх розрахунку враховувати також фактор боргової політики держави.

Отже, точка Лаффера 1 роду обчислюється на основі дослідження виробничої функції Y = Y(q) у системі координат „податковий тягар (q) – обсяг виробництва (Y)”. Ця крива досягає максимуму в точці q1, яка називається точкою Лаффера 1 роду. Для цієї точки виконується умова:

dY(q1) / dq = 0; d2Y(q1) / dq2 < 0.

Точка Лаффера 2 роду обчислюється на основі дослідження фіскальної кривої T = T(q), яка знаходиться в системі координат „податковий тягар (q) – обсяг податкових платежів (T)”. Ця крива досягає максимуму в точці q2 , що називається точкою Лаффера 1 роду. Для цієї точки виконується умова:

dT(q2) / dq = 0; d2T(q2) / dq2 < 0.

Хоча, при такому підході для повного збалансування державного бюджету все таки необхідно скорочувати кількість і вартість «неефективних» соціальних програм, що становлять значну частину державних витрат. Однак такі заходи здійснити нині в сутужні часи скрути в будь-якій країні, а тим більше в такій країні як Україна (де соціально-економічна й політична ситуація критично напружена та ще й в період президентських виборів) є надто проблематично. Проте у владних структурах метушня навколо такої ідеї шалено інтенсифікується.

А між тим, як відомо, відповідно до обґрунтованих закономірностей які визначаються так званою «кривою Лаффера», неспростовно постулюється, що неможна стягувати до бюджету понад 30-35% доходів – певний фіскальний оптимум, як було зазначено вище. Оскільки, при перевищенні оптимального рівня оподаткування виникають негативні економічні процеси, які проявляються у вигляді:

– скорочення ділової активності;

– зниження зацікавленості в заощадженнях та інвестуваннях;

– банкрутство суб’єктів підприємницької діяльності;

– ухилення від сплати податків;

– значна частина суб’єктів господарювання починає функціонувати у «тіньовому» секторі економіки.

Для України, де за всі понад 17 років її суверенності, так і не прийнято Податковий кодекс, а сукупні податки в два , а той й більше разів перевищують номінал, визначений кривою Лаффера, в результаті і маємо відповідний букет зазначених деструктивних ознак у вітчизняному господарюванні. І у нинішній рецесійно-кризовій ситуації, якщо обачливі керівники Заходу не тиснуть, а вдаються до послаблення фіскальних важелів, то в Україні рульові владних виконавчих та й нормотворчих структур, починаючи від Кабінету Міністрів України до місцевих органів влади так і прагнуть посилити фіскальний пресинг чи то шляхом придумування і введенням нових, чи збільшенням існуючих податків і тарифів.

За прикладом і не треба далеко ходити. Адже вже офіційно оголошено, що з червня 2009 тарифи за квартплату і комунальні послуги зростають у два-три рази, а за телефонні розмови вже з першої декади травня значно збільшені тарифи.

Не заперечуючи привабливість не тільки з точки зору теоретичної, але й практичної, ідейно-теоретичні та методологічні принципи інституціоналізму, які в рушійній силі економічного розвитку наряду з матеріальними чинниками включають також духовні, моральні, правові та інші чинники в історичному аспекті (тобто, значно розширюють предмет аналізу, залучаючи до нього як економічні, так і неекономічні проблеми соціально-економічного розвитку), проте в кризових умовах вони стають також нереальними для застосування, в зв’язку з надто поглиблено-ускладненою фінансовою та й політико-правовою нестабільністю як у світі в цілому, так і тим більше, зокрема, в нашій країні(табл.1).

Взагалі то потрібно констатувати, що макроекономічна теорія, як ми переконуємося, ще не досягла своєї цілісності, багато питань є і досі предметом гострих полемік.

Існують різні фінансово-економічні теорії, які в певній мірі формують методологію цієї науки.

До основних з них можна віднести:

-концепцію дефіцитного фінансування;

-теорію вбудованого бюджетного стабілізатора;

-компенсаційну теорію фінансів;

-теорії «спільного товару», «суспільних благ» і «суспільного вибору»;

-теорію зв’язку, фінансового розвитку та економічного зростання

Річарда Голцміта(Голдсміта);

-теорії ефективного ринку Юджина Фами.

Проте, сучасною провідною, а відтак і визначальною, тенденцією розвитку світової фінансово-економічної думки все таки є взаємопроникнення та удосконалення – своєрідна конвергенція теорії кейнсіанства та монетаризму. Нині науковцями і фахівцями фінансистами домінуючою вважається позиція, що фінансово-економічна регуляторна політика має містити в той чи інший спосіб застосування елементів й інструментарію кейнсіанства, особливо в контексті виникнення та поширення глобальної фінансової кризи. Оскільки теорія Кейнса виникла саме як протидія явищам великої депресії в минулому сторіччі. І застосування запропонованих нею комплексу заходів, які в минулому, так і нині, при умілому використанні кейнсіанського інструментарію сприятимуть виходу з кризи й відновленню ефективного функціонування економіки.

У центрі сучасних досліджень проблем оподаткування на макрорівні в період економічної трансформації в Україні, що базуються на кількісному підході, знаходиться проблематика, пов’язана з пошуком оптимальних параметрів податкової системи, прогнозуванням податкових надходжень у бюджет, а також аналізом податкової поведінки платників(табл.5). Основні підходи до моделювання фіскальних відносин розглянуто та систематизовано в роботі, де значну увагу приділено проблемі невизначеності податкових процесів в умовах трансформаційної економіки України.

Пошук оптимальних параметрів податкової системи України є досить актуальною задачею, поєднаною з аналізом взаємозв’язку між рівнем оподаткування й основними макроекономічними показниками, дослідженням залежності показників діяльності підприємств від параметрів податкової системи. Деякі роботи, присвячені моделюванню взаємозв’язку між податковим навантаженням або податковими ставками і макропоказниками, пов’язано з так званими «Лафферовими ефектами». Абстрактна модель залежності між зростанням податкових ставок і податковими надходженнями була розроблена А. Лаффером і дістала назву «крива А. Лаффера» . Питання пошуку параметрів кривої, які враховують особливості чинної системи оподаткування й умов конкретних держав, досліджуються в роботах економістів країн із трансформаційною економікою на базі використання економіко-математичного моделювання. Так, російський учений Є. В. Балацький при аналізі взаємозв’язку податкового навантаження й економічного зростання, пошуку фіскальних точок Лаффера використовує економетричні моделі з залученням виробничо-інституціональних функцій, а також методи диференціального й інтегрального обчислення. А. В. Скрипник в для пошуку оптимальних значень податкового тиску використовує системи диференціальних рівнянь. С. Л. Лондар досліджує взаємозв’язки між сукупною податковою ставкою, оптимальним податковим навантаженням і податковими надходженнями в бюджети України на базі використання економетрічних методів і моделей .

Моделі взаємозв’язку макроекономічних показників України і параметрів податкової системи використовуються також й іншими авторами. Так, В. Копич пропонує просту регресійну модель, яка відображає залежність між податковим навантаженням і економічним зростанням в Україні в контексті аналізу наслідків податкової реформ. Можливості оптимізації процесу проведення податкової реформи в економіці України на базі використання методів оптимізації досліджує Б. Букач, А. В. Скрипник аналізує розподіл податкового навантаження за регіонами України за допомогою регресійних моделей. Концепція «імовірнісно-автоматного моделювання», що є результатом розробок Інституту кібернетики НАН України, запропонована для аналізу взаємозв’язку доходів і ставок прибуткового податку громадян Н. І. Костіною та ін. Ними було досліджено вплив ефективної ставки ПДВ на економічні показники держави та оптимальне співвідношення ПДВ з іншими податками; теоретико-ігрові моделі оптимізації податкового навантаження на макрорівні. Серед зарубіжних авторів, роботи яких присвячено цій тематиці, слід виділити Є. В. Балацького, А. Сандмо.

Аналіз впливу податкової системи на показники функціонування фірм дозволяє виявити шляхи підвищення обсягів виробництва підприємств, за допомогою чого збільшити сукупні податкові надходження в бюджет. З цією метою в роботах В. П. Вишневського та Д. Липницького пропонується економіко-математична модель, яка дозволяє шляхом застосування обчислювальних машинних процедур отримати тривалість терміну компенсації втрат бюджету через зниження податкової ставки, за рахунок розширеного відтворення на підприємствах, обумовленого вивільненням коштів. Вони моделюють функціонування фірм в умовах оподаткування: проводять розрахунки стосовно впливу деяких аспектів оподаткування на виробництво, рівень податкових ставок та податкове навантаження фірм, аналізують оптимізаційні моделі діяльності підприємства. Саме Вишневський та Липницький підсумували результати моделювання зміни ставки податку на прибуток підприємств(сх.2). Оптимізацію податкових ставок в Україні з погляду їхнього впливу на детінізацію економіки розглянуто в роботі «Фінанси України.-2000»(В. Вишневський, Д.Липницький). Комплексний вплив ставки податку на прибуток і норми амортизації на оподаткування прибутку досліджено у праці «Оцінка можливостей зниження податкового тагаря»(Вишневський В.). Запропонована в останній роботі модель направлена на об’єднання нормативного та факторного підходу до розв’язання задач оптимізації ставок оподаткування прибутку підприємства. Серед зарубіжних авторів необхідно відзначити роботу «Про прогресивність системи оподаткування»(В.Р. Кігель), де запропоновано підхід до моделювання впливу оподаткування на діяльність фірми. Особливої уваги заслуговує фундаментальна праця Е. Б. Аткінсона, Дж. Е. Стігліца, в якій досліджується вплив оподаткування на діяльність фірми «Лекції по економічній теорії державного сектора»

У роботі побудовано імітаційну модель, що дозволяє оцінити поведінку підприємств в умовах зміни ставок податку і їх вплив на ріст галузі. Автори відзначають практичні складності пошуку оптимальної податкової ставки у відповідності до концепції А. Лаффера, а в якості конкуруючої методології пропонують імітаційний експеримент. У роботі порушено питання щодо необхідності представлення даних, що є невизначеними, своїми законами розподілу. Імітаційну модель податкової поведінки суб’єктів господарювання в роботі представлено тільки на концептуальному рівні, однак даний підхід є, на наш погляд, перспективним за умови, що користувачем імітаційної моделі може виступати ОПР(особа, щро приймає рішення) на підприємстві.

Одним з напрямів актуальних досліджень у сфері оподаткування виступає прогнозування податкових надходжень. Існуючі розробки в області методології прогнозування податкових надходжень включають: моделі багатофакторного аналізу з використанням експертних оцінок факторів, моделі довгострокового й короткострокового прогнозування на базі нейромережевого підходу, реалізованого з залученням алгоритму зворотного розповсюдження; економетричні адаптивні моделі зі змінними структурними коефіцієнтами, імовірнісні автомати, нарешті, сучасний інструмент нейронних мереж та нечіткої логіки. Узагальнений аналіз методів прогнозування податкових платежів представлено в роботі «Оптимізація податкових платежів підприємства»(Півняк Ю.В.), в якій також підкреслено значення комп’ютерного моделювання для побудови адекватних прогнозів. Особливу увагу слід приділити економіко-математичним моделям прогнозування податкових надходжень, що ґрунтуються на економетрічному інструментарії, нейронних мережах та нечіткій логіці, розробленим А. В. Матвійчуком. Автор аналізує існуючі підходи до прогнозування та виділяє їх недоліки. Заслуговують на увагу також динамічна модель оцінки податкових надходжень та системно-динамічні імітаційні моделі побудови прогнозів податкових надходжень С. Г. Мищенка «Стимулювання економічного розвитку: аспекти оподаткування». Для реалізації прогнозування автором був використаний пакет програмного забезпечення PowerSim, що дозволяє будувати моделі системної динаміки Дж. Форрестера.