Білет 22

1.Проаналізуйте процес первісного нагромадження капіталу: сутність джерела та значення для встановлення ринкового господарства.

Такі світові події як Великі географічні відкриття, утво­рення колоніальної системи, становлення світового ринку привели до того, що дрібне товарне виробництво вже не задо­вольняло дедалі більших потреб у різних промислових товарах. Постало питання щодо створення великого масового ви­робництва.

Для того, щоб здійснити перехід від переважно натурального, дрібнотоварного господарства до ринкового товарного виробни­цтва був потрібний збіг кількох умов: звільнення основної маси робітників від особистої, феодаль­ної залежності і станових, цехових обмежень; відокремлення ро­бітників від засобів виробництва, з метою створення для них не­обхідності пошуку роботи за грошову плату; концентрація капіталу, переважно в грошовій формі, у руках тих, хто спроможний організувати й управляти великомасштаб­ним товарним виробництвом (у підприємців); наявність ринків постійного збуту продукції. Зазначені умови забезпечив так званий процес первісного на­громадження.

Основними джерелами нагромадження капіталів стали: зовнішня торгівля, особливо колоніальними товарами. система протекціонізму, державні позики, податки; пряме пограбування колоніальних володінь і залежних зе­мель, колоніальні війни, торгівля рабами, піратство; організація в колоніях рабовласницького, план­таторського господарства; жорстокі методи поневолення та по­грабування корінного населення; нещадна експлуатація позбавлених засобів виробництва і за­собів існування паперів у майстернях і робочих будинках, де робота виконувалася з перервами лише на сон і харчування.

Названі процеси зумовили соціальні зрушення, що виявилися у міжстановому й внутрішньостановому розшаруванні. Первісне нагромадження капіталу виявилося вихідною точкою в ста­новленні господарського устрою, що почав складатися з XVI ст. в Європі і отримав назву капіталізму. Отже, розвиток продуктивних сил у країнах Західної Європи свідчить, що в XVI ст. дрібне господарство ремісників та селян як основних суспільних виробників вичерпало свої можливості й стало неспроможним до подальшого самостійного розвитку. Дріб­не товарне виробництво починає поступатися місцем продуктив­нішим формам організації виробництва, посилюється його підлег­лість капіталу.

2.Визначіть сутність неолібералізму. Охарактеризуйте школи неолібералізм.

Неолібералізм — напрям в економічній теорії, що базується на принципі саморегулювання економіки, вільної конкуренції та економічної свободи.

Ринок розглядається як ефективна система, що якнайбільше сприяє економічному зростанню і забезпечує пріоритетне становище суб'єктів економічної діяльності. Роль держави неолібералізм обмежує організацією та охороною побудованої на класичних засадах економіки. Держава має забезпечувати умови для конкуренції і здійснювати контроль там, де конкуренції бракує. Функції держави щодо соціальної сфери неолібералізм розглядає у зв'язку зі способом перерозподілу суспільних доходів, що ставляться в залежність від успіхів економіки і сприяє її розвитку.

Неолібералізм репрезентований багатьма школами, що з них найвідомішими є лондонська (Фрідріх фон Гайєк), австрійська (Людвіг фон Мізес), чиказька (Мілтон Фрідман), фрайбурзька (В. Ойкен та Людвіг Ерхард), паризька (Моріс Алле).

Англійський неолібералізм. Одним з основоположників є Хайєк. Хайєк фактично відмовляється від неокласичної доктрини економічної рівноваги, стверджуючи, що такого стану реально не існує. Хайєк замінює її теорією «спонтанного порядку», заснованого на індивідуальній свободі. Він виходить з того, що соціальний порядок, організація, взаємодія в суспільстві формуються позапланово, стихійно, але у визначених особливостями розвитку даного суспільства межах і напрямках. Історія цивілізації— це спонтанне виникнення певних утворень — від окремих господарських одиниць до свідомо керованих господарств. Їхні форми не залежать від людини, а є наслідком збігу обставин. Хайєк негативно ставиться до макроекономічного аналізу, визнаючи лише мікроекономічний рівень досліджень, результати яких можуть бути застосовними за конкретних обставин. Держава не повинна займатись питаннями соціального страхування, освітою, охороною здоров'я, визначати ставки квартплати чи рівень цін, не повинна надавати соціальних гарантій. Людина сама мусить дбати про свій економічний та соціальний добробут.

Фрейбурзька школа сформувалася на базі критики деяких теоретичних положень німецької історичної школи.. Коли після війни в країні розгорнулась дискусія щодо використання кейнсіанських методів управління економікою, представники фрейбурзької школи виступили проти. Вони вважали, що кейнсіанство сприятиме формуванню авторитаризму, до якого завжди була схильна німецька нація. Методом запобігання диктатурі представники фрейбурзької школи вважали встановлення конкурентного ладу та обмеження втручання держави в економіку, і протиставляли модель «соціально-ринкового господарства».

Виникнення французького неолібералізму датується 20—30-ми pp. XX ст. і зв'язане з ім'ям Жака-Леона Рюефа. Він рішуче захищав принципи неокласичного лібералізму, виступаючи проти будь-якого втручання держави в суспільне життя. Суть ринкової цивілізації, за Рюефом, полягає у саморегулюючому потенціалі ринку, зумовленому процесом урівноважування цін у середовищі вільної конкуренції. Дирижизм та державне планування економіки справили свій вплив на неоліберальну теорію. Проблеми циклічності, економічного зростання, інвестицій, інфляції і зайнятості в працях французьких неолібералів набувають особливих рис: їх вирішення зв'язується з активною роллю держави. Крім того, високі темпи економічного зростання не розглядались як самоціль. Кінцевою метою дирижизму було вирішення соціальних проблем, передовсім — проблеми безробіття. Представники неоліберальної школи заперечували необхідність перерозподілу національного доходу на користь безробітних. Вони вважали абсурдним твердження, що безробітні є резервом для поповнення армії зайнятих, і наголошували, що надлишок робочої сили є наслідком порушення економічної рівноваги. Вирішення цієї проблеми зв'язувалось ними зі структурною перебудовою виробництва, пожвавленням інвестиційних процесів.