Найбільші міста [ред.]

Харків [ред.]

Ядром Північно-Східного району є місто Харків (1456 тис. осіб). Воно водночас є центром Харківського промислового вузла - одного з найбільших в Україні. Провідними галузями індустрії в місті є машинобудування, де зайнято понад 70% усіх працюючих у промисловості. Також у Харкові є значна кількість підприємств хімічної, легкої та харчової індустрії. В місті є понад 40 вищих навчальних закладів, шість театрів, 70 музеїв тощо.

Полтава [ред.]

Полтава (308 тис. жителів) - адміністративний, економічний та культурно-науковий центр однойменної області. Промисловість його спеціалізується на електротехнічному та інших видах точного машинобудування, галузях харчової та легкої індустрії. У Полтаві діє шість державних та кілька приватних вищих навчальних закладів, два театри, шість музеїв.

Суми 

Місто Суми (279 тис. жителів) є третім за величиною в економічному районі. Воно є центром промислового вузла, спеціалізується на машинобудуванні, хімічній та нафтохімічній, легкій та харчовій галузях промисловості. Тут є три університети, українська академія банківської справи, два театри та інші культурно-освітні заклади.

Проблеми й перспективи розвитку 

Однією із проблем району є великий розрив у рівнях соціально-економічного розвитку між великими містами і віддаленими територіями, особливо Сумської області. Там гостро постають проблеми низької народжуваності, високої смертності, безробіття, неефективного використання сільськогосподарських угідь.

10. обґрунтування необхідності аналізу ек районів україни

Серед галузей господарської діяльності, що формують комплекс економічного району, головна роль належить галузям спеціалізації. Ці галузі визначають господарський напрямок району і основні риси територіальних відмінностей між районами. Щодо визначення спеціалізації господарства районних комплексів серед науковців існує декілька точок зору. Більшість вчених вважає, що спеціалізацію економічних районів найповніше характеризують показниками територіального зосередження або локалізації виробництва в їх межах Друга точка зору вчених зводиться до переконання, що спеціалізація території визначається показниками обсягу міжрайонного обміну продукцією. Невдалими були спроби об'єднати показники територіального зосередження виробництва з показниками міжрайонного товарообміну і знайти усереднений синтетичний показник.

Зважаючи на наведене вище, вивчення спеціалізації економічних районів є одним із головних завдань наукового аналізу їх господарсько-виробничих комплексів. Основою спеціалізації господарської діяльності району виступає об'єктивний процес територіального поділу праці, який проявляється в закріпленні певних галузей виробництва за територіями. Територіальні відмінності у виробництві, які склалися між районами на основі врахування природних умов і ресурсів, соціально-економічних факторів, істотно впливають на виробничу спеціалізацію галузей. Враховуючи позитивні і негативні сторони у виробничій діяльності в районах, є можливості виявити найбільш ефективні напрями територіальної спеціалізації, яка формується у тісному зв'язку з принципами розміщення продуктивних сил на певних етапах розвитку їх територіальної організації.

Практика доводить, що процес територіального поділу праці і спеціалізації економічних районів необхідно чітко розмежувати на поняття: "територіальна спеціалізація" і "внутрігалузева спеціалізація." Ці два поняття виступають як самостійні процеси суспільного поділу праці.

Територіальна спеціалізація перш за все вказує на виробничий напрямок господарської діяльності різних економічних районів країни. Виробничий напрямок кожного з економічних районів формується залежно від масштабів територіального поділу праці та факторів, що впливають на розміщення окремих галузей.

Внутрігалузева спеціалізація пов'язана з деталізацією виробничого процесу (виділення самостійних виробництв всередині галузі, підвищення рівня детальної і технологічної спеціалізації виробництва), що створює певний економічний ефект у розвитку самої галузі.

Для визначення рівня спеціалізації виробництва в районі використовують такі показники:

коефіцієнт локалізації або концентрації даного виробництва в районі;

коефіцієнт виробництва продукції галузі на душу населення; ж коефіцієнт міжрайонної товарності продукції даної галузі Коефіцієнт рівня районної спеціалізації галузі являє собою співвідношення питомої ваги галузі у певному районі до питомої ваги тієї ж галузі в країні. Він визначається за формулою:

де: К рс - коефіцієнт рівня районної спеціалізації;

В ПВГР, - питома вага галузі району у виробництві продукції; В ПВГК - питома вага галузі країни у виробництві цієї ж продукції

Таким же чином визначають коефіцієнт міжрайонної товарної продукції даної галузі.

Ефективній спеціалізації сприяє кооперація, яка органічно пов'язана з розвитком спеціалізації виробництва. Головна умова кооперування - широка мережа подетально і технологічно спеціалізованих та організаційно виокремлених виробництв. Залежно від виду спеціалізації розрізняють предметне, подетальне і технологічне кооперування. Воно, як і спеціалізація, сприяє поліпшенню використання потужностей і виробничого персоналу на одних підприємствах і ліквідації проблем на інших.

Найбільш широке кооперування представлене в легкій, харчовій, деревообробній промисловості, машинобудуванні. Рівень кооперації визначається такими показниками:

часткою комплектуючих і напівфабрикатів, одержаних за кооперативними поставками в загальному обсязі продукції, що виготовляється в районі;

кількістю підприємств, що кооперуються з певними підприємствами інших районів;

загальним обсягом, вартістю і середнім радіусам перевезень деталей вузлів, напівфабрикатів, що отримуються в порядку кооперації.

Одним із показників економічної ефективності спеціалізації (кооперування) є умовна річна економія (Еип), яку визначають за формулою:

де: Сг С2 - певна собівартість продукції до і після спеціалізації і кооперування;

Тг Т, - транспортні витрати з доставки одиниці продукції споживачу до і після спеціалізації і кооперування;

# - річний обсяг продукції після спеціалізації в натуральних одиницях.

Коефіцієнт міжрайонної товарності характеризує перш за все роль будь-якої галузі у міжрайонному товарообміні. Тому цей показник доцільно використовувати для оцінки значення різних галузей у розвитку міжрайонних і міждержавних виробничо-територіальних зв'язків. Виробничу спеціалізацію районів можна виявити лише на основі аналізу складу і структури випуску продукції окремими галузями, оскільки їх роль у виробництві є визначальною у процесі формування напрямів розвитку господарства відповідних територій. Що стосується внутрірайонного товарообміну, то він лише частково характеризує спеціалізацію господарського комплексу і може використовуватись як додатковий показник при оцінці виробничої спеціалізації районів.

У підручниках і навчальних посібниках існують поняття "міжрайонний обмін" і "міжрайонний поділ праці". Ці поняття не є ідентичними. Обмін безпосередньо пов'язаний з виробництвом товарів, він має винятково важливе значення для встановлення зв'язків між різними районами. Саме тому важлива роль виробництва, а не обміну, має бути визначальною для зарахування окремих галузей до групи виробничої спеціалізації. За допомогою різних показників практика і досвід аналізу спеціалізації економічних районів дає можливість зробити певні висновки про те, що оцінювати цей процес доцільно на основі таких критеріїв:

роль галузі району у міжрайонному поділі праці;

товарність продукції і її роль у міжрайонному і внутрірайонному споживанні;

роль галузі у виробництві даної продукції в районі.

Оптимальний варіант спеціалізації економічних районів має досягатися за рахунок її ефективності, тобто мінімізації приведених витрат з врахуванням транспортних витрат:

де Вприв - приведені витрати і-го виробництва; С - повна собівартість і-го виробництва;

Т. - транспортні витрати з доставки одиниці продукції споживачу і-го виробництва;

К. - обсяг витрат (капіталовкладень) на проведення спеціалізації;

Е - нормативний коефіцієнт окупності капітальних вкладень. Як бачимо, економічна ефективність спеціалізації регіонів оцінюється за певними критеріями. Головним має бути критерій економії сукупної суспільної праці і максимального підвищення її продуктивності. Річний економічний ефект (Е іч) від впровадження спеціалізації за вибраним варіантом обчислюється за такою формулою:

де: В ,В2- приведені витрати за порівнювальними варіантами; N - фактичний річний обсяг випуску продукції в натуральних одиницях після проведення спеціалізації.

Строк окупності витрат визначається за формулою:

де К- обсяг капіталовкладень на проведення спеціалізації; Ф - вартість основних фондів, які вивільняються після проведення спеціалізації, що можуть бути реалізовані.

Як видно із наведеного, основними показниками є економія капіталовкладень, скорочення строків окупності і будівництва. В процесі аналізу і розрахунків ефективності спеціалізації районів використовують систему додаткових показників, до яких належать:

собівартість виробленої продукції;

питомі капіталовкладення на одиницю приросту продукції;

використання наявних трудових ресурсів і ступінь зайнятості працездатного населення;

транспортні витрати на доставку продукції в райони її споживання (використання).

При проведенні регіональних досліджень користуються порівняльними ознаками ефективності виробництва. Таким чином, характеризуючи економічний стан окремих районів України можна встановити, що собівартість окремих видів продукції в економічних районах є досить різною. Це, зокрема, спостерігається у видобутку палива, виробництві електроенергії, видобутку хімічної сировини, виробництві сільськогосподарської сировини і продукції тощо.

Порівнюючи собівартість (витрати) виробництва продукції в економічних районах з середніми витратами в країні, можна визначити порівняльну ефективність спеціалізації окремих економічних районів за так званим індексним методом. Це співвідношення витрат (або прибутку) виробництва на одиницю продукції в економічному районі до того ж показника в країні:

де і- індекс (показник) ефективності спеціалізованого економічного району;

Вр - витрати виробництва на одиницю продукції в спеціалізованому районі;

Вк - витрати виробництва на одиницю продукції в країні Цей індекс характеризує, на скільки середньорайонні затрати (або одержаний ефект) на одиницю виробленої продукції більші або менші, ніж в середньому по країні.

А. Пробст (1965 р.) для визначення ефективності виробничої спеціалізації економічного району запропонував таку формулу:

де П2 і Т2 - відповідно собівартість виробництва і транспортування продукції неспеціалізованого району;

П. і Т. - собівартість виробництва і транспортування продукції спеціалізованого району

При цьому Ц+Т^І^, тобто спеціалізація району буде економічно виправданою лише в тому випадку, коли собівартість продукції і затрати на її перевезення з даного району будуть менші порівняно з собівартістю такої ж продукції в районах, що її споживають.

Таким чином, ефективність спеціалізації буде найвища у тих підприємств, які знаходяться найближче до центрів виробництва продукції. Якщо собівартість продукції спеціалізованого і неспеціалізованого районів є рівною, то ефективність виробничої спеціалізації знижується до нуля. Однак тут потрібно урахувати інші фактори (наявність територіально-технічної бази, трудових ресурсів, якісні показники тощо), які позитивно впливають на виробництво тієї чи іншої продукції. Для визначення ефективності спеціалізації всього виробничого комплексу району необхідно узагальнити результати економії кожної спеціалізованої галузі. На основі отриманих даних можна визначити напрями спеціалізації кожного економічного району з окремих галузей виробництва продукції.

Важливе значення набуває вартість перевезення продукції до споживача. Якщо продукція об'ємна, вона має свої межі доцільності і вартості перевезення. Наприклад, стінові будівельні матеріали (цегла, блоки) при перевезенні на далекі віддалі. Вартість їх перевезення може бути вищою за собівартість, тому розраховуються витрати на перевезення і визначається межа доцільності таких перевезень.

Визначення зон перевезення продукції необхідне для оптимального розвитку спеціалізації районів і міжрайонного обміну товарами. При стратегічному плануванні розвитку виробничих районних комплексів мають враховуватися обсяги перспектив виробництва продукції і обсяги можливого вивозу товарів окремих галузей. При цьому треба дотримуватись принципу оптимального розвитку і гармонійного поєднання виробництва всіх наявних галузей в економічному районі. Якщо спеціалізація районів переходить за раціональні її межі, вона може виявитися збитковою як для економічного району, так і для народного господарства країни.

У ринкових умовах господарювання, в процесі подальшої приватизації промислово-виробничих об'єктів, важливо визначити довгострокову перспективу як забезпечення виробництва власною сировинною базою, так і можливості реалізації продукції споживачам. Це об'єктивний процес, який пов'язаний з динамічним розвитком продуктивних сил, особливо з освоєнням нових видів товарів, розвитком та розширенням сировинної бази, яка є в економічному районі.

Спеціалізація районів посилює роль територіального поділу праці, передбачає подальший розвиток міжрайонних економічних зв'язків, оскільки кожний економічний район є органічною часткою всього народногосподарського комплексу країни і виконує певні виробничі функції. Ефективність міжрайонних виробничих зв'язків великою мірою залежить від правильного напрямку спеціалізації районів і наукового обґрунтування планування обсягів міжрайонного обміну товарами. Ліквідація нераціональних перевезень, зустрічних товаро-вантажних потоків, а також раціональне комплексне розміщення виробництв в економічних районах є головним завданням науковців і практиків, які займаються цими питаннями.

11. форми міжнародного співробітництва

Сучасний розвиток світового господарства супроводжується розвитком

різних форм міжнародного співробітництва, що являють собою систему

техніко-економічних, організаційно-економічних і виробничих відносин між

економічними суб’єктами різних країн. До основних форм міжнародного

співробітництва відносяться:

міжнародна торгівля;

міжнародний рух капіталів;

міжнародна міграція робочої сили;

міжнародний обмін технологіями;

міжнародні валютні відносини;

міжнародні кредитні відносини.

На сучасному етапі міжнародних економічних відносин вирішальну роль

відіграє міжнародна торгівля. Міжнародна торгівля – це торгівля між

країнами, яка складається із імпорту та експорту товарів і послуг. Вона

створює велику кількість переваг, що стимулюють економічний розвиток

окремих країн, сприяє поширенню нових ідей та технологій. Завдяки їй

держави отримують можливість імпортувати продукцію, яку вони не

виробляють самі.

В сучасних умовах господарювання важливою формою міжнародних економічних

відносин стає міжнародний рух капіталу (експорт капіталу). Головною

причиною вивозу капіталу є його відносний надлишок і монополізація

національного ринку, що не гарантує його прибуткового застосування. Тому

капітал спрямовується за кордон у пошуках більш високого прибутку. Вивіз

капіталу здійснюється в таких основних формах: прямі інвестиції,

портфельні інвестиції, середньо- та довгострокові кредити позичкового

капіталу.

Прямі інвестиції – це форма експорту капіталу, яка дає можливість

прямого контролю за іноземними підприємствами та компаніями. Вивіз

капіталу в розмірах, що не дають право прямого контролю, веде до

створення портфельних інвестицій. Позичковий капітал вивозиться у

вигляді міжнародних позик, що надається як державами, так і міжнародними

кредитними організаціями.

Міжнародна міграція робочої сили проявляється в еміграції (виїзд за

кордон) та імміграції (приїзд з-за кордону). Основними факторами, що

зумовлюють еміграцію робочої сили є: нерівномірність нагромадження

капіталу; перенаселення, яке викликає безробіття в одних країнах та

недостача дешевої робочої сили в інших.

Міжнародний обмін технологіями (міжнародні науково-технічні відносини) –

продаж готових товарів, комплексного устаткування для виробництва, а

також патентів, ліцензій, ноу-хау. Така форма міжнародного

співробітництва має двояку мету: по-перше, технології продаються як

звичайний товар, а по-друге, продаж технологій використовується як

ефективний засіб конкурентної боротьби на світовому ринку.

Міжнародні валютні відносини – це повсякденні зв’язки між приватними

особами, фірмами, банками на валютних та грошових ринках з метою

здійснення міжнародних розрахунків, кредитних та валютних операцій.

Важливою характеристикою стану тієї чи іншої країни в системі цих

відносин є стан платіжного балансу.

Міжнародні кредитні відносини – це надання в масштабі світового

господарства валютних і товарних ресурсів на умовах повернення,

строковості й платності. Суб’єктами (кредиторами і позичальниками)

міжнародних кредитних відносин виступають банківські та промислові

корпорації, державні організації, міжнародні й регіональні

фінансово-кредитні інститути.

Міжнародні економічні об’єднання. Необхідно зазначити, що на

сьогоднішній день в світі посилюється взаємозв’язок і взаємовідносини

національних економік і світового господарства. Кожній країні потрібен

доступ до світового ринку, але в умовах потужної міжнародної конкуренції

це не просте завдання.

Тому створення міжнародних організацій є результатом пошуків ефективних

засобів вирішення надзвичайних чи кризових ситуацій, які стосуються

інтересів різних країн. Всі міжнародні організації можна умовно поділити

на три типи:

адміністративні установи, що займаються розв’язанням спеціальних

технічних завдань (наприклад, вирішенням проблеми регулювання діяльності

міжнародних засобів комунікації);

організації, які займаються виясненням і винесенням рішень з міжнародних

спорів або примиренням протистоячих одна одній сторін;

міжнародні організації загального характеру, глобального чи

регіонального рівня основною метою діяльності яких є забезпечення

безпеки і співпраці з широкого кола питань, переважно в сфері економіки

(рис. 16.3).

Рисунок 1. Основні типи міжнародних організацій

Економічні спілки або союзи можуть бути:

регіональні (ЄС, Латиноамериканська асоціація інтеграції (ЛАІ));

спеціальні (Міжнародне агентство по атомній енергії (МАГАТЕ));

товарно-виробничі (ОПЕК);

інвестиційні (МВФ, МБРР, ЄБРР).

Європейський Союз – об’єднання, в рамках якого найяскравіше виявляються

сучасні інтеграційні процеси. Початок об’єднанню поклала угода 1951р.

про Європейське об’єднання вугілля і сталі (ЄОВС) Франції, ФРН, Італії,

та країн Бенілюксу. У 1957р. країни створили “Спільний ринок” і

Європейське співтовариство з атомної енергії. Сьогодні в ЄС створені

умови для економічного, валютно-фінансового, політичного співробітництва

країн-учасниць, узгоджується зовнішня політика і безпека в регіоні.

Створено єдиний ринковий простір без внутрішніх кордонів, у якому

забезпечується вільне переміщення товарів і послуг, капіталів та робочої

сили і функціонує єдина валюта – євро. Нині в ЄС входить 25 країн.

Асоціація держав Південно-Східної Азії (АСЕАН) утворена в 1967р. з метою

сприяння соціально-економічному розвиткові країн-учасниць,

взаємодопомозі у проведенні науково-дослідних робіт, спільній

зовнішньоекономічній діяльності, підтриманню миру та стабільності в

регіоні.

Організація Африканської єдності (ОАЄ) яка у липні реорганізована в

Африканський Союз, створена в 1963р. й охоплює 50 країн-учасниць. Її

метою є сприяння єдності між африканськими країнами, інтенсифікація і

координація їхніх зусиль для підвищення життєвого рівня в Африці,

Митний і економічний союз Центральної Африки (ЮДЕАК) створено в 1964р.

для формування спільного ринку Центральної Африки, усунення торговельних

бар’єрів, створення спільних підприємств, розвитку транспортної мережі,

уніфікації податкових систем, тощо.

Латиноамериканська асоціація інтеграції (ЛАІ). Утворена в 1983р. з метою

сприяння співробітництву країн регіону, прискорення їх

соціально-економічного розвитку, регіонального використання ресурсів,

створення латиноамериканських транснаціональних корпорацій (ТНК),

розвитку транспорту, туризму, природоохоронних програм. У рамках ЛАІ

діють три об’єднання: Амазонський пакт, Ла-Платська і Андська групи.

12. столичний економічний район

Розташований на півночі України. Площа його становить 90,7 тисяч квадратних кілометрів. Населення — 7,5 млн чоловік.

Район охоплює території Київської, Чернігівської і Житомирської областей.

Столичний економічний район посідає друге місце в Україні за територією, а за кількістю населення поступається тількиДонецькому і Причорноморському економічним районам. Друге місце в країні належить району за виробництвом продукціїпромисловості, за виробництвом продукції сільського господарства район поступається тільки Причорноморському.