Глава 11

Оплата праці

419

но введено новий порядок індексації, який суперечить Закону України. Зменшено обсяг грошових коштів, що підлягають індек­сації. Як зазначається в постанові № 2034, таке рішення прий­нято з урахуванням обмежених можливостей бюджетів усіх рів­нів. Однак Закон має вищу юридичну силу порівняно з поста­новою Кабінету Міністрів України. Вирішення проблеми індек­сації у такий спосіб є незаконним. Тому постановою Верховної Ради України від 16 червня 1999 р. №747 "Про порушення Кабінетом Міністрів України законодавства в ході проведення індексації грошових доходів населення" запропоновано Прем'єр-міністру України скасувати постанову Кабінету Міністрів Украї­ни від 21 грудня 1998 р. № 2034 "Про індексацію грошових до­ходів населення", яка не відповідає ст. 5 Закону України "Про індексацію грошових доходів населення".

Передбачається внесення змін до Закону України "Про індек­сацію грошових доходів населення" та зазначених вище поста­нов Кабінету Міністрів України щодо заміни застосування для проведення індексації вартісної величини межі малозабезпече-ності на прожитковий мінімум.

Зарплата на території України виплачується в грошових зна­ках, що мають законний обіг на території України. Виплата зар­плати у формі боргових розписок і зобов'язань або у будь-якій іншій формі забороняється. Зарплата може виплачуватися бан­ківськими чеками у порядку, встановленому Кабінетом Міністрів України за погодженням з Національним банком України.

Ст. 23 Закону "Про оплату праці" передбачала, що як виня­ток, колективним договором може передбачатися часткова ви­плата зарплати натурою (за цінами, не нижчими за собівартість) у тих галузях або за тими професіями, де така виплата є звичай­ною або бажаною для працівників. Але Законом України від 11 липня 2002 р. № 96-IV цю статтю викладено в новій редакції: "Колективним договором» як виняток, може бути передбачено часткову виплату заробітної плати натурою (за цінами не вище собівартості) у розмірі, що не перевищує 50 відсотків нарахова­ної за місяць, у тих галузях або за тими професіями, де така виплата, еквівалентна за вартістю оплаті праці у грошовому ви­разі, є звичайною або бажаною для працівників, крім товарів, перелік яких встановлюється Кабінетом Міністрів України" (Урядовий кур'єр. — 2002. — 31 липня).

Перелік товарів, не дозволених для виплати заробітної плати натурою, затверджено постановою Кабінету Міністрів України № 244 від 3 квітня 1993 р. (ЗП України. — 1993. — № 9. — С. 183).

При кожній виплаті заробітної плати власник повинен повідо­мити працівнику дані про оплату праці:

• загальну суму заробітної плати з розшифровкою за видами виплат;

• розміри і підстави відрахувань із заробітної плати;

• суму заробітної плати, належної до виплати.

Власник повинен забезпечити виплату зарплати регулярно в робочі дні, у терміни, встановлені в колективному договорі, але не рідше двох разів на місяць, з проміжком у 16 календарних днів.

У тих випадках, коли день виплати зарплати збігається з ви­хідним, святковим або неробочим днем, зарплата виплачується напередодні.

Зарплата виплачується за місцем роботи. За письмовою зая­вою працівника виплата зарплати може здійснюватися через установи банків, поштовими переказами з обов'язковою оплатою цих послуг за рахунок власника.

Працівники мають право на компенсацію зарплати у зв'яз­ку із затримкою термінів ЇЇ виплати.

19 жовтня 2000 р. прийнято Закон України "Про компенса­цію громадянам втрати частини доходів у зв'язку з порушенням строків їх виплати", який набрав чинності з 1 січня 2001 р. Згідно із Законом підприємства, установи і організації всіх форм влас­ності та господарювання здійснюють компенсацію громадянам втрати частини доходів у випадку порушення встановлених стро­ків їх виплати, у тому числі з вини власника або уповноважено­го ним органу (особи). Компенсація громадянам втрати частини доходів у зв'язку з порушенням строків їх виплати (далі — ком­пенсація) провадиться у разі затримки на один і більше кален­дарних місяців виплати доходів, нарахованих громадянам за період, починаючи з дня набрання чинності цим Законом. Під доходами в цьому Законі слід розуміти грошові доходи грома­дян, які вони одержують на території України і які не мають разового характеру: пенсії, соціальні виплати, стипендії, заробіт­на плата (грошове забезпечення) та ін.

Сума компенсації обчислюється шляхом множення суми на-

421

420

Глава 11

рахованого, але не виплаченого громадянинові доходу за відповід­ний місяць (після утримання податків і обов'язкових платежів) на індекс інфляції у період невиплати доходу (інфляція місяця, за який виплачується дохід, і місяця перед виплатою суми за­боргованості до уваги не береться). Виплата громадянам суми компенсації провадиться в тому ж місяці, в якому здійснюється виплата заборгованості за відповідний місяць.

Своєчасно не отриманий з вини громадянина дохід компенсації не підлягає.

Компенсацію виплачують за рахунок таких коштів: власних коштів — підприємства, установи та організації, які не фінансу­ються і не дотуються з бюджету, а також об'єднання громадян; коштів відповідного бюджету — підприємства, установи та органі­зації, що фінансуються чи дотуються з бюджету; коштів Пенсій­ного фонду України, фондів соціального страхування України, а також коштів, що спрямовуються на їх виплату з бюджету.

Відмова власника або уповноваженого ним органу (особи) від виплати компенсації може бути оскаржена громадянином у су­довому порядку. Відповідальність власника або уповноважено­го ним органу (особи) за несвоєчасну виплату доходів визначаєть­ся відповідно до законодавства.

Постановою Кабінету Міністрів України від 21 лютого 2001 р. № 159 затверджено Порядок проведення компенсації громадя­нам втрати частини грошових доходів у зв'язку з порушенням термінів їх виплати" (Урядовий кур'єр. — 2002. — 6 березня).

Дія названого Положення поширюється на підприємства, уста­нови й організації всіх форм власності та форм господарювання і застосовується в усіх випадках порушення термінів виплати зарплати, у тому числі з вини власника або уповноваженого ним органу. У цьому нормативно-правовому акті конкретизуються усі види платежів, які підлягають компенсації, а також наводять­ся приклади такої грошової операції. Сума компенсації обчис­люється як добуток нарахованого але не виплаченого доходу за відповідний місяць (після утримання податків і обов'язкових платежів) і приросту індексу споживчих цін (індексу інфляції) у відсотках для визначення суми компенсації, поділеного на 100.

Власник не має права не провести компенсацію, посилаючись на важке фінансове становище підприємства, а також передба­чити в колективному договорі подібні норми. Відмова власника

Оплата праці

увиплаті компенсації може бути оскаржена в судовому поряд­ку як самим працівником, так і уповноваженим на представниц­тво трудовим колективом органом.

Профспілки України вважають, що чинний порядок вираху­вання компенсації порушує права працівників. З економічного погляду громадяни, які не отримують своєчасно призначений їм до виплати дохід, фактично стають кредиторами держави або роботодавців, а тому компенсація має обчислюватися не за індек­сом інфляції за період затримки, а на умовах кредитування. В умовах, коли згідно із законом заробітна плата повинна випла­чуватися у строки, встановлені законом та колективним догово­ром, але не рідше двох разів на місяць, її невиплата у визначені строки вже з наступного дня є, по суті, простроченим кредитом, причому взятим без згоди кредитора на невизначений термін і без встановлення відповідних процентів за користування ним. Тому профспілки зініціювали законопроект, згідно з яким обчис­лення сум компенсації за невиплачені доходи має здійснювати­ся у такому ж порядку, як провадиться нарахування пені у разі несвоєчасної сплати податків, зборів (обов'язкових платежів) юридичними особами, а саме: за кожний день затримки із роз­рахунку 120 % річних облікової ставки Національного банку України (Профспілкові вісті. — 2002. — 6 вересня).

Відповідно до ч. З ст. 15 Закону "Про оплату праці" оплата праці працівників підприємства здійснюється в першочерговому поряд­ку після сплати обов'язкових платежів. Верховною Радою України було ухвалено закон, яким вносилися зміни до статті 15, які вста­новлювали однозначну першочерговість виплати заробітної пла­ти. Такий закон приймався кілька разів протягом 2001—2002 pp., і кожного разу Президент України застосовував до нього право вето з мотивів можливого скорочення надходжень до бюджету та соціальних страхових фондів. Між тим, слід врахувати, що стат­тя б Конвенції МОП № 95 "Про захист заробітної плати" 1949 p., ратифікованої Україною 30 червня 1961 p., забороняє роботодав­цеві обмежувати будь-яким чином свободу працівника розпоря­джатися своєю заробітною платою на власний розсуд.

Після виходу 7 травня 2001 р. Указу Президента України "Про невідкладні заходи щодо погашення заборгованості із заробіт­ної плати" борг із виплати зарплати значно зменшився. Однак

422