не ходіть дівчата в гори

Як можна не скупатись у такому чарівному місці?

• Подумайте! Вода холодна! – чули ми уривки слів нашого інструктора…

Та хіба можна зупинити вітер? Тож інші туристи з цікавістю споглядали таку картину: вісім розпашілих тіл з криком «Ура!» з розгону стрибають у вир піни. Та не проходить і хвилини, як гори відлунюють голос Льоньки:

• Твою ж мать! В чию «світлу» голову прийшла ця ідея??? Тут жесть як холодно!

Тим часом потоки крижаної води охоплюють нас до пояса. За лічені секунди тіло німіє і ноги втрачають чутливість! Стоїть неймовірна тиша, серед якої чутно клацання фотоапаратів.

У супроводі ненормативної лексики під оплески глядачів, хлопці стрімголов вискакують «на берег», висмикуючи своїх половинок із «обіймів» крижаної купелі. А мене рятує Тарас.

• Оце ми придурки! Як стадо баранів та й у таку холоднечу!!! Оце кончені! – вигукує Алла.

• Зате буде що згадати, ще й народ повеселили! – додає Даша.

Ось на такій ноті закінчується наше «побачення» з Джур-Джуром…

День минає блискавично. Смерком розпалюємо багаття, з насолодою з’їдаємо традиційну кашу і смакуємо трав’яний чай з цукерками.

• А пам’ятаєте як в перший день…? – озивається Алла.

• …Нашу зустріч на вокзалі? – продовжує Тарас.

• … А Аполона-Валентина? – підхоплює Лєнка.

• Ага, короля «Снікерсів» і володаря кущів! – додає Дімка.

Всі заходяться реготом, а я з подивом визнаю, що мені ця людина більше не потрібна.

• Блін, завтра в люди, а я зовсім обгоріла – мацає обличчя Лєнка. – а мазала ж таким крутим кремом від сонця…

• Ага, а дорогий який, йо-ха-ни-бабай! – підтримує Льонька.

• …Бо ніякий крем не допоможе, Ленко, якщо, заснути з цигаркою! – не витримує Дімка.

Нова хвиля сміху. Ми радіємо: …тому що ми ДІЙШЛИ!

…Тому що гори!

…Тому що зорі!

…Тому що небо!

…Тому що дощ і сонце!

…Тому що пагорби та рівнини!

…Тому що ми - разом!

…Тому що ми – сім’я!

Та гірким димом домішується смуток: …тому що все закінчується!

…Тому що остання ніч разом!

…Тому що розділимось і, можливо, вже ніколи не побачимось…

Поволі гасне багаття, і чорною смолою розливається ніч….

• Катерино! Ти чудова дівчина! Бережи себе! І знай! Я ЗАВЖДИ, чуєш, ЗАВЖДИ чекаю на тебе! – таким було прощання з Тарасом.

Сказати чесно, відповісти я не змогла, оскільки була надто приголомшена почутим. Цієї ж миті почувся знайомий рінгтон смс-повідомлення:

«Крихітко! Я вже зачекався! Тікай від тих навіжених у мої гарячі обійми! P.S.твій В.»…

Зібралась з думками я вже на березі моря. Мій потяг через три дні, тож маю доволі часу насолодитися таким жаданим відпочинком. Та я не одна: зі мною вже рідна компанія КВНщиків. Олексій дзиґою крутиться навколо мене, тим самим виказуючи свої почуття. І я ловлю себе на думці, що теж безтями закохалася.

• Катеринко, скоро я заберу тебе в Москву, познайомлю з батьками, які, до речі, вже чекають. У нас буде величезний дім, крута тачка, та милі, красиві, як ти, дітки…

• А як ти ставишся до весілля, Льошику?

• У нас з тобою буде розкішне весілля! Ти будеш королевою у найкращій білій сукні, зберемо всіх родичів…А я все життя буду носити тебе на руках…

Окрилена солодкими сподіваннями, враз мене пронизує наче струмом: за сусіднім столиком помічаю Валика з його новою пасією. Білявка пристрасно цілує його в уста, та голосно заходиться сміхом, а він, попиваючи вино, тісніше пригортає дівчину до себе і ніжно шепоче щось на вухо…

• Давай за нас красивих і за вас «вірних», Льошику! – цокаючи бокалом, виголошую тост .

Це була моя остання зустріч з Валентином.

Три дні я була найщасливішою! Сонячні ванни та морські купання, татарські страви та найсмачніший кримський шашлик, вишукані вина та неймовірні десерти, катання на катамаранах, запальні дискотеки, нічні прогулянки…І все з Олексієм.

Я ненавиджу розлуки!!! За вікном пропливають кримські степи, все далі і далі я віддаляються від цього казкового світу, де знайшла ТЕБЕ! Похапцем ковтаючи сльози, виливаю на папері свій біль:

Я тамую печаль.

Ти береш мою руку, -

Нас роз’єднує даль,

А єднає розлука.

І вона у мені

Душу сповнює болем,

Наче йдеш по стерні

Босоніж зимним полем.

Стали зайві слова,

Не зліпити розмови.

Погляд, повний туги

Ловиш знову й знову.

І набатом звучить:

Де вона, симетричність?

Ти поїдеш на мить,

А для мене це – ВІЧНІСТЬ…

Минуло півроку…Розглядаю химерні візерунки на вікнах, а за склом весело вальсують сніжинки. Погляд мимоволі затримується на новенькому авто, що під’їхало до під’їзду. « Певно до Оксанки з 17-ї.» Воно і не дивно. На порозі новий рік. Настрій створює прикрашена ялинка і купа подарунків, що мають дістатися до своїх адресатів: один з них полетить в Пітер, до Сашка і Алли. До речі, Алла при надії, і за три місяці має народити хлопчика. Другий – в Одессу. Лєнка і Льоня нарешті одружилися! Для мене випала честь бути свідком на цьому весіллі, яке в Одесі відбулося на славу! Наступний подарунок прямує в російську столицю до Даши та Дмитра. Восени вони пішли з команди, скоро підписали контракт з радіокомпанією, і наразі ведуть ранкову гумористично-розважальну програму.

Щодо Олексія…Його життя круто змінилося…Зараз він - капітан команди вищої ліги КВК. Маю нагоду часто бачити його з екрану телевізора. Гастролі, виступи, репетиції, шанувальники… Телефон, скайп, соціальні мережі –все сприяє нашому спілкуванню. Він – зірка, та я кохала ІНШОГО Олексія і не готова до спільного життя з ТЕПЕРІШНІМ.

Не ходіть, дівчата, в гори…Ніколи не знаєте, що на вас чекає…Унікальні краєвиди ви побачите, коли зітрете піт з очей, веселий сміх буде перетворюватись на не менш веселе хропіння на привалі, ну а пісні біля багаття – спочатку треба вмовити свої біцепси, тріцепси, квадрицепси (особливо мозгові) і дійти до цього самого багаття…

Але цим я отруєна і мене тягне ТУДИ…Де ви друзі? Чому так далеко? Знову на мене чекає банальний Новий рік…

Мої роздуми обриває дзвінок. Певно, сусідка тьотя Оля. Відчиняю двері, і моя нижня щелепа відвисає від здивування. На порозі, ніяково посміхається стрункий чисто виголений молодик, у модному костюмі та шикарному пальто з оберемком червоних троянд. Ніжний запах квітів тонко підкреслює аромат дорогих парфумів.

• Юначе, ви до кого?

Пауза…

• Нарешті, я знайшов тебе!

Десь я бачила ці очі. Так у щасливих снах. Вони залишились там у горах, на незвіданих стежках…Так ось чому мене так вабило туди! Як же тебе не вистачало! Ти той, хто врятував мені життя, той, хто підтримав у тяжку хвилину, той, хто буде моєю опорою! Я так чекала на тебе! Разом ми підкоримо не одну вершину…- блискавкою майнула думка. В грудях стало так тепло, наче кримське сонце поцілувало. Щаслива посмішка розцвіла на устах.

• Дякую, що ти є, Тарасе…