§ 2. Боротьба за збереження української державності після смерті б.Хмельницького.

Козацька державність створена Б.Хмельницьким багато в чому повторювала ситуацію в республіканській Англії. Правда суттєвою відмінністю формування буржуазних відносин в обох країнах було те, що в Англії це відбувалось в результаті "огороджування" селян і переселення їх у міста, в Україні формування буржуазії відбувалось за рахунок переселення безземельного люду на Запоріжжя. Саме тому боротьбу за прогресивні перетворення в Англії та Нідерландах очолила міська буржуазія, а в Україні козацтво.

Вище зазначалось, що в Україні було ліквідоване велике феодальне землеволодіння, на зміну якому прийшли порівняно невеликі садиби середньої та дрібної шляхти, козаків, вільних селян і міщан. Землю у власність отримало 80% сільського населення, в результаті дрібні селянські господарства стали на шлях капіталістичного фермерства.

Схожими були форми управління. В Україні склалася полкова і сотенна система: вся територія держави була поділена на полки (області) і сотні (райони). У мирний час полковники і сотники виконували адміністративні функції, під час воєнних дій — формували полк як військовий підрозділ і командували ним у боях. Вищим керівним органом стала козацька рада — своєрідний парламент. Гетьман зосередив в своїх руках максимум військової і адміністративно-виконавчої влади.

Англія часів Кромвеля, як вже зазначалось, була поділена на 11 округів на чолі з генерал-майорами. Вищим керівним органом країни був парламент; Кромвель отримав титул лорда-протектора, який фактично як і український гетьман мав необмежені права на одноособові рішення. Обидва прагнули зробити свою владу спадковою і після них керівниками держав проголошуюсь їх синів — Юрія Хмельницького і Ричарда Кромвеля. Однак ні один, ні другий не виявили належних державних здібностей і не зуміли продовжити успішно справу батьків.

Про спільність процесів в обох країнах свідчить і розстановка політичних сил. В Англії бачимо партію великої буржуазії і дворянства — пресвітеріан, ідепендентів (незалежних) — виразників інтересів середніх прошарків буржуазії і нового дворянства, партію левелерів (урівнювачів) і дигерів (копачів), лідери яких Лільберн та Уінсіенлі виступали з ліворадикальним позицій.

В Україні українських "пресвітеріан" очолював генеральний писар (канцлер) Іван Виговський, який намагався утвердити політичні та економічні позиції української шляхти і старшини шляхом конфедеративного союзу з Польщею та Литвою. Близькими до нього були Ю.Немирич, І.Гуляницький, Лісницький, Тетеря та ін. Іншу групу складали Іван та Василь Золотаренки, Я.Сомко, Д.Многогрішний та ін., які ту ж саму мету прагнули вирішити з допомогою Москви.

Лідерами українських "левелерів" були полковники М.Кривоніс, Д.Нечай, М.Гладкий, М.Пушкар та ін. Вони мали й своє теоретичне підґрунтя, зокрема, в особі Івана Вишенсьюго, який пропонував знищити королів та єпископів; згодом київське чернецтво висунуло Єпіфанія Славинецького, який відстоював ідеали християнського комунізму.

Сам Хмельницький, як і Кромвель, був лідером українських "індепендентів", близькими до нього були І.Богун, П.Дорошенко. Хмельницький прагнучи соціальної рівноваги в країні, як і Кромвель, рішуче поборював опозиційні рухи як правих так і лівих угрупувань. Так, він рішуче придушив виступ Гладкого, який спробував оголосити себе гетьманом після Берестечка. Разом з тим він кілька днів тримав закутого у ланцюги І.Виговсьюго, дізнавшись, що той агітує за вільну елекцію гетьмана, що порушувало династичні плани Хмельницького. Однак, як і Кромвелю, українському гетьману не вдалося закріпити розпочату ним справу і об’єднати різнорідні соціальні сили єдиною метою — будівництвом нової української держави.