
- •Драматургія та театр мольєра
- •Розділ 1 ранні роки
- •Розділ 2 Життя у провінції
- •Розділ 3 Парижський період
- •3.1 «Смішні манірниці"(1659)
- •«Сганарель або уявний рогоносець (1660)
- •«Школа чоловіків» (1661)
- •«Надокучливі» (1661)
- •«Школа дружин»
- •3.6. «Критика «Школи дружин»
- •3.7 «Тартюф»
- •«Дон Жуан, або Кам'яний гість» (1665).
- •3.9 «Мізантроп» (1666)
- •3.10 «Скупий» (1668)
- •3.11 «Міщанин в дворянстві» (1670).
- •Висновки
- •Джерела
- •Додатки
Розділ 3 Парижський період
Французька столиця була багата театральними видовищами. Окрім двох привілейованих театрів – «Бургундського готелю» і «театру Маре», тут виступали італійська трупа на чолі зі знаменитим Тіберіо Фьоріллі, іспанські актори, очолювані Себастьяном та Прадо, трупа актора Дорімона, що знаходилася під заступництвом дружини брата короля. На Сен-Жерменскій ярмарці збирали публіку голландські танцівники, а на Сен-Лоранській - ляльковий театр.
Над усіма трупами головував, як і тринадцять років тому, королівський театр – «Бургундський готель». У його складі були такі відомі актори-трагіки, як Флорідор і Монфлері, коміки Бошато і Вильє і такі актриси, як мадемуазель Бельроз, мадемуазель Барон і мадемуазель Бошато. Але у цих прославлених виконавців було більше досвіду, ніж живого почуття. Краща пора їх успіху була позаду. Флоридор, що колись блищав в трагедіях Корнеля, ставав непомірно сухий і риторичний. Монфлері, навпаки, не знав меж для демонстрації ефектів своєї трагічної декламації. Бошато і Вильє постійно впадали в грубе блазнювання. Мадемуазель Бельроз хоча і вважалася кращою актрисою Парижу, але, по відгуку сучасника, була «товста, як вежа».
Положення «театру Маре» - було ще більше хистким. Кращі актори театру залишали трупу, і театр, колись прославлений блискучими прем'єрами корнелівських п'єс, перетворився на місце, куди публіка стікалася лише для того, щоб дивитися ефектні постановочні спектаклі.
Знаючи погані справи «театру Маре», Мольєрівська трупа розраховувала, приїхавши в Париж, зняти саме це приміщення на півтора роки. {Мадлена Бежар уклала з театром Маре договір на оренду приміщення театру строком на вісімнадцять місяців, з 29 вересня 1658 року по 28 березня 1660 року.}. Йшли навіть розмови про можливе злиття двох труп.
Восени 1658 року Мольєр і його актори із страхом і надією в'їхали в столицю, але сталося так, що провінціалам відразу ж вдалося виступити перед самим Людовиком XIV. 24 жовтня 1658 року в гвардійському залі Луврського палацу бродячі провінційні комедіанти показали королеві і придворним трагедію Корнеля «Нікомед». Виконавиці жіночих ролей сподобалися, але загалом зал залишився холодний. Тоді Мольєр попросив у короля дозволу "представити йому один з тих маленьких дивертисментів, які здобували йому деяку популярність і захопили провінцію". Молодий король, жадібний до усіляких забав, погодився, і актори із заразливою веселістю розіграли фарс «Закоханий доктор». Людовик і двір немало сміялися, дивлячись на жвавих провінціалів, і доля трупи була вирішена: король надав Мольєру старий театр «Пті-бурбон», призначив річну пенсію в 1500 ліврів, а брат короля дозволив трупі називатися його ім'ям.
Трупа "Брата короля" стала грати в театрі «Пти-бурбон» три рази в тиждень - щопонеділка, по середам і суботам, а в четвер і неділю виступали італійці. Перший сезон пройшов блідо: актори, точно боячись осквернити своїми невимушеними жартами величні зведення палацового залу, наполегливо грали трагедії. У репертуарі театру були Корнель, Ротру, Трістан Л'Ерміт, Буаробер. Тільки після того, як в трупу перейшов з «театру Маре» престарілий комік Жодле, в Пті-бурбон стали даватися і фарси Скарона. Йшли також «Очманілий» і «Любовна досада».
Сам Мольєр нічого не писав - він був зайнятий облаштуванням театральних справ і підбором нових акторів. Окрім Жодле, в трупу був запрошений на перші ролі Лагранж, який згодом зіграє роль Дон Жуана, а на другі ролі - Дюкруазі, якому Мольєр свого часу доручить роль Тартюфа.