Глава 23

Порядок вирішення колективних трудових спорів

693

права на локаут, він є недопустимим. Інакше підходять до цього питання у Західній Європі, спираючись на розробки Комітету експорті и Гади Європи: відсутність у будь-якій державі право­вих положень про локаут не означає заборони застосування цієї форми колективних дій. Комітет експертів РЄ підкреслив, що локаут є головною, якщо не єдиною формою колективної дії, яка може бути застосована роботодавцями для захисту своїх інтересів (L. Samuel. Fundamental Social Rights Case Law of the European Social Charter (Фундаментальні соціальні права — право Євро­пейської соціальної хартії). — 1997. — С. 162 і наступні).

Між тим, у Довіднику Ради Європи в коментарі до статті 6 Європейської соціальної хартії щодо локауту зазначено: "Пункт 4 статті 6 передбачає також право роботодавців вдаватися до ко­лективних дій, які зазвичай набирають форми локауту. Однак у держав немає потреби встановлювати повну юридичну рівність між правом на страйк і правом на локаут" (Европейская соци­альная хартия: Справочник: Пер. с фр. — М.: Междунар. отно­шения, 2000. — С. 150). Отже, пріоритет все ж належить найма­ним працівникам і страйку як крайній формі захисту трудових прав та економічних інтересів.

На відміну від страйку, локаут у більшості країн не призупи­няє, а розриває трудові договори (конфлікти) працівників, які звільняються. При цьому заробітної плати, пільг позбавляють­ся усі працівники підприємства, установи, включаючи й тих, хто не брав особистої участі у страйку (особи, які перебувають у відпустці, хворі таін.).

Останніми роками все ж окреслилась тенденція вирівнюван­ня правових і соціальних наслідків, що виникають внаслідок локаутів і страйків. Законність чи незаконність страйків та ло­каутів визначає в кожному конкретному випадку суд. При цьо­му є значна специфіка, залежно від країни, відносно розподілу страйків на законні та незаконні. Є ще одна особливість: залежно від умов конкретної країни суди можуть розширити чи звузити межі законності страйку. Таким чином, регламентація страйків не зводиться до прямих заборон та придушення, а є досить гнучкою.

Незважаючи на труднощі, з якими стикаються трудящі при реалізації права на страйк, необхідно визнати, що донедавна страйки розцінювали як кримінальний акт, і в багатьох країнах

до середини XX століття вони були заборонені. В наші дні пра­во на страйк є одним з основних прав людини, визнане більшістю країн і включене до Міжнародного пакту про економічні, соці­альні і культурні права. Це право перебуває під захистом конт­рольних органів МОП, визнане міжнародним співтовариством і ґрунтується на принципах свободи асоціації, проголошених у Ста­туті МОП та відповідних конвенціях. За оцінками експертів МОП, законодавство, що регулює право на страйк, можна ннажати за­довільним у великій кількості країн, які ратифікували Конвенцію № 87 (Gernigon B.,Odero H. ILO principles concerning the right to strike // Intern, labor rev. — Geneva, 1998. — Vol. 137. — № 4. — P. 430—481). До числа таких країн належить й Україна.

Контрольні запитання і завдання

1. Спробуйте сформулювати основні принципи, які характе­ ризують юридичний механізм розв'язання колективних трудо­ вих спорів в Україні.

2. Дайте характеристику поняття, предмета і сторін ко­ лективного трудового спору.

3. Який порядок формування вимог найманих працівників?

4. Який порядок вирішення колективного трудового спору примирною комісією? А трудовим арбітражем?

5. Який правовий статус незалежного посередника?

6. Які завдання та повноваження Національної служби по середництва і примирення?

7. Як реалізується право працівників на страйк в Україні? Які юридичні наслідки законного і незаконного страйку?

Теми рефератів

1. Порядок вирішення колективних трудових спорів,

2. Право на страйк і його реалізація.

3. Зарубіжний досвід вирішення колективних трудових спорів.

694

Література

1. Бурак В.Я. Правове регулювання вирішення трудових спорів в Україні: Посіб. для студ. — Л., 2000. — 183 с.

2. ГончароваГ.С., Жернаков В.В., Прилипко С.Н. Трудовое пра­ во: в вопросах и ответах: Учеб.-справочное пособие. — X.: Одис­ сей, 2000.

3. Киселев ИМ. Сравнительное и международное трудовое пра­ во: Учеб. для вузов. — М.: Дело. — Гл. 4. Порядок разрешения трудовых споров (процессуальное трудовое право). — С. 264 — 290.

4. Національна служба посередництва і примирення: рік діяль­ ності // Праця і зарплата. — 2000. — № 11. — Березень.

5. Прокопенко В.І. Трудове право: Підручник. — X.: Консум, 2000.

6. Стадник М.П. Формування і розвиток законодавства з питань розв'язання колективних трудових спорів // Удоскона­ лення трудового законодавства в умовах ринку / Відповід, ред. Н.М. Хуторян. — К.: Ін Юре, 1999. — С. 117—142.

7. Чанишева Г.І. Колективні відносини у сфері праці: теорети- ко-правовий аспект: Монографія. — О.: Юрид. літ., 2001. — 328 с

Розділ IV

НАГЛЯД ТА КОНТРОЛЬ

ЗА ДОДЕРЖАННЯМ ЗАКОНОДАВСТВА

ПРО ПРАЦЮ ТА ПРО ОХОРОНУ ПРАЦІ