Компенсаторні процеси, їх закономірності

Л.С.Виготський: “Основной факт, с которым мы встречаемся в развитии, осложненном дефектом, есть двойственная роль органического недостатка в процессе развития и формирования личости ребенка. С одной стороны, дефект есть минус, ограничение, слабость, умаление развития; с другой – именно потому, что он создает трудности, он стимулирует повышенное, усиленное движение вперед.

Центральное положение современной дефектологии следующее: всякий дефект создает стимулы для выработки компенсации. Поэтому динамическое изучение дефективного ребенка не может ограничиваться установлением степени и тяжести недостатка, но непременно включает учет компенсаторных – замещающих, надстраивающихся, выравнивающих процессов в развитии и поведении ребенка”.

Компенсація – це заміщення або перебудова порушених або недорозвинених функцій організму, обумовлена його здатністю до пристосування.

Сутність процесів компенсації – у підтриманні певного рівня надійності системи та її компонентів.

Компенсація може відбуватись у внутрішньосистемній та міжсистемній формі.

При внутрішньосистемній – використовуються збережені елементи ураженої функції. Кожна функціональна система організму має певні резервні механізми, які в нормі не завжди використовуються і можуть активізуватись після ураження.

Міжсистемна компенсація полягає в мобілізації резервних можливостей, які в нормі не входять до ураженої функціональної системи.

Компенсаторні процеси можуть спрямовуватись на ослаблення як первинного дефекту, так і вторинних відхилень.

Приклади компенсації: слабка пам’ять – вироблення розуміння, слабкість волі та недостатність ініціативи – навіюваність, наслідування.

Компенсаторні перебудови у людини мають багаторівневу структуру і поєднують біологічну адаптацію організму з психологічними та соціально-психологічними процесами.

1. На біологічному, або тілесному , рівні компенсаторні процеси протікають переважно автоматично і несвідомо.

2. Психологічний рівень компенсації пов’язаний зі свідомою діяльністю людини, спрямованою на відновлення власних функцій.

3. Ефективність компенсації на соціально-психологічному рівні обумовлюється характером відносин людини і соціуму.

Процес компенсації у дітей з психофізичними вадами протікає більш інтенсивно у сприятливих умовах:

• правильно організоване, систематичне виховання та навчання;

• сполучення навчання з працею;

• оптимальні стосунки між педагогами та дітьми, а також в дитячому колективі;

• оптимальний режим праці та відпочинку;

• різноманітність методів навчання, використання технічних засобів.

У сприятливих умовах та за наявності великого інтелектуального та вольового потенціалу людини можлива гіперкомпенсація – здатність до досягнення високих результатів, недоступних більшості звичайних людей.

Процес пристосування до життя в соціальному оточенні може проходити різними шляхами. Поряд зі справжньою компенсацією, яка веде до прогресивних змін особистості, можлива й так звана псевдокомпенсація – пристосування, яке не приносить реальної користі, не веде до збільшення потенціальних можливостей людини. Найчастіше псевдокомпенсаторні реакції розвиваються у дитини у випадку висунення надмірних вимог. Вони можуть проявлятися у відмові відповідати навіть на доступному рівні, формуванні звичних стереотипів (кривляння, регіт, руйнівні дії), виникненні відчуття неповноцінності, розвитку неврозів і патохарактерологічних утворень. У дітей з підвищеною емоційною чутливістю можливе виникнення стійких парааутистичних явищ.

В деяких випадках спостерігається декомпенсація – руйнування вироблених компенсаторних механізмів.

Причиною цього можуть бути додаткові шкідливі екзогенні фактори (травми, інфекції, інтоксикації, загострення хронічних хвороб, перевтома, надмірні вимоги, несприятливе оточення). Крім того, декомпенсація може викликатися ендогенними причинами (ендокринно-вегетативними зрушеннями в критичні періоди розвитку). Декомпенсація звичайно проявляється посиленням симптомів основного захворювання, зниженням продуктивності навчання, послабленням психічних процесів, посиленням цереброастенічних явищ (втомлюваність, головний біль, вегетативно-судинні розлади), психопатоподібною поведінкою, дисфоричними станами.