3. Підвищення ролі регіонів в розвитку економіки України

У практиці управління розміщенням продуктивних сил і регіональною економікою необхідно врахувати закономірності функціонування регіону як цінності, яка відособилась у суспільстві, а також подвійну його природу: відносну самостійність і детермінованість суспільством. Недооцінка регіону як відносно самостійного цілісного утворення веде до неефективного використання місцевих ресурсів, викликає диспропорції і ускладнює вирішення соціальних завдань. 3 іншого боку, недооцінка зв'язку регіо­ну і суспільства, абсолютизація його відособлення веде до замкнутості, породжує місницькі тенденції. Тому особливості розвитку регіону, викликані його подвійною природою, необхідно регулювати згідно з інтересами суспільства і регіональної спільності.

Взаємовідносини центру і регіонів слід розглядати в контексті моделі соціальної цілісності, де інтереси центру та інтереси кож­ного з регіонів для країни та її держави є однаково суттєвими і важливими. Оскільки ці інтереси являють собою певну протилежність, то проблема полягає в тому, щоб гармонійно поєднати їх. Це означає – уникати можливості егоцентризму, місництва, хао­су, рівною мірою які прагнення механічно поглинути регіональні інтереси з боку центру.

Одна з головних функцій регіональної влади – регулювання економіки регіо­ну. У багатьох країнах регіони акумулюють все більше функцій і фінансових ресурсів, які раніше належали «центру». Взаємодія загальнодержавних і регіональних влад, а також різні форми міжрегіональних економічних відносин забезпечують функціонування регіональних економік у системі національної економіки.

Регіональна економіка повинна конструктивно підтримувати регіоналізацію і просторову інтеграцію заходів економічної рефор­ми. Регіоналізація реформ означає врахування її особливостей у регіонах різних типів, їх специфіки в здійсненні загальноукраїнської структурної, інвестиційної, фінансової, соціальної, зовнішньоекономічної політики, перенесення ряду напрямів реформи в основ­ному на регіональний рівень, особливо в деяких сферах підприємництва, соціальній сфері, охорони природи і використання природних ресурсів.

Слово регіоналізація відображає різке підвищення ролі регіонів, регіонального чинника у житті країни. Регіоналізм і регіоналізація – антоніми централізму і централізації, але не синоніми се­паратизму і дезінтеграції. 3 останніми держава повинна вести боротьбу, а з регіонами і регіоналізмом корисніше співробітничати, знаходити спільну мову.

Поряд з регіоналізацією необхідні територіально-інтеграційні заходи реформування економіки, що сприяють закріпленню її єдності:

- створення механізму не лише вертикальних, але і горизонтальних взаємодій суб'єктів господарювання і органів управління;

- сприяння розвитку загальноукраїнського територіального поділу праці і єдиного ринкового простору;

- розроблення заходів із запобігання і подолання розпаду міжрегіональних господарських зв'язків, економічного і політичного сепаратизму.

Інтеграційні процеси в економіці регіонів виступають як тенденція у вигляді сучасної форми поглиблення і розширення територіального поділу праці, розвитку виробничої і науково-технічної кооперації регіонів, їх господарських, торгових, фінансових та інших зв’язків.

Формування тісних економічних зв'язків регіонів усередині країни протидіє гіпертрофії зовнішньоекономічних зв'язків, що може призвести до небезпечних соціально-економічних деформації, руйнуванню єдиного економічного простору. Експертні оцінки показують, що рівень міжрегіональної інтеграції низький і міжрегіональні зв'язки становлять 20-25 % у кінцевому споживанні.

Регіони зацікавлені тільки у такому економічному співробітництві, коли воно забезпечує їм додатковий ефект. Економічний ризик інтеграції визначається насамперед масштабністю господарсько-коопераційних комплексів, що формуються, широтою її складу і тісними зв'язками. Відособлені невеликі території у господарському відношенні нежиттєздатні, нестійкі у розвитку і не здатні до самостійного прогресування. Зовсім інша справа – ве­ликі, потужні виробничі комплекси.

Тому міжрегіональна економічна інтеграція, залучаючи чинник об'єднання інтересів і вигід суб'єктів економіки, є дієвою підоймою подолання автаркічних і сепаратистських центробіжних тенденцій різних територій. Вона сприяє зміцненню економічних і політичних засад державних відносин, а отже, і гарантії територіальної цілісності держави, її економічної і національної безпеки.

У методичному відношенні під час аналізу інтеграційних явищ і процесів особлива увага звертається на формування всього економічного простору України, ступінь і форми економічного згуртування суміжних регіонів у єдині господарські комплекси, на створення коопераційними регіонами цілісних виробничо-збутових зон, виявлення груп економічних районів за ступенем інтеграції у них відповідних суб'єктів економіки тощо.

При цьому розрізняють напрями, масштаби і потенційну результативність консолідації регіонів у такі різноцільові господарсько-територіальні утворення:

- комплекси економічних районів для доцільного створення і кооперування потужних виробничо-комерційних структур (корпорації, концерни, включаючи транснаціональні і міжтериторіальні), формування ефективних зональних ринків з виробництва і збуту товарів масового споживання, утворення єдиної інституціональної основи ринку і його інфраструктури, потужної ресурсної, у тому числі фінансової, бази, підвищення рівня державного управління щодо умов регулюємого ринку;

- комплекси виробничо-збутових зон (паливно-добувні і переробні, металургійно-машинобудівні, агропромислово-споживчі та ін.) у цілях ефективної взаємодії регіонів, профільованих за окремими видами продукції великотоварного виробництва, з великоспоживчими регіонами, успішного формування спеціалізованих зональних товарних ринків;

- комплекси зональних комунікаційних систем (магістрального транспорту, енергетичних, інформаційних тощо), формування яких сприяє підвищенню стійкості і безпечності функціонування всіх сфер і галузей національної економіки, структур державного і регіонального управління.

Як бачимо, на території України сформувалась складна система по­будови регіональної економіки, яка характеризується як просторово-горизонтальними відносинами, так і просторово-вертикальною супід­рядністю, яка притаманна адміністративно-територіальним таксонам.