6.Економічні категорії

Пізнання сутності виробничих відносин, економічних явищ і процесів здійснюється через економічні категорії.

Узагальнено економ категорії відображають умови економічного життя людини, суспільства.

Економічні категорії(поняття) – це теоретичне, мислене вираження певних структурних елементів виробничих відносин, економічних явищ, процесів та їх форм.

Так, економічну систему товарного в-тва, ринкової економіки відображає система категорій: «суспільний поділ праці», «приватна власність», «товар», «вартість», «гроші», «ціна» тощо; специфіку капіталістичної форми товарного в-тва: «товар робоча сила», «наймана праця», «капітал», «додаткова вартість» тощо.

Система економічних категорій не хаотична, а субординована – у ній кожна наступна категорія підпорядкована попередній, виводиться з останньої, є її розгортанням, а вся система загалом визначається вихідною категорією історично конкретного суспільного способу в-тва, яка, у свою чергу, зумовлює його основу та похідні категорії.

Обгрунтування економічних категорій є першим кроком на шляху теоретичного пізнання системи виробничих відносин, економічних явищ і процесів. Наступний крок у цьому напрямі – осягнення сутності системи виробничих відносин, пізнання внутрішніх зв’язків між її елементами, тобто з’ясування економічних законів функціонування та розвитку економічної системи певного способу в-тва, суспільства.

Критерії економічних категорій:

1. повинні відображати не природні, а суспільно-економічні властивості

2. мають у своїй залежності ієрархічну структуру

3. мають історичний характер.

7.Економічна теорія та економічна політика

Економічна теорія й економічна політика перебувають у взаємодії та впливають одна на одну.

Економічна теорія є системою наукових поглядів на господарське життя суспільства, які дають всебічне уявлення про закономірності його розвитку. Воно не тільки пояснює, як відтворюється суспільство, а й сприяє запобіганню повторення деяких негативних економічних явищ, дає можливість прогнозувати майбутній розвиток.

У широкому значенні економічна політика охоплює політичні відносини, політичну організацію і політичну ідеологію як певну єдність. У вузькому значенні економічна політика є практичною діяльністю держави. Остання здійснює свою діяльність у соціально-культурній, політико-адміністративній і економічній, або господарській діяльності. Нас цікавить господарська діяльність і економічна політика, що здійснюються державою.

Економічна політика охоплює цілі, напрями, шляхи, методи, важелі розвитку економіки, що визначені суб'єктами влади. Більш глибоко цілі економічної політики та засоби досягнення їх можна охарактеризувати через такі поняття:

Економічне зростання — кількісне та якісне зростання товарів і послуг.

Економічна ефективність — зменшення виробничих ресурсів на виготовлення різноманітних благ.

Соціальна ефективність — поліпшення соціально-економічного життя людей: зростання заробітної плати, поліпшення житлових умов та умов праці, покращення освітнього, медичного обслуговування, забезпечення хворих, недієздатних, пристарілих громадян тощо.

Розміщення ресурсів полягає у тому, що держава забезпечує відповідність між виробництвом і умовами відносного браку ресурсів.

Розподіл доходів має за мету сприяти забезпеченню соціальної справедливості.

Стабільні умови розвитку передбачають забезпечення для всіх суб'єктів господарювання сприятливих умов для раціонального розміщення і використання ресурсів.

Політика активно втручається у суспільне життя і може впливати на економічний прогрес у трьох напрямах: 1. сприяти його розвитку; 2. стримувати суспільний прогрес, у тому числі економічний розвиток; 3. суперечливо діяти на економічний прогрес, прискорюючи його в одному напрямі і стримуючи в іншому.

Людство завжди намагалося дізнатись, за яких умов політика стає рушійною силою розвитку економіки. Історичний досвід переконує, що теорія трансформується у практику через політику. Якщо політика засновується на об'єктивно діючих законах, з урахуванням найрізноманітніших інтересів суспільства і передбачає багатоваріантність рішень і свободу вибору, вона стає рушійною силою розвитку суспільства і людини. Така політика є науково обґрунтованою. Отже, вона має ґрунтуватися на науковій теорії. Якщо ж політика виходить із спотвореної теорії, яка ігнорує об'єктивні закони і всю сукупність інтересів суспільства, підпорядковує одні інтереси іншим, вона не є науковою. Така політика веде суспільство до кризових явищ, а то й регресу. Це саме стосується економічної політики.

Наукова об'єктивність у політиці потребує врахування притаманних суспільству суперечностей і труднощів. Більше того, економічні закони діють як тенденції. Форми їхнього вияву неоднозначні й визначаються конкретними обставинами. Дуже важливе значення в практиці суспільного господарювання має уміння трансформувати вимоги законів до умов кожного етапу розвитку суспільства, враховувати їхню дію, чітко визначати роль і місце суб'єктивного чинника.