Класифікація персоналу організації

Класифікація персоналу здійснюється за різними оз­наками. Так, згідно з Класифікатором професій Держав­ного комітету України по стандартизації, метрології та сертифікації № 257 від 15. 04. 2002 р. (зі змінами і допов­неннями) персонал організацій поділяється на професіо­налів, фахівців, технічних службовців, робітників сфери обслуговування і торгівлі, кваліфікованих робітників сільського й лісового господарства, риборозведення і ри­бальства, кваліфікованих робітників з інструментом, опе­раторів і складальників устаткування й машин, праців­ників найпростіших професій, осіб без професії.

Рис. 2.3. Інструментарій управління персоналом

Належність до категорії професіоналів передбачає ви­ сокий рівень фізичних, математичних, технічних, біологічних, агрономічних, медичних або гуманітарних знань. Професійні завдання полягають у розширенні фон­ ду (обсягу) знань, застосуванні певних концепцій, теорій і методів для розв'язання проблем або в систематизованому і вичерпному викладі відповідних дисциплін. До цієї кате­ горії належать професії, що вимагають від працівника підтвердженої дипломом про вищу освіту кваліфікації, що відповідає рівню спеціаліста, магістра; дипломом про присудження наукового ступеня кандидата або доктора наук; атестатом про присвоєння ученого звання старшого наукового співробітника, доцента, професора. . sdcn

Категорія фахівців охоплює професії, що вимагають знань в одній або більше галузях природних, технічних або гуманітарних наук. Професійні завдання полягають у виконанні спеціальних робіт, пов'язаних із використан­ням положень і методів відповідних наук. До неї відно­сять професії, яким відповідає кваліфікація за дипломом або іншим відповідним документом молодшого спеціаліс­та, бакалавра, спеціаліста, що проходить післядипломну підготовку (стажування, інтернатуру, клінічну ординату­ру тощо), спеціаліста (керування складними технічними комплексами, їх обслуговування).

До категорії технічних службовців належать професії, що вимагають знань, необхідних для підготовки, зберіган­ня або відтворення інформації і проведення обчислень. Професійні завдання пов'язані з виконанням секретарсь­ких обов'язків, роботою із засобами оргтехніки, фіксуван­ням і обробкою цифрових даних або обслуговуванням клієнтів (поштове обслуговування, операції грошового обігу, видача довідок, реєстрація або передавання інфор­мації та ін.). Цю категорію утворюють професії, що вима­гають повної загальної середньої і професійної освіти або повної загальної середньої освіти й професійної підготов­ки на виробництві.

Категорія працівників сфери торгівлі і побутових по­слуг поширюється на професії, що вимагають знань, не­обхідних для надання послуг, торгівлі в магазинах і на ринках. Професійні завдання стосуються забезпечення послугами, пов'язаними із поїздками, побутом, харчуван­ням, обслуговуванням, охороною, підтриманням правопо­рядку, торгівлею і т. п. Більшість робіт цієї категорії пра­цівників вимагає повної загальної середньої і професійної освіти або повної загальної середньої освіти і професійної підготовки на виробництві.

Професії, що охоплюють категорію кваліфікованих працівників сільського і лісового господарств, риборозве­ дення і рибальства, вимагають знань, необхідних для сільськогосподарського виробництва, лісового господар­ ства, риборозведення і рибного промислу. Професійні за­ вдання полягають у вирощуванні врожаю, розведенні тва­ рин або полюванні, вилові або розведенні риби, охороні й експлуатації лісів з орієнтацією на ринок. До цієї кате­ горії персоналу належать працівники, професії яких ви­ магають повної загальної середньої і професійної освіти або повної загальної середньої освіти і професійної підго­ товки на виробництві. , _ ..

До категорії кваліфікованих робітників з інструмен­том зараховують працівників, професії яких вимагають ІІІІІІнь, необхідних для вибору способів використання ма­теріалів і інструментів, визначення стадій робочого проце­су, характеристик і призначення кінцевої продукції. Цю кптегорію репрезентують професії, пов'язані з видобутком корисних копалин, будівництвом або виготовленням різ­ної продукції, і вимагають повної загальної середньої і професійної освіти або повної загальної середньої освіти і професійної підготовки на виробництві. Для деяких про­фесій, пов'язаних з виконанням робіт високої кваліфіка­ції, потрібна кваліфікація молодшого спеціаліста.

Категорія операторів і складальників устаткування іі машин стосується професій, що вимагають знань, необ­хідних для експлуатації і нагляду за роботою устаткуван­ня або машин, у т. ч. високоавтоматизованих, а також для їх складання. Професійні завдання охоплюють розробку корисних копалин або спостереження за їх видобутком, здійснення робочого процесу, виробництво продукції на устаткуванні або машинах, керування транспортними за­собами або пересувними установками, збирання виробів з деталей і вузлів. Професіям, що відкривають доступ до ви­конання робіт високої кваліфікації, потрібна кваліфіка­ція молодшого спеціаліста. Професіям, що дають право на виконання робіт середньої кваліфікації, необхідна повна загальна середня і професійна освіта або повна загальна середня освіта і професійна підготовка на виробництві. Для професій, які співвідносяться з виконанням робіт низької кваліфікації, достатньо базової середньої освіти і мінімальної професійної підготовки на виробництві або інструктажу.

До категорії працівників найпростіших професій нале­жать професії (роботи), що вимагають знань для виконання простих завдань із використанням ручних інструментів, Іноді — зі значними фізичними зусиллями. Професійні нішдання, пов'язані із продажем товарів на вулиці, збері­ганням і охороною майна, збиранням, чищенням, пран­ням, прасуванням і виконанням робіт, для яких достатньо низької кваліфікації, поширені у добувній, сільськогоспо­дарській, рибальській, будівельній і промисловій галузях та ін. Для їх виконання вистачає базової середньої освіти і мінімальної професійної підготовки на виробництві або Інструктажу.

Персонал за посадами охоплює такі категорії праців­ників: робітники, інженерно-технічні працівники, працінники управління (службовці), молодший обслуговую­чий персонал, учні, працівники всіх видів охорони.

Робітники — працівники, які безпосередньо беруть участь у виробництві продукції (послуг), зайняті керуван­ням машинами, механізмами або агрегатними установка­ми, спостереженням, управлінням і регулюванням авто­матів, автоматичних ліній і автоматичних пристроїв (якщо їхня праця оплачується за тарифною сіткою робіт­ників). Вони працюють під керівництвом інженерно-тех-нічних працівників.

Інженерно-технічні працівники (ІТП) — персонал, який здійснює технічне, організаційне й економічне ке­рівництво виробничим процесом та організовує діяльність інших працівників.

Працівники управління (службовці) — працівники, які виконують адміністративно-господарські, фінансові, маркетингові, розрахунково-бухгалтерські, статистичні, канцелярські та інші споріднені функції. Серед управлін­ських працівників розрізняють керівників, фахівців та ін.:

а) керівники — особи, які відповідають за конкретний господарський об'єкт чи конкретну ділянку в системі уп­ равління, мають у своєму підпорядкуванні колективи працівників, наділені правами і повноваженнями з прий­ няття та керівництва реалізацією управлінських рішень, що стосуються об'єкта керівництва і підпорядкованого колективу працівників. Поділяються на лінійних (очо­ люють організацію або її організаційно відокремлений виробничий підрозділ) і функціональних (очолюють структурні підрозділи в апараті управління всіх рівнів і відповідають за виконання закріплених за цими підроз­ ділами функцій) керівників;

б) фахівці — особи, які одержали спеціальну про­ фесійну підготовку у вищих навчальних закладах III—IV рівнів акредитації за освітньо-кваліфікаційними рівнями «спеціаліст» чи «магістр», вирішують на своїх робочих місцях завдання функціонального характеру і розробля­ ють варіанти управлінських рішень, які подають на роз­ гляд і затвердження керівникам;

в) інші працівники управління — особи, які мають ба­ зову вищу освіту, одержану у вищих навчальних закладах І—II рівнів акредитації за освітньо-кваліфікаційними рівнями «молодший спеціаліст» чи «бакалавр», їх діяль­ ність полягає здебільшого в обслуговуванні праці керівни­ ків і фахівців, хоча вони нерідко і самостійно виконують елементарні управлінські функції.

Усі категорії управлінських працівників класифіку­ють також за рівнями управління — вищим, середнім або низовим.

Молодший обслуговуючий персонал — працівники, які доглядають за службовими приміщеннями, обслуговують робітників, інженерно-технічних працівників і служ­бовців організації.

Учні — особи, які відбувають виробниче навчання без­посередньо на виробництві у ролі учнів індивідуального чи бригадного навчання (незалежно від віку), отримують плату за тарифною сіткою учнів, а також навчаються в на­вчальних закладах, створених організацією незалежно від системи оплати їхньої праці. Під час перекваліфікації або опановування іншої професії робітники перебувають у складі учнів до моменту подолання ними відповідного випробування і присвоєння розряду за отриманою спеці­альністю.

Працівники охорони — працівники, які перебувають на посадах з охорони підприємства (воєнізована, озброєно-вахтерська, професійно-пожежна і сторожова).

У державній статистичній звітності з питань праці передбачено поділ працівників на персонал, зайнятий ос­новною діяльністю, і персонал, зайнятий неосновною діяльністю (в обслуговуючих та інших господарствах).

На промислових підприємствах (об'єднаннях) персонал за характером трудових операцій поділяють на дві групи:

1. промислово-виробничий персонал (персонал основ­ ної діяльності);

2. персонал непромислових організацій, що перебува­ ють на балансі промислового підприємства (персонал не­ основної діяльності).

Промислово-виробничий персонал підприємства (об'­єднання) складається з промислово-виробничого персо­налу підпорядкованих йому самостійних промислових підприємств; промислово-виробничого персоналу промис­лових відособлених підрозділів; персоналу відособлених підрозділів одиниць (науково-дослідних, конструктор­ських і технологічних організацій, обчислювальних центрів та ін.); працівників управління об'єднання, в т. ч. працівників відокремленого апарату об'єднання.

На будівельних підприємствах розрізняють: персонал, зайнятий на будівельно-монтажних роботах (персонал основної діяльності); персонал, зайнятий неосновною ді­яльністю; персонал підсобних виробництв; персонал об­слуговуючих та інших господарств.

Розподіл персоналу на зайнятий в основній і неоснов­ній діяльності в інших галузях економіки здійснюється в аналогічному порядку. Виокремлення зайнятого в не­основній діяльності персоналу відбувається за умови, що його утримання (на відміну від основного персоналу) здійснюється за рахунок прибутку організації.

Структура персоналу організації

Персонал будь-якої виробничо-господарської організа­ції є складною структурою, тобто сукупністю виокремле­них за різними критеріями взаємопов'язаних структур: організаційної, функціональної, професійно-кваліфіка-ційної, рольової, соціальної.

Будь-який працівник організації одночасно є елемен­том усіх її структур. Таку цілісну характеристику персо­налу може бути зроблено лише на підставі членування й аналізу кожної із названих структур, а всебічну характе­ристику окремих членів колективу та їх груп — на основі синтезу їх місця і становища у всіх структурах персоналу конкретної організації.

Загальна організаційна структура персоналу відобра­жає співвідношення між основними його групами — ви­робничим і управлінським персоналом (табл. 2.2).

Таблиця 2.2 Загальна структура персоналу

(назва організації)

	Кількість працівників
	осіб	у відсотках
Працівники виробничих підрозділів	2750	72 4
Працівники забезпечувальних
підрозділів	345	9 1
Усього працівників виробництва	3095	81 4
Лінійні керівники	112	2 9
Функціональні керівники	136	3 6
Працівники апарату управління	457	12 0
працівників	705	18,6
Всього	3800	100,0

Дані табл. 2.2 свідчать, що безпосередньо у вироб­им цтні зайнято 81,4% персоналу, а в управлінні — 18,6% . 111ні аналізі організаційної структури персоналу корисно розрахувати середній діапазон управління в організації (/>,,) та чисельність працівників виробництва в розрахун-иу на одного управлінського працівника (K_q): а"

і. „ Q_p 3095 + 457 ^ _ot , ^ .„ ,.

Д, =—£- = = 14,3 (особи); (2.1)

^и Q_k 112 + 136 у#

Q^₌3095_{= (22)}

⁴ Q_u 705

де du — середній діапазон управління в організації; Q_p — чисельність працівників організації, які не виконують керівних функцій; Q_k — чисельність лінійних і функціо­нальних керівників в організації; Q_w — чисельність пра­ці ІІників, безпосередньо зайнятих у виробництві; Q_u — питальна чисельність працівників, зайнятих в управлінні організацією.

У наведеному прикладі в середньому на одного корівника припадає трохи більше 14 підлеглих, а на одно­го управлінця — в середньому 4,4 зайнятих у виробництві особи. Також необхідне порівняння отриманих показ­ників із даними аналогічних організацій і з динамікою їх и організації за останні роки.

Структура виробничого персоналу характеризується сукупністю працівників, зосереджених у виробничих і за-По.чпечувальних підрозділах, пов'язаних між собою вироб­ничим процесом, а також сукупністю технологічно пов'я-.ІІиІих між собою у процесі виробництва елементів (робоче місце — виробнича дільниця — цех — підприємство).

За даними табл. 2.2, на одного задіяного безпосередньо V процесі виробництва працівника припадає 0,1 працівни-

{—} ІчІ забезпечувальних служб \2750у.

Характеристика організаційної структури персоналу <>уде неповною, якщо вона не відображає структури зай­нятості в системі управління організації: її ланках та ріннях.

Ланка управління (менеджменту) — реальне первин-no організаційне утворення керуючої системи. Нею мо­жуть бути структурний підрозділ, окремий виконавець на повному рівні менеджменту. Рівень менеджменту — горизонтальне просторове розташування сукупності його рів­нозначних ланок (органів). Орган менеджменту — особа або група осіб, яка координує діяльність ланок управління даного рівня. Носіями організаційної структури системи менеджменту є посадові особи певного рівня управління.

Організаційні структури управління можуть бути лі­нійними, функціональними, лінійно-функціональними, лінійно-штабними, дивізіональними, матричними, про­грамно-цільовими та ін.

Для структурної характеристики менеджменту орга­нізації розраховують такі показники:

*,,_ц.=^; (2-3)

Ч,

**.,,, =7Г^; (2-4)

ЧІ.п.г.

K_el = ^4 (2-5)

Чр_М.г

де K_tsu — коефіцієнт ефективності структури мене­джменту; K_{h su} — коефіцієнт ланковості структури мене­джменту; K_cj — коефіцієнт централізації функцій ме­неджменту; Q_ri — кількість рівнів менеджменту у звітно­му періоді (в порівнюваній організації); Q_ro — кількість рівнів менеджменту в базовому періоді (у взятій для порівняння організації); Q_Lv__r_ — кількість ланок на вищо­му рівні менеджменту; Qi_nr — кількість ланок на низово­му рівні менеджменту.

Функціональна структура персоналу відображає його поділ за виконуваними функціями (чітко встановленими обов'язками, завданнями і роботами). Основною характе­ристикою цієї структури персоналу є його поділ на працівників, які виконують виробничі функції, і праців­ників, що виконують управлінські функції.

У теорії менеджменту розрізняють функції організації (підприємства) і функції менеджменту (управління).

Функції організації — це комплекси її дій і операцій. Йдеться про технічну (виробництво), комерційну (за­купівля і продаж), функцію обліку (облік), фінансову (фінансування), функцію забезпечення безпеки (збере­ження матеріальних цінностей і персоналу), адміністра­тивну. У сучасному розумінні функції організації є су­купністю операцій, виконуваних нею у двох зонах еко­номічної діяльності: зовнішній (ринок) і внутрішній (підприємство). Відповідно виокремлюють працівників, її id виконують зовнішні і внутрішні функції організації.

Подальшу структуризацію персоналу здійснюють на основі функцій, які виконує працівник або їх група у можах певного технологічного процесу виробництва чи управління.

Функціональний поділ персоналу можна поглибити шляхом членування основних функцій на підфункції і Ішди робіт. Так, промислово-виробничий персонал скла­дають працівники, які виконують безпосередньо вироб­ничі функції, і працівники, які виконують допоміжні та обслуговуючі функції у виробничому процесі.

Серед персоналу організації окрему групу складають працівники управління, змістом праці яких є виконання функцій управління.

Функції управління — згруповані однорідні комплек­си робіт з управління організацією.

Функціональна структура управлінського персоналу відображає його поділ за загальними функціями уп­равління (визначення цілей, планування, прийняття рішень, організування, оперативне регулювання, мотиву­вання, контролювання) і конкретними функціями уп­равління, виконуваними групами фахівців управління або окремими фахівцями.

Склад і зміст конкретних функцій управління зале­жить від виду економічної діяльності організації (сільське господарство, промисловість, будівництво, оптова й роздрібна торгівля, операції з нерухомістю тощо).

Професійно-кваліфікаційна структура персоналу харак­теризує поділ працівників за професіями і кваліфікацією.

Професія — вид трудової діяльності людини, яка володіє ком­плексом спеціальних знань, практичних навичок, одержаних шляхом спеціальної освіти, навчання чи досвіду, які дають змогу здійснювати роботу у певній сфері суспільного виробництва.

Наявність у певного індивіда професії підтверджу­ється відповідним дипломом державного зразка, виданим вищим навчальним закладом. Професіями є «менеджер», «економіст», «юрист», «лікар», «вчитель» тощо.

У межах кожної професії внаслідок поділу праці ви­діляються спеціальності.

Спеціальність — здатність працівника до певного виду діяльності внаслідок набуття певних знань і практичних навичок.

Пов'язана вона з виконанням більш вузького кола функцій. Наприклад, особа, яка отримала професію «менеджер», за спеціальністю може бути менеджером із зовнішньоекономічної діяльності підприємств, менедже­ром персоналу, менеджером готельного господарства і ту­ризму, менеджером торгівлі тощо.

Кваліфікація (лат. qualis — який, якої якості і ficatio, від facio — роблю) — рівень професійної готовності працівника до певного виду роботи.

Визначається вона рівнем освіти і спеціалізацією. Розрізняють кваліфікацію роботи і кваліфікацію фахівця. Кваліфікація роботи — сукупність вимог до того, хто по­винен виконувати дану роботу, а кваліфікація працівни­ка — це наявність освіти, спеціалізації та досвіду роботи за даною спеціальністю. Тому кваліфікація працівника не є чимось незмінним, стабільним. Первинну кваліфікацію він отримує після закінчення навчального закладу. У про­цесі трудової діяльності рівень кваліфікації підвищується внаслідок нагромадження працівником досвіду, знань і вмінь, а також шляхом спеціальної підготовки і пе­репідготовки. Кваліфікація присвоюється спеціальною комісією на основі всебічної перевірки знань і вмінь осо­би і юридичне закріплюється у дипломах, свідоцтвах, сертифікатах та ін.

Кваліфікацію персоналу характеризують:

а) коефіцієнт кваліфікації працівників (К_кв):

V- _ \^Пзае^Пдос_Є ,„ ~

V N² ' ⁽ '

Д^{е п}заг — чисельність працівників, які мають відповідну освіту; п_досв — чисельність працівників, які мають не­обхідний досвід; N — загальна чисельність персоналу;

б) коефіцієнт використання кваліфікації працівників