22. Оскар Уайльд «Саломея»

Історико-культурний контекст

У час, коли творив Вайльд – в літературі спостерігалось явище декадансу. Декаданс — загальна назва кризових явищ у мистецтві і культурі кінця 19 — початку 20 століть. Період декадансу позначений настроями безнадії, розчарування, занепадом життєвих сил, естетизмом.

Декаданс як конкретно-історичний факт постав у другій половині XIX ст., зокрема у Франції, де вперше було застосовано цей термін на позначення нових художніх тенденцій, які заперечували позитивістські доктрини у мистецтві, ілюзорний академізм, жорсткі міметичні нормативи у творчій практиці тощо.

Однак не існує чистого декадансу, його потібно відстежувати у творах конкретних письменників із накладанням їх власних поглядів та уявлень. Оскару Уайльду був притаманний естетизм. Естети́зм -підхід до творчої діяльності, зокрема мистецтва, як до предмета витонченої насолоди. Виник у XIX ст. Типовий прояв — теорія «мистецтво для мистецтва».

Світоглядно – естетичний аспект

Оскар Уайльд, у межах свого естетичного світогляду, що мистецтво живе своїм життям незалежно від дійсності і тому перебуває в опозиції до свого часу, що життя наслідує мистецтво, а не навпаки. Вся естетика О.Вайльда - це низка парадоксальних суджень. Але естетичне вчення Оскара не можна розглядати окремо від тогочасної дійсності, а отже, лицемірної вікторіанської моралі, виклик якій кинув письменник як своєю поведінкою, так і художніми творами.

Особливості естетизму письменника

1) перебільшує творчу грань мистецтва, заперечує відбиття мистецтва у дійсності;

2) підкреслює, що мистецтво не залежне від життя і вище за нього; бачить завдання мистецтва не в копіюванні дійсності, а в створенні для нього ідеальних зв'язків;

3) відводить найвище місце красі;

4) вважає, що в мист. немає морального і аморального: виховання добра не є його завданням;

5) заперечує будь-які соціальні та моральні цінності, що лежали в основі теорії мистецтва;

6) митець - творець прекрасного;

7) він не прагне нічого доводити. Довести можна навіть безпечні істини;

8) Етичні уподобання митця призводять до непрощенної манірності стилю;

Окрім того, в творах Оскара Уайльда спостерігається нове на той час явище – дендизм - модний плин і літературний напрям 19 ст., яке відрізнялося вишуканістю. До другої половини 19 століття дендизм остаточно став фактом літератури та естетики. Саме тоді денді усвідомлюється як тип героя, визнається естетичним і героїчним символом часу, а дендизм перетворюється на об'єкт естетизації і теоретичних побудов. Для писателей денді виведений далеко за межі життя суспільства, оскільки він протиставляє себе цінностям суспільства як таким, його приваблює все неприродне і складна, як і того, що визнається оточуючими ефемерним і недовговічним.

Жанрова специфіка

П’єса "Саломея" створена у 1891 році. За жанром - драма, у своєму найбільш підручниковому визначенні. Це одноактний твір, основу сюжету якого склали біблійні розповіді про загибель Іоанна Хрестителя. Твір був написаний французькою мовою. Вважалося, що сталося це під впливом творів Г. Флобера "Саламбо", "Іродіади", "Спокуси святого Антонія", а також "Іродіади" С. Малларме та картини французького живописця Гюстава Моро "Танок Саломеї". Твір тяжів до символістичної драми і поезії.

Поетикальні особливості

Оскар Уайльд пристосував сюжет твору до власної художньої задачі. Наслідуючи романтиків та власне усвідомлення мистецтва, Уайльд естетизує і пристрасть, і смерть.

П’єсу справді можна вважати декадентською (=декаданс), вона дуже правдоподібна, манерна, награно красива, естетична та неможливо збочена.

(у творі шукати вияви естетизму, дендизму, декадентства = див. в п. 1,2)