
- •Ющук і. П. Українська мова, український правопис. 2002 р.
- •1. Вступ. Історія української мови
- •Сучасна українська мова як предмет вивчення
- •Походження української мови
- •Українська мова - державна
- •Стилі української мови
- •Мова як система
- •2. Фонетика і письмо
- •Звуки і Фонеми
- •Звуки мови як фізіологічне явище
- •Членування мовленевого потоку
- •Позиції фонем, Алофони, звуки і фонеми
- •Звуки мови як соціальне явище
- •Приголосні фонеми
- •Уподібнення приголосних за місцем
- •Голосні фонеми
- •3. Лексика
- •Слово і його лексичне значення
- •Групи слів за лексичним значенням
- •Лексика української мови за походженням
- •Стилістична деференціація української лексики
- •Групи слів за вживанням
- •Фразеологія
- •4. Морфологія і правопис
- •Словотвір
- •Частини слова
- •Іменник. Загальні відомості
- •Поділ іменників на відміни
- •1. У закінченнях орудного, давального й місцевого відмінків однини безпосередньо після основи:
- •2. У закінченнях родового відмінка однини й називного та знахідного відмінків множини безпосередньо після основи:
- •Відмінювання іменників
- •Прикметник
- •Числівник
- •Займенник
- •Дієслово. Загальні відомості
- •Способи форми дієслова
- •Дієприкметник і безособова форма на -но, -то
- •Дієприслівник
- •Прислівник
- •Прийменник
- •Сполучник
- •5. Синтаксис і пунктуація
- •Синтаксис і пунктуація
- •Синтаксична словоформа
- •Словосполучення
- •Речення
- •Просте речення:
- •Головні члени речення
- •Двоскладні і односкладні речення
- •Другорядні члени
- •Оформлення простих речень
- •Ускладнене просте речення
- •Однорідні члени речення
- •Відокремлені члени речення
- •Внесення
- •Складне речення:
- •Загальні відомості
- •Складнопідрядні речення
- •Обставинні підрядні речення
- •Інші складні речення
- •Чуже мовлення
- •Синтаксична єдність і абзац
Дієприкметник і безособова форма на -но, -то
Дієприкметник як форма дієслова
Дієприкметник – це форма дієслова, яка поєднує в собі дієслівні ознаки з прикметниковими.
З одного боку, дієприкметник, як і дієслово взагалі, називає дію, має доконаний чи недоконаний вид, буває перехідним (пасивний дієприкметник) або неперехідним (активний). Наприклад, дієприкметник лежачий (камінь) указує на дію – (камінь) лежить, має недоконаний вид і є неперехідним; дієприкметник покладений (камінь) указує на дію – поклали (камінь), має доконаний вид і є перехідним.
З іншого боку, дієприкметник, як і прикметник, називає ознаку предмета, має форму відмінка, роду й числа. Наприклад, дієприкметник достиглої (вишні) вказує на ознаку (відповідає на питання яко і?) і має форму родового відмінка однини жіночого роду.
У реченні дієприкметник виконує ту саму функцію, що й прикметник, тобто виступає в ролі означення або іменної частини складеного присудка: Я хочу бачити світ розплющеними очима (1. Драч). Хата посипана зеленою, пахучою травою, кутки обставлені клечанням (Ю. Яновський).
Дієприкметники бувають активні й пасивні.
Активні дієприкметники називають ознаку предмета, зумовлену дією того самого предмета: робітник працює – працюючий робітник, птах співає – співаючий птах, вогнище погасло – погасле вогнище.
Активні дієприкметники бувають доконаного (погасле) й недоконаного (працюючий, співаючий) видів.
Пасивні дієприкметники називають ознаку предмета, зумовлену дією іншого предмета: робітника преміювали – премійований робітник, хтось поранив птаха – поранений птах, застосовують метод – застосовуваний метод.
Крім того, пасивні дієприкметники можуть називати ознаку предмета, зумовлену зворотною дією того самого предмета: дитина вмилася – умита дитина, листок відірвався – відірваний листок, дід згорбився – згорблений дід.
Пасивні дієприкметники бувають доконаного (премійований, поранений) і недоконаного (застосовуваний) видів.
На час дієприкметники не вказують: він визначається контекстом. Наприклад, у реченні В лісі вже ставало тісно від прибуваючих військ (О. Гончар) дієприкметник прибуваючих співвідноситься з минулим часом (які прибували). А в реченні Якщо станеться війна, знову виплакуватимуть очі передчасно посивілі матері й наречені дієприкметник посивілі співвідноситься з майбутнім часом (які посивіють). Тому неправомірно до дієприкметників застосовувати означення «дієприкметник минулого часу» чи «дієприкметник теперішнього часу».
Дієприкметники можуть втрачати дієслівні ознаки (зокрема вид) і набувати значення прикметника: колючий дріт, родюча земля, пекучий біль, блискучий промовець, вихована людина, розгублений погляд.
Прикметник від дієприкметника відрізняється тим, що він:
а) вказує на сталу, не зумовлену конкретною дією ознаку: ведуче колесо, дикоростучі тюльпани, стояча вода, шиплячий звук, лежачий камінь;
б) по-іншому утворений, зокрема має невластиві для дієприкметників суфікси: летючий (дієприкметник – летячий), кипучий (дієприкметник – киплячий), плакучий (дієприкметник – плачучий), загребущий, тяму щий, пропащий;
в) хоч має суфікс -л(ий), але не має префікса, який вказує на доконаний вид: кислий (дієприкметник – скислий), стиглий (дієприкметник – достиглий), гнилий (дієприкметник – зігнилий), талий (дієприкметник – розталий);
г) має наголошений суфікс -енн(ий) або -йнн(ий): нескінченний, незбагненний, невблагйнний;
г) може мати інший наголос: печена картопля, варений рак.
Творення і правопис дієприкметників
Активні дієприкметники доконаного виду творяться від основи інфінітива неперехідних дієслів доконаного виду за допомогою суфікса -л- та прикметникових закінчень: змарніти) – змарнілий, спочи(ти) – спочилий, опа(сти) – опалий. Причому суфікс -ну- в них випадає: засохну(ти) – засохлий, промокну(ти) – промоклий, змерзну(ти) – змерзлий.
У сучасній українській мові активні дієприкметники доконаного виду за допомогою суфіксів -ш-, -вш- не творяться. Форми на зразок «перемігший», «допомігший», «позеленівший», «бувший» не відповідають літературній нормі; у таких випадках треба казати який переміг, який допоміг, позеленілий, колишній.
Активні дієприкметники недоконаного виду творяться від основи теперішнього часу неперехідних дієслів недоконаного виду за допомогою суфіксів -уч-, -юч- (від дієслів 1 дієвідміни) і -ач-, -яч- (від дієслів II дієвідміни) та прикметникових закінчень.
Практично це робиться так: дієслово ставиться в 3-й особі множини теперішнього часу і замість кінцівки -ть додається -ч(ий): співаю(ть) – співаючий, квітну(ть) – квітнучий, лежань) – лежачий, терпля(ть) – терплячий.
Утворені від перехідних дієслів активні дієприкметники недоконаного виду на зразок «поважаюча себе людина», «виконуючий пісню артист» не відповідають нормам сучасної української мови; слід казати: людина, яка поважає себе; артист, який виконує пісню (але у вислові виконуючий обов 'язки це можливо, оскільки цей вислів має значення іменника).
Пасивні дієприкметники доконаного й недоконаного видів утворюються від перехідних дієслів (а також від деяких неперехідних дієслів на -ся):
а) якщо основа інфінітива закінчується на -а, то до неї додається суфікс -н(ий): обладна(ти) – обладнаний, осід ла(ти) – осідланий, спиля(ти) – спиляний, обговорю-і і ва(ти) – обговорюваний; при цьому суфікс -ува-, якщо на нього переходить наголос, змінюється на -ова-: розмалювати – розмальований, збудувати – збудований, запрограмувати–запрограмований;
б) основи 1-ї особи однини додається суфікс -ен(ий): бачити) – бач(у) – бачений, заспокоїти) – заспокой(у) – заспокоєний, узгоди(ти) – узгодж(у) – узгоджений, в 'їздити) – в 'їждж(у) – в 'їжджений, вирости(ти) – вирощ(у) – вирощений, пилососи(ти) – пилосош(у) – пилосошений, молоти – мел(ю) – мелений (і молотий);
в) якщо основа інфінітива закінчується на суфікс -ну чи на голосний, що належить до кореня, або на -ер, то до такої основи здебільшого додається суфікс -т(ий): зігну(ти) – зігнутий (і зігнений), стисну(ти) – стиснутий (і стиснений), трісну (ти) – тріснутий, коло(ти) – колотий (і колений), би(ти) – битий, тер(ти) – тертий.
У пасивних дієприкметниках н не подвоюється: сказаний, закінчений, запрограмований, перевірений.
Дієприкметники з часткою (постфіксом) -ся в українській мові не утворюються. Якщо ж активний чи пасивний дієприкметник і твориться від дієслова на -ся, то частка -ся відпадає: розчервонітися – розчервонілий, намерзтися – намерзлий, втомитися – втомлений, усміхнутися – усміхнений, зажуритися – зажурений, зібратися – зібраний.
Відмінювання і вживання дієприкметників
Усі дієприкметники змінюються за відмінками, родами й числами, як прикметники твердої групи:
танучий тануче тануча танучі
танучого танучого танучої танучих
танучому танучому танучій танучим
танучий\танучого тануче танучу танучі\танучих
танучим танучим танучого танучими
танучому (танучім) танучому (танучім) танучій танучих
Активні дієприкметники доконаного виду (на -лий) і пасивні (на -ний, -тий) вживаються без обмежень – нарівні з прикметниками: З одинадцяти стріляло п 'ятеро, та й ті закривавлені від ран своїх і чужих, виснажені й посліплі, глухі від вибухів (Ю. Яновський). Вигляд він мав чудернацький, був якийсь наче підстрелений у своєму перетягнутому путом, поруділому від дощів сіряку (О. Гончар).
Активні дієприкметники недоконаного виду (на -учий, -ачий) вживаються рідко, і то без залежних слів: Не бійся гостя сидячого, а бійся стоячого (Нар. творчість). Умираючий промінь сонця падає на березу, кривавить білу кору (А. Шиян). Здалеку долітають завмираючі гуки музики (1. Нечуй-Левиць-кий). Нудьгуючими очима дивився він на село (3. Тулуб).
Але як неприродні, штучні сприймаються ті самі дієприкметники, коли їх вжито із залежними словами: Не бійся гостя, сидячого за столом. Вмираючий поволі промінь сонця кривавить білу кору берези. Здалеку долітають завмираючі в ранковій тиші гуки музики. Нудьгуючими від пересичення очима дивився він на село.
У такому разі їх слід замінити:
а) підрядним означальним реченням: Не бійся гостя, що сидить за столом;
б) дієприслівником: Промінь сонця, поволі вмираючи, кривавить білу кору берези;
в) способовою формою дієслова: Здалеку долітають гуки музики й завмирають у ранковій тиші',
г) пасивним дієприкметником: Знудженими від пересичення очима дивився він на село.
Частіше активні дієприкметники недоконаного виду використовуються в термінологічних словосполученнях: блукаючий нерв, крокуючий екскаватор, несуча поверхня крила, ведуче колесо, резонуюча камера, ріжучий диск, діючий вулкан, тонізуючі речовини. Але й тут їх намагаються по можливості уникнути. Наприклад, замість «оточуюче середовище» тепер кажуть навколишнє середовище, довкілля, оточення; замість «ріжучий інструмент» – різальний інструмент; замість «спрямовуюча рейка» – напрямна рейка; замість «узагальнююче слово» – узагальнювальне слово тощо.
Безособова форма на -но, -то
Безособова форма дієслова на -но, -то твориться від пасивних дієприкметників шляхом заміни закінчення на суфікс -о: прочитаний – прочитано, виконаний – виконано, розглянутий – розглянуто. Ця форма – незмінювана. Вона, як і безособові дієслова, вживається в ролі присудка в безособових реченнях. При ній підмета не буває, але є прямий додаток, виражений знахідним (чи родовим) відмінком без прийменника: школу збудовано, доповідь заслухано, всі питання розглянуто, помилок не помічено.
Безособову форму на -но, -то вживають замість пасивних дієприкметників, коли є потреба наголосити на дії, а не на ознаці.
Наприклад, у реченні Ухвала прийнята одноголосно дієприкметник варто замінити безособовою формою: Ухвалу прийнято одноголосно. А от у реченні Хлопці були зморені після далекої дороги цього зробити не можна.
За своїм значенням безособова форма на -но, -то виражає дію, минулу недавно: Останній екзамен складено, школу закінчено (О. Донченко). Якщо ж повідомляється про давно закінчену або майбутню дію, то ця форма вживається з допоміжним дієсловом було або буде: А в самому низу картини, в окремих клітках, було ще намальовано щось на зразок виставки чи прейскуранта кар за гріхи (О. Довженко). Невдовзі буде розпочато будівництво ще однієї лінії метро в Києві (3 газети).