73. Абсолютна і нормальна рента: спільні та відмінні риси.

Абсолютна рента — форма земельної ренти при капіталізмі, яку необхідно сплачувати власникові за будь-яку ділянку землі, незалежно від її родючості й місця розташування. Таким чином, АР. є економічною формою монополії приватної власності на землю.

Її джерелом є надлишок додаткової вартості над середнім прибутком (різниця між ринковою вартістю сільськогосподарської продукції і суспільною ціною виробництва), а умовою виникнення — значно нижча органічна будова капіталу в сільсько­му господарстві. 

Нормальна земельна рента - це приховані витрати, пов'язані з альтернативним використанням землі .Іншими словами, нормальна земельна рента дорівнює тому мінімального доходу, який був би отиманий на другій за якістю ділянці землі, але який виробляється на даній (першій) ділянці землі. За своєю суттю, нормальна земельна рента - це те, що Маркс називав «абсолютної» земельною рентою.

Спільні риси:

1) вони мають загальну причину - монополію приватної власності на землю;

2) вони утворюються на всіх ділянках землі незалежно від їх якості і місця положення;

3) вони є частиною додаткового продукту в грошовому вимірі.

Відмінність між абсолютною і нормальної рентою полягає в тому, що абсолютна рента визначається як різниця між вартістю і суспільною ціною виробництва, тобто абсолютна рента не входить у витрати виробництва, а нормальна рента дорівнює альтернативним витратам і включається в економічні витрати виробництва.

74. Марксистський та маржиналістський підходи до проблеми формування доходів.

В ек.теорії існують два принципово різних підходи до виявлення законів функціонального розподілу доходів:марксистський та маржиналістський.

Марксистська концепцій функціонального розподілу доходів грунт.на:

• капіталістичний сукупний національний дохід ство­рюється найманою працею і капіталом;

• носієм здатності до праці є найманий працівник, який, переносить частину минулої, втіленої в засобах виробництва праці на заново створюваний продукт та створює нову вартість;

• новостворена вартість (яка після реалізації набирає форми національного доходу) є, згідно з теорією К. Маркса, результатом тільки найманої праці;

• результатом капіталу є перенесена вартість, яка вхо­дить у структуру сукупного суспільного продукту, але не є складовою національного доходу (новоствореної вартості);

• національний дохід має дві складові (v + m), де v — затрати змінного капіталу (найманої праці), які набувають форми заробітної плити, й m — затрати змінного капіталу, які н аби риють вигляду додаткової вартості;

• капіталісту додаткова вартість (m) нічого не коштує, а для найманого працівника вона коштує неоплаченої праці;

• пропорція, у якій иовостворепа вартість розподіляється на заробітну плату (и) і додаткову вартість (т), показує ступінь експлуатації (т').Чим більша частка т у структурі (v + т), тим вищим є ступінь експлуатації найманої праці капіта­лом;

• додаткова вартість, у свою чергу, підлягає розподілу між самими капіталістами: промисловцями, торговцями,банкірами(позичковими капіталістами) і землевласниками

Маржиналістська концепція розподілу факторних доходів ґрунтується на:

• власниками економічних ресурсів у капіталістичній економіці є домогосподарства;

• існують чотири фактори виробництва, яким відпові­дають такі форми доходів:

*земля створює ренту (R);

*капітал (інвестиційні ресурси) — процент (і);

*праця— заробітну плату (W);

*здатність до підприємництва створює підприєм­ницький дохід (прибуток)(Р);

• величина доходу на кожний із зазначених вище фак­торів визначається граничним внеском кожного чинника у валовий дохід фірми;

• такий принцип (закон) розподілу доходів справедли­вий як для та найманих працівників, так і для землевласників,власників капіталу та людей, схильних до підприємництва, оскільки він забезпечує розподіл доходу пропорційно до вне­ску кожного із факторів.

Як бачимо, маржиналістська концепція має багато спільного з марксистською в розумінні механізму розпо­дільчих відносин. Але те, що К. Маркс визначає як додаткову вартість, немарксистська економічна наука визна­чає як нормальний прибуток (Р ) на робочу силу (пра­цю), який привласнює власник капіталу, купивши на певний час право функціонального використання цього ресурсу.