5.3. Формування інвестиційного портфеля підприємства

Інвестиційний портфель являє собою цілеспрямовано сформовану сукупність об'єктів реального і фінансового інвестування, призначених для реалізації відповідно до розробленої інвестиційної стратегії підприємства,

Головна мета формування інвестиційного портфеля - реалізація інвестиційної стратегії підприємства. Вона досягається шляхом добору найбільш ефективних і безпечних інвестиційних проектів за допомогою побудови системи конкретних цілі:

1. Забезпечення високих темпів росту капіталу дозволить, забезпечать ефективну діяльність підприємства в довгостроковій перспективі.

2.Забезпечення високих темпів росту доходу дозволить підтримати постійну платоспроможність підприємства, особливо якщо при здійсненні інвестиційної діяльності використовуються позикові засоби.

3.Забезпечення мінімізації інвестиційних ризиків. Окремі інвестиційні проекти, що особливо забезпечують високі темпи росту доходу, можуть мати високий рівень ризиків. Однак у рамках інвестиційного портфеля в цілому цей рівень повинний мінімізуватися в розрізі окремих напрямків інвестиційної діяльності. У процесі мінімізації загального рівня ризиків по інвестиційному портфелі основна увага повинна бути приділена мінімізації ризику втрати капіталу, а лише потім мінімізації ризику втрати доходів» Крім того, ризик по інвестиційному портфелі повинний бути контрольованим.

4.Забезпечення достатньої ліквідності інвестиційного портфеля. Рівень ліквідності інвестиційного портфеля не слід плутати з поняттям ліквідності активів діючих підприємств. Ліквідність інвестиційного портфеля означає, що визначена частина портфеля інвестицій повинна носити високо ліквідний характер. Найчастіше - це інвестиції у високо ліквідні цінні папери. Ліквідність інвестиційного портфеля забезпечує можливість швидкого реінвестування засобів у більш вигідні проекти.

Розглянуті   цілі   формування   інвестиційного   портфеля   в   значній   мірі альтернативні. Забезпечення високих темпів росту капіталу деякою мірою досягається за рахунок зниження рівень поточної прибутковості інвестиційного портфеля. Ріст капіталу і зростання доходів знаходяться в прямої залежності від рівня інвестиційних ризиків. Забезпечення достатньої ліквідності може перешкоджати включенню в портфель високоприбуткових інвестиційних проектів. З огляду на альтернативність цілей формування інвестиційного проекту, кожен інвестор повинний сам визначати їхні пріоритети на тім чи іншому етапі інвестиційної діяльності.

При формуванні інвестиційного портфеля кожне підприємство може установити прийнятні для нього свого роду нормативні значення мінімальних темпів росту капіталу, мінімального рівня поточної прибутковості, максимального рівня інвестиційного ризику. Розходження пріоритетних цілей формованих інвестиційних портфелів, видів об'єктів інвестування, що включаються в його, і інших умов визначають різноманіття портфелів.

5.4. Управління інвестиційним портфелем

В умовах інфляції для того щоб зберегти свої заощадження, підприємство може вкладати певну їх частину у високоліквідні цінні папери, які в разі потреби легко перетворюються на готівку.

Підприємство, купуючи цінні папери у свій портфель, має насамперед вирішити, з якою метою воно їх купує. Цінні папери можуть розглядатись як засіб заощадження або як засіб спекуляції. Здійснюючи інвес­тиції, треба проаналізувати стан фінансового ринку і стан справ підпри­ємства, яке продає цінні папери. Ідеальним вважається портфель, який забезпечує максимум можливого прибутку стосовно поточних ринкових цін. Розглянемо деякі з них.

Будь-яке питання доцільно вивчати на основі фундаментального аналізу. Починають з оцінювання чинників, що впливають на ринок у ціло­му. Потрібно визначити рівень стану підприємства щодо бізнесу. Припу­стимо, підприємство прибуткове й інвестори знають про це. У результаті його індекс підвищується. Необхідно також з'ясувати, чи підвищить бюд­жетний дефіцит ставку відсотка; якщо так, то підприємству, яке потре­бує позик, буде важко їх одержати.

Важливо також з'ясувати становище галузі на ринку. При цьому бажано вибрати галузі, які можуть дати найкращі результати протягом року. Потім у цих галузях визначають компанії-лідери. Залежно від стадії роз­витку розрізняють галузі, що народжуються, розвиваються, стабільні, циклічні, спекулятивні та такі, що занепадають.

Галузі, що народжуються, не завжди прямо доступні інвесторам, які бажають придбати їх акції, бо вони можуть не циркулювати на ринку. Для галузей, що розвиваються, характерне постійне і швидке збільшення об­сягів продажів і прибутків. Стабільними називаються галузі, у яких об­сяги продажів і прибуток відносно стабільні й сталі навіть у періоди криз і спадів. Циклічні галузі характеризуються особливою чутливістю ви­торгу до ділового циклу. Спекулятивна ціна акцій дуже рухлива і її не­можливо пов'язати з дією якогось чинника. До таких, що занепадають, зараховують галузі, які застосовують застарілу технологію або виробля­ють застарілі види продукції.

Для диверсифікованих компаній потрібен міжгалузевий аналіз, а далі — аналіз підприємства (кількісний і якісний). Кількісний аналіз — це діагостика фінансового становища підприємства, вивчення менеджменту.

Варто звернути увагу на тенденцію обсягу продажу і тенденцію вит­рат, корисний аналіз динаміки прибутку. Чистий прибуток відображає вплив усіх чинників. Відношення чистого прибутку до акціонерного ка­піталу дає можливість оцінити ефективність використання компанією власного капіталу.

Важливе значення має аналіз ліквідності. Під ліквідністю розуміють спроможність швидко оплачувати необхідні платежі, тобто спроможність швидко реалізовувати поточні активи. Крім наявних до ліквідних активів належать цінні папери, які легко продати на ринку не нижче за ціну їх придбання. Що вище відношення готівки до загального боргу, то краща ліквідність підприємства. Фахівці вважають нормальним таке співвідношення: для промислових компаній — 3:10, для комунального господар­ства — 2:10. Максимальне відношення боргу до акціонерного капіталу для промислових компаній рекомендується на рівні 0,5:1, а для компаній комунального господарства— 1,5:1.

Одним з основних показників під час аналізу фінансового становища акціонерного товариства є покриття відсотків і дивідендів за акціями чи­стим прибутком компанії.

Законодавче визначено такий порядок виплати доходів за цінними па­перами: спочатку здійснюються виплати за облігаціями, потім за при­вілейованими акціями і лише потім за звичайними акціями. Це визначає і порядок розрахунку покриття.

Забезпеченням облігацій є чисті матеріальні активи, які розраховують­ся як різниця між матеріальними активами і поточними пасивами.

Забезпеченням привілейованих акцій є чисті активи, які розраховуються як різниця між чистими матеріальними активами і сумою виплат за облігаціями.

Звичайні акції забезпечуються коштами, що залишились після погашення зобов'язань за облігаціями і привілейованими акціями. Забезпечення простих акцій можна розрахувати діленням чистих активів з вира­хуванням зобов'язань за привілейованими акціями на кількість простих акцій.

Для оцінки адекватності процентного покриття, як правило, встановлюються мінімальні рівні. Наприклад, сума, що необхідна для розрахунків з власниками, як мінімум утричі повинна перекриватися прибутком, який використовують для виплати відсотків щороку. Компанія може без будь-яких труднощів виконати всі свої боргові зобов'язання, але якщо вона не забезпечила цієї мінімальної вимоги, її цінні папери вважатимуться формою інвестування з підвищеним ризиком. Прийнятний ста­більний тренд процентного покриття або такий, що підвищується.

Потрібно враховувати також інші чинники, що визначають фінансову привабливість цінних паперів: наприклад, частку виплачуваних акціоне­рам дивідендів у загальному обсязі прибутку; співвідношення „прибуток на одну просту акцію”; регулярність виплати дивідендів.

Важливою умовою сприятливого фінансового становища підприєм­ства є висока якість менеджменту. Для його оцінювання можна викорис­товувати постійний моніторинг, стежити за результатами аудиторських перевірок, аналізувати інформацію, що з'являється у пресі.

Варто пам'ятати, що інформації, яку вже знають на ринку, недостат­ньо, щоб дійти висновку, наскільки правильно на ринку оцінюють акції підприємства. Для цього треба знайти якусь додаткову інформацію, не­відому на ринку.

Ще одним методом, який застосовують у вирішенні питання про купівлю цінних паперів, є технічний аналіз. Потрібен не так аналіз діяль­ності підприємства, що випускає акції, як вивчення поведінки інших інвесторів. Відповідно до технічного аналізу розгадати майбутню пове­дінку інвесторів можна за допомогою вивчення їхніх дій у минулому, що відображаються у зміні цін на цінні папери.

При ухваленні рішення про стан портфеля цінних паперів використовують метод ефективних ринкових гіпотез. Завдяки цьому методу вся інформація для ухвалення рішення відображається на ринку в динаміці цін. Цей метод передбачає кілька етапів. Насамперед вирішується питан­ня про те, з яких типів цінних паперів складатиметься портфель, урахо­вуються бажання і можливість ризикувати, потреба в готівці, податкова ситуація тощо. Щоб менше ризикувати, можна більше облігацій збері­гати в портфелі, особливо облігацій державної позики і муніципальні.

Можна зменшити ризик завдяки розсіюванню вкладень капіталу в цінні папери різних підприємств, галузей. Диверсифікований портфель дає можливість ризик одних вкладень компенсувати ризиком інших. Купува­ти цінні папери можна тільки у сприятливий з погляду зміни курсу мо­мент. Крім того, рекомендується скористатися порадою кількох незалеж­них експертів, що так само дасть можливість зменшити ризик. Нарешті, слід пам'ятати: якщо часто змінювати цінні папери, то нерентабельне витрачатимуться гроші на комісійні брокерам.

Для аналізу ринку цінних паперів найважливішими є такі питання:

•    з'ясувати, чим займається компанія;

•    проаналізувати нинішній і майбутні ринки компанії;

•    з'ясувати плани розвитку підприємства;

•    з'ясувати розмір дивідендів на цінні папери компанії;

•    визначити прибуток на акції та на облігації компанії;

•    порівняти ціни на акції й облігації зазначеного підприємства з кур­сом інших підприємств;

•    одержати дані про стан менеджменту на підприємстві, в якого передбачається купити цінні папери.

Для того щоб застрахуватися від прийняття неправильних рішень щодо інвестицій у цінні папери, спочатку доцільно купити опціон.

Припустимо, ви хочете купити цінні папери якогось підприємства, але не впевнені у своїх прогнозах щодо нього або зараз не маєте для цього достатню кількість коштів. Тоді купуйте кол-опціон на акції цього підприємства. Якщо прогнози справдяться, ви одержите прибуток, якщо помилитеся — втратите тільки премію. Якщо ви хочете застрахуватися від падіння цін на акції, купуйте пут-опціон. Варто пам'ятати, що купівля двох опціонів одночасно на акції того самого підприємства зменшує ри­зик до мінімуму, але різко зменшує й можливий прибуток.

На політику формування портфеля цінних паперів впливатиме вибір шляхів одержання прибутку від вкладень у цінні папери. Можна споді­ватися тільки на одержання дивідендів, розраховувати на збільшення капіталу за рахунок продажу акції після одержання дивіденду за ціною вищою за ціну купівлі. Прибуток можна також одержати, граючи на фон­довому ринку на курсових різницях (біржовий арбітраж).

На практиці підприємства (фірми), як правило, намагаються знайти компроміс між прагненням максимізувати прибуток і необхідністю обме­жувати ризики.