Схід_філ, І, методичка_2015

Тому зясуємо, які події є страшними, а які жалісними <…>. Якщо ворог примушує ворога страждати, то він не викличе ніякого жалю, ні здійснюючи свій учинок, ні задумуючи його, хіба тільки внаслідок самої суті страждання. Так само стоїть справа з людьми, байдужими один до одного. Однак коли трагічні події розгортаються поміж близькими особами, наприклад, якщо брат уб’є брата, або син – батька, або мати – сина, або син – матір, або якщо задумує таке вчинити або чинить щось подібне, саме це є бажаний матеріал для трагедій.

Не бажано змінювати традиційні перекази; я маю на увазі, наприклад, смерть Клітемнестри від рук Ореста або Еріфіли від рук Алкмеона. Зрештою, сам поет повинен бути винахідливим і вміло використовувати перекази. Поясню, що я розумію під словом «вміло».

Дія може відбуватися так, як її зображали давні поети, причому дійові особи діють свідомо, наприклад, такою Еврипід змалював Медею в момент вбивства дітей.

Але можна вчинити злочин, не усвідомлюючи всього жаху, а лише згодом дізнатися про свою близькість до жертви, як, наприклад, Едіп Софокла <…>.

Є ще третя можливість, коли той, що несвідомо задумав учинити жахливий злочин, схаменеться, доки його здійснить.

Інших можливостей, крім згаданих, немає. Треба щось вчинити або ні, свідомо чи несвідомо. З цих можливостей найгіршою є та, коли хтось свідомо задумує злочин, але його не виконує. Це викликає огиду, а не трагічне враження, тому що тут немає страждання. Тому ніхто не зображує таких сцен (крім деяких випадків), як поведінка Гемона проти Креонта. Далі йдуть такі випадки, коли здійснюють свідомо, але краще, коли його вчинять несвідомо, а потім – пізнають увесь жах заподіяного, тому що тут немає нічого огидного, а впізнання справляє величезне враження <…>.

У роботі над характерами треба дотримуватися чотирьох принципів: перший із них і найважливіший, щоб характери були благородні. Дійова особа матиме індивідуальний характер, якщо, як було сказано, виявить у мові або діях якусь вольову спрямованість. Характер буде благородний, якщо дійова особа виявить моральну спрямованість волі. Такий характер може мати кожна людина, бо й жінка може бути благородною, і раб, хоч, можливо. Перша з них – істота нижча, а друга – зовсім нікчемна.

Другий принцип вимагає, щоб характери були відповідні; наприклад, буває мужній характер, але жінці не личить бути мужньою чи грізною. Третій принцип, щоб характер був правдоподібний, а це не те саме, що створювати характер благородний і відповідний, про що саме була мова. Четвертий принцип вимагає, щоб характер був послідовний. Якщо навіть особа неминуче буде послідовною у своїй непослідовності <…>».

Пер. з давньогр. Й. Кобова та Ю. Мушака.

21

3.Знайдіть бінарні опозиції в трагедіях «Цар Едіп» Софокла. Чи знімаються вони протягом розвитку дії? В яких ситуаціях герої промовляють наступні

Івже лежить в могилі, я ж меча свого

Іне торкавсь. Хіба що вмер від туги він За мною – лиш в такому разі винен я.

Нічого вже не варті віщування ці – Поліб їх із собою всі в Аїд узяв.

4.Знайдіть бінарні опозиції в трагедіях «Медея» Евріпіда. Чи знімаються вони протягом розвитку дії? Зверніть увагу на агон між Медеєю та Ясоном у другому епісодії. В яких ситуаціях герої промовляють наступні репліки? Прокоментуйте їх:

22

5. Визначте атора та твір, з якого взято поданий уривок, та схарактеризуйте його за наступним планом:

А. Історико-культурний контекст (період та його коротка характеристика). Б. Світоглядно-естетичний контекст (інформація міститься у теоретичному матеріалі, який проходили на лекціях та котрі є в методичних рекомендаціях).

В. Жанрова специфіка (назвати і дати визначення жанру твору). Г. Поетикально-стильові особливості (аналіз поданого уривку).

ХОР Не піду я побожно в Дельфи,

Де священний пуп землі, Ні в Аби, у храм славетний, Ні в Олімпію святу,

23

Аж поки віщань несхибність Очевидна стане всім.

О всемогутній Зевсе, якщо справді Тобі кориться світ увесь, Хай влади злий не умкне твоєї.

Уже нема віри в правду віщувань Про сумну недолю Лая І пошани Аполлонові нема – Кінець благочестю.

6. Напишіть і запам’ятайте визначення літературознавчих понять (Див. Довідкова література):

Драма_______________________________________________________________

____________________________________________________________________

____________________________________________________________________

Трагедія_____________________________________________________________

____________________________________________________________________

____________________________________________________________________

Трагічне_____________________________________________________________

____________________________________________________________________

____________________________________________________________________

Пролог______________________________________________________________

____________________________________________________________________

____________________________________________________________________

Парод́ _______________________________________________________________

____________________________________________________________________

____________________________________________________________________

Епісодій_____________________________________________________________

____________________________________________________________________

____________________________________________________________________

Ста́сім_______________________________________________________________

____________________________________________________________________

____________________________________________________________________

Ексод_______________________________________________________________

____________________________________________________________________

____________________________________________________________________

24

Коммос______________________________________________________________

____________________________________________________________________

____________________________________________________________________

Перипетія____________________________________________________________

____________________________________________________________________

____________________________________________________________________

Впізнання____________________________________________________________

____________________________________________________________________

____________________________________________________________________

Катарсис_____________________________________________________________

____________________________________________________________________

____________________________________________________________________

Характер____________________________________________________________

____________________________________________________________________

____________________________________________________________________

Фабула______________________________________________________________

____________________________________________________________________

____________________________________________________________________

____________________________________________________________________

Тексти

1.Арістотель. Поетика // Античні поетики. Арістотель. Поетика. Псевдо-Лонгін. Про високе. Горацій. Про поетичне мистецтво / Упоряд. М. Борецький, В. Зварич. – К.: Грамота, 2007. – С. 27–63.[Фрагменти].

2.Евріпід. Медея // Евріпід. Трагедії / Пер. з давньогр. А. Содомори. – К.: Основи, 1993. –

С. 63–106.

3.Софокл. Цар Едіп // Софокл. Трагедії / Пер. з давньогр. Б. Тена. – К.: Дніпро, 1989. –

С. 69–124.

Підручники та посібники

1.Пащенко В. І., Пащенко Н.І. Антична література. Підручник. – К.: Либідь, 2008. – С. 196– 329.

2.Пригодій С. М. Література давньої Греції: Навч. посіб. / Київський держ. лінгвістичний ун-т. –К., 1999. – С. 51–111.

3.Тронский И. М. История античной литературы. – М.: Высшая школа, 1983. – С. 100–153.

4.Шалагінов Б. Б. Зарубіжна література: Від античності до початку ХІХ ст.: Іст.-естет. Нарис. – К.: Києво-Могилянська академія, 2007. – С. 48–65.

25

СЕМІНАР 3.

РЕЛІГІЙНА ЛІТЕРАТУРА СЕРЕДНЬОВІЧЧЯ

(«Сповідь» Августина, «Квіти Святого Франциска», «Історія моїх страждань» П. Абеляра)

1.Прочитайте уривок з праці С. Аверинцева та з’ясуйте, в чому полягає різниця у репрезентації людини в античних та християнських текстах?

С. Аверинцев. Поетика ранньовізантійської літератури

Коли ми з’ясовуємо для себе специфіку принесеного християнством ставлення до людської долі та порівнюємо її з внутрішньою установкою античної літератури та античної філософії, важливо не забути один момент – оцінку страху та надії. […]

Коли герой (у міфі, в епосі чи трагедії) йде своєю дорогою, неуникною, як рух сонця, та проходить її до кінця, до своєї загибелі, то це за своїм найглибшим смислом не сумно й не радісно – це героїчно. Оскільки перемога героя внутрішньо вже включає в себе його майбутню загибель – так Ахілл, убиваючи Гектора, знає, що тепер на черзі він, – то її нерозумно сприймати як причину для наївної радості; з другого боку, загибель героя цілком входить у баланс його звитяжної долі, і тому про загиблих героїв не потрібно глибоко жаліти:

Все це боги учинили і виткали людям загибель, Щоб гомоніли піснями вони між нащадків майбутніх.

як зауважує з цього приводу Гомер. Відчувати жалість і тим паче вселяти жалість взагалі не аристократично – «краще заздрість, ніж жалість», як говорить співець атлетичної доблесті Піндар. Пізніше філософи включать жалість у свої переліки хибних пристрастей, які потрібно долати, разом із гнівливістю, страхом і хтивістю. […]

З точки зору стоїка чи кініка, нужди та потреби окремого людського життя до того нікчемні, що про них не потрібно турбуватися навіть людині; з біблійної точки зору вони настільки важливі, що ними безпосередньо займається Бог в акті свого «провидіння». Новозаповітне вчення про блаженство тих, хто «не журяться», продовжує старозаповітну традицію. Усі чудеса Старого Заповіту розташовані довкола одного центрального чуда – довкола готовності безконечного та безумовного втрутитися в конечне та випадкове. Незбагненним є зовсім не те, що води Червоного моря одного разу розступилися перед втікачами, як про це розповідає «Книга Вихід»; незбагненно, що Бог, який перебуває поза світом, поза часом і простором, зробив справу жменьки людей, які перебували у відчаї, своєю власною справою. Якщо Він може себе так поводити, що завадить Йому зробити своєю також і справу однієї маленької людини, загубленої у природному та соціальному світах? Бо чудо за визначенням скероване не на загальне, а на конкретно-одиничне, не на «універсум», а на «я» – на спасіння цього «я», на його витягання з-під товщі обставин і причин. Надія на те, щоби бути «почутим» крізь усю космічну музику сфер і не бути забутим у такому

26

великому господарстві, надія не загубитися («…навіть волосся вам на голові пораховане все…») – ця надія докорінно суперечить філософським потішанням Марка Аврелія, який закликав прийняти як благо саме загубленість у безликому ритмі природи. Проти стоїчної максими «прагнути до неможливого – безумство» постають слова апостола Павла «усупереч надії сподіватися».

Ми знову повернулися до слова «надія»; йдеться саме про неї. Це напружений, кризовий стан «палаючого» серця – сподівання того, чого нема та в чому неможливо переконатися, – становить головну перешкоду для атараксії і тому його ревно заперечують грецькі філософи; але всередині текстів Біблії він – головний модус ставлення до абсолютної цінності. Самого біблійного Бога можна назвати «надією» для віруючого...

Аверинцев С. Поэтика ранневизантийской литературы. – М.: «Coda», 1997. –

С. 67,77-78.

2.Окресліть класифікацію середньовічної клерикальної літератури.

3.Автобіографічна проза Середньовіччя. Назвіть засадничі ознаки сповідального жанру (на матеріалі «Сповіді» Августина). У чому полягає різниця між сповіддю та автобіографією?

4.Прочитайте уривок з праці П. Адо «Конверсія» і з’ясуйте, що таке навернення (конверсія). Як це явище виявляється у поданих фрагментах «Сповіді» св. Августина? Зверніть увагу на стилістичні особливості августинівського тексту.

П’єр Адо. Конверсія

За своїм етимологічним значенням слово конверсія (лат. сonversio) означає «повернення назад, переворот», «зміна напряму». Так, це слово слугує для означення будь-якого виду перевертання або перекладення, перестановки, транспонування (…). …Йдеться про зміну ментального порядку – від простої зміни погляду до повного перетворення особистості. Латинське слово сonversio відповідає фактично двом грецьким словам з різним смислом – epistrophe, що означає «зміна орієнтації» та передбачає ідею повернення (повернення до першопочатку, повернення до себе), та metanoia, що означає «зміна думки», «розкаяння» та передбачає ідею мутації та відродження. Тобто поняття конверсії містить внутрішнє протиставлення між ідеєю «повернення до першопочатку» та ідеєю «відродження». Ця полярність вірності-розриву залишила глибокий відбиток на західну свідомість з початком епохи християнства.

Адо П. Конверсия // Духовные упражнения и античная философия. – М.: Степной ветер, Коло, 2005. – С. 199.

Святий Августин. «Сповідь»

Книга шоста. Частина VIII

27

Яким шляхом прийшло до Аліпія його захоплення театром

Дбаючи про світську кар’єру, прагненням до якої заполонили його душу батьки, він ще переді мною виїхав до Рима, щоб студіювати там право, і саме тут опанувала його якась надзвичайна й неймовірна жадоба до ігрищ. Спершу він ставився до тих ігрищ з погордою й відразою, але його приятелі і співучні, вертаючись з обіду, зустріли його ненароком на вулиці і, хоч як уперто він відмовлявся й чинив опір приятельському насиллю, затягли його до амфітеатру, де того дня відбувалися криваві й смертельні ігрища. Він сказав їм так: «Ви можете затягти туди моє тіло і посадити його там, та чи ви вірите в те, що змусите мій дух і мої очі віддатися тим ігрищам? Я буду там, але не душею! Таким чином я переможу вас, і самі ігрища». Почувши це, вони ще завзятіше почали тягти його туди вже з самої цікавості, чи справді він дотримає слова.

А коли вони прийшли до цирку й сяк-так порозсідалися, довкола вже розгорілися несамовиті пристрасті.

Аліпій замкнув двері очей своїх і заборонив своєму серцю брати участь у тих сороміцьких страхіттях. О Боже, коли б він ще заткнув і вуха! Бо раптом під час змагання серед публіки зчинився страшний крик, що потряс і його. Перемогла його цікавість. Він, нібито готовий будь-що злегковажити те, що там побачить, і вийти переможцем, відкрив очі, і в ту ж мить одержав більшу рану на своїй душі, ніж на тілі той, кого він з таким запалом шукав своїм зором. Його падіння було страшніше за падіння гладіатора, яке викликало такий несамовитий крик. Цей крик удерся до його вух і відкрив його очі, щоб полегшити удар, якого зазнала його душа, радше зухвала, ніж відважна. І виявилася вона тим більше безсилою, що була надто самовпевнена і не покладалася на Тебе. Бо як тільки він побачив ту кров, зразу ж і сам увібрав у себе всю жорстокість ігрищ. Замість того, щоб відвернутися, він уп’явся очима в це видовище. Він черпав звідтіля божевілля, хоч сам не помічав цього; він пристрасно розкошував цією ганебною боротьбою й упивався кривавою насолодою. І він уже не був тією самою людиною, яка щойно прийшла сюди; він став одним із юрби, з якою він змішався, став справжнім товаришем тих, хто привів його сюди. Навіщо ж багато говорити? Він придивлявся, кричав, захоплювався і виніс із собою це божевілля, що під’юджувало його не тільки вертатися туди з тими, що його туди затягли, а й випереджати їх і втягати туди інших!

Ось з якої прірви витягла його Твоя всемогутня і наймилостивіша рука; Ти навчив його уповати не на себе самого, а на Тебе. Але це сталося набагато пізніше.

Книга восьма. Частина ХІІ

Бери, читай! Рішення. Аліпій радіє зі зміни Августина. Радощі Моніки.

[…] А я, вже не тямлю як, простягнувся під якимось фіговим деревом і дав волю сльозам. І вони потоком потекли з моїх очей – принос, гідний Твого прийняття! І я звернувся до Тебе якщо не з такими словами, то, принаймні, такого ж змісту: «А Ти, Господи, скільки ж часу? Доки ж,

28

Господи, гніватимешся на мене? Не пам’ятай давніх беззаконь моїх». Бо я відчував, що вони ще стримували мене. І я волав серед ридань: «Скільки, скільки ж іще? Знову «завтра» й «завтра»? Чому ж не зараз? Чому ж не в цю мить має скінчитися моя ганьба?»

Я говорив і ридав у гіркоті мого журного серця. Аж ось раптом я почув голос із сусіднього дому, голос хлопця чи дівчини, вже не пам’ятаю, який співав і повторював на різні лади: «Бери, читай! Бери, читай!» […] Вгамувавши свої даремні сльози, я встав; єдиним поясненням, яке я передчував, було те, що це Божий наказ дуже виразно наказує мені відкрити книгу Апостола і читати першу главу. […]

Тим-то я хутко повернувся на те місце, де сидів Аліпій, бо, відходячи, залишив там книгу Апостола. Я вхопив її, відкрив і почав потихеньку читати першу главу, на яку впав мій погляд. «Не живіть у бенкетах і пияцтві, ні в перелюбстві й розпусті, ні у сварках та в заздрості, а одягніться Господом Нашим Ісусом Христом, і не догоджайте тілу в похотях». Я не схотів читати далі, бо вже не мав потреби. Бо щойно дочитав це речення до кінця, як у моєму серці немовби розлилося світло впевненості, що розвіяло всю темряву моїх вагань.

Тоді я … розповів усе Аліпієві, а він зі свого боку відкрив мені те, чого я не знав. Він запитав, що я прочитав; я показав йому, і він прочитав далі, чого я сам не зробив би. Я не знав, що там було далі. А там було сказано таке: «Того, хто знемагає у вірі, приймайте».

Августин святий. Сповідь / Пер. З латин. Ю. Мушака. – К.: Основи, 1997. – С. 94–95, 145–146.

5.Проаналізуйте специфіку стосунків автора та героя в автобіографічній прозі на матеріалі уривку з «Історії моїх страждань» П. Абеляра.

П’єр Абеляр. Історія моїх страждань

…Достаток надимає дурнів пихою, а безтурботне життя послаблює бадьорість духу й легко розпускає її плотськими привабами. Ось і я, надумавши собі, що крім мене в світі вже не стало філософа, нізвідки не страшився халепи. Почав я попускати віжки хтивості [...]. Отож я цілий занедужав гординею та розпустою, але Божа благодать достачила мені лік від обидвох цих хвороб: спочатку від розпусти, а потім і від гордині. Від розпусти – позбавивши мене того, чим я її чинив; від гордині ж, яка найпаче з моєї вченості породилася (згідно зі словами апостола, що «знання надимає» (1 Кр 8:1)), – принизивши мене спаленням тієї книжки, якою я найбільше пишався. А тепер я хочу, щоб ти дізнався правдиву історію цих обидвох подій…

Абеляр П. Історія моїх страждань / Пер. з лат. Р. Паранько. – Львів: Літопис,

2004. – С. 20.

6.Охарактеризуйте особливості жанру житія (на матеріалі «Квітів Святого Франциска»). Назвіть віхи життя Святого Франциска. Елементи яких інших жанрів містить цей твір?

29

7.Прочитайте фрагмент з «Квітів Святого Франциска» та проаналізуйте його за наступним планом:

А. Історико-культурний контекст (період та його коротка характеристика). Б. Світоглядно-естетичний контекст (інформація міститься у теоретичному матеріалі, який проходили на лекціях та котрі є в методичних рекомендаціях).

В. Жанрова специфіка (назвати і дати визначення жанру твору). Г. Поетикально-стильові особливості (аналіз поданого уривку).

Квіти святого Франциска. Гл. 16

Одного разу під час своїх місійних подорожей побачив святий патріарх зграйку птахів на деревах вздовж дороги, якою проходив. Зачарований ними, затримався та сказав до своїх товаришів: «Зачекайте, браття, хвилину, я хочу сказати проповідь також і братчикам-сестричкам – ось цим пташкам». І звернувся до них, що густо сиділи на деревах, та став їм проповідувати. На голос святого всі птахи позлітали на землю, сіли навколо нього, і так тихенько сиділи аж до кінця проповіді. Навіть коли вже перестав говорити, залишалися на землю в не відлітали, поки святий проповідник їх не благословив. Сам святий тремтів з радости та подиву, бачачи цих гарних птахів, те, з якою увагою слухали вони Божу науку, й у святому піднесенні духа став прославляти Творця свого. Коли св. Франциск закінчив проповідь, поблагословив птахів знаком святого хреста, і вони розлетілися, прекрасно співаючи, розділилися на чотири групи і полетіли одні на схід, інші – на захід, ще інші – на південь, а останні – на північ. Чудо це мало таємне значення. Як святий Франциск, цей вождь Христовий, проповідував пташкам і поблагословив їх знаком святого хреста, а вони розлетілися у всі чотири сторони світу, так і проповідь хреста Христового є відновлена на весь світ апостольством Франциска і його братів, що, мов ті птиці, не маючи нічого, а всі старання про своє земне існування залишають на Боже Провидіння.

Квіти святого Франциска / Пер. з італ. о. Й. Ананевич. – Львів: Свічадо, 2009. – 56–57 с.

8.Францисканська течія в літературі. Знайдіть її ознаки в поданих поезіях сучасної української авторки Богдани Матіяш.

Богдана Матіяш. Твої улюблені пси та інші звірі

ця бентежна довіра звірів ця тиха радість з якою приходять до тебе твої улюблені пси

кладуть голову на коліна штурхають лапами вистрибують тобі на руки веселі й добрі просять так мало але чогось найсправжнішого найпростішого доторку лагідності й ласки і нічого більше ще хіба часом трохи їжі не знаю чому вони мали би так довіряти

30