Доп.лекции по ЦЗ+Список лит. / GO-book

розкидання рідини й утворення паливно-повітряної суміші у вигляді хмари розмірами 15 м у діаметрі та 3 м висоти. Підрив суміші здійснюється за допомогою ініціюючих приладів уповільненої дії в декількох місцях. Дія такого боєприпасу еквівалентна дії ядерного боєприпасу потужністю 10 т при масі боєприпасу об’ємного вибуху 450 кг.

З метою підвищення точності попадання у ціль можуть використовуватись авіаційні бомби та керовані касети. Вони обладнуються телеабо лазерними системами, точність влучання характеризується такими даними: якщо кругове відхилення некерованих авіаційних бомб складає 200 м, то керованих – 3,5 м.

Запалювальні боєприпаси використовуються для ураження людей, знищення будівель та споруд, промислових об’єктів і населених пунктів, а також різних складів тощо.

Основу запалювальних боєприпасів складають запалювальні речовини та суміші. Їх поділяють на групи: запалювальні суміші на основі нафтопродуктів, або напалми; металізовані запалювальні суміші, або пірогелі; терміт та термітні суміші;

звичайний або пластифікований фосфор.

З напалмів найбільш ефективним є напалм В. Крім нафтопродуктів до складу напалму В входять полістирол і солі афтенової й пальметинової кислот. Шматки напалму, який являє собою гель, палають впродовж 10 хвилин, температура горіння досягає 1200 ºС, під час горіння виділяються гази. Палаючий напалм спроможний проникати крізь отвори та викликати ураження людей в укриттях та техніці.

Пірогелі – це згущені металізовані вогнесуміші на основі нафтопродуктів, які мають у своєму складі магнієву або алюмінієву стружку, тому горять зі спалахами,

утворюючи температуру 1600 ºС та вище.

Термітні суміші – механічні суміші, які складаються з порошкових металів та окислів металів. При горінні термітних сумішей температура підвищується до

3000 ºС. Термітні суміші палають без доступу повітря.

Білий фосфор самостійно запалюється у повітрі, утворюючи температуру до

900 ºС. При горінні виділяється велика кількість білого отруйного диму, який поряд з опіками може стати причиною тяжких отруєнь людей.

63

Основу запалювальних боєприпасів складають авіаційні запалювальні бомби й баки. Крім того, можливе застосування запалювальних зарядів ствольною та реактивною артилерією, використання запалювальних гранат та куль.

Для захисту людей від запалювальної зброї слід використовувати захисні споруди. Тимчасовим захистом може служити верхній одяг та знаряддя індивідуального захисту.

1.3.5. Нові види зброї масового ураження

Поряд з потужною ядерною збоєю виготовляється ядерна міні-бомба, яку називають ―атомний рюкзак‖. Нею можна руйнувати військові об’єкти, промислові підприємства, тунелі, населені пункти тощо. Потужність її становить одну кілотонну, розміри циліндра: діаметр – 30 см, висота – 65 см, що дозволяє переносити її у рюкзаці. При вибусі такої бомби утворюється вогняна куля діаметром до 105 м. Люди, які знаходяться на відкритій місцевості, можуть отримати смертельну дозу опромінювання на відстані 1 – 1,5 км. При швидкості вітру 16 км/год на осі радіоактивного сліду рівень радіації буде таким: на відстані від центру вибуху біля 7,5 км – 500 Р/год, 16,5 км – 50 Р/год. Надмірний тиск на відстані 100 м – 700 кПа, 160 м – 280 кПа, 320 м – 70 кПа. Дерев’яні будинки руйнуються у радіусі 850 м, цегляні – 600 м, багатоповерхові – 250 м.

Новими видами зброї масового ураження є радіочастотна, радіологічна,

інфразвукова, геофізична та променева зброя.

Радіочастотна зброя – це засоби ураження, дія яких полягає у використанні електромагнітних випромінювань надвисокої або надзвичайно низької частоти.

Діапазони надвисоких частот знаходяться в межах від 300 мГц до 30 мГц, до надзвичайно низьких частот, відносяться частоти, коливання яких менше 1000 Гц.

Така зброя діє на живі організми, викликаючи порушення роботи центральної нервової системи, мозку, серця, кровоносної системи.

Радіочастотні випромінювання діють також на психіку людини, викликаючи слухові галюцинації. Бойовими комплексами такої зброї є генератори надвисоких

64

або надзвичайно низьких частот з антенами направленої дії. Такі комплекси можуть бути наземного, повітряного і космічного базування.

Радіологічна зброя відноситься до зброї масового ураження, дія якої базується на використанні бойових радіоактивних речовин. Ці радіоактивні речовини виготовляються у вигляді розчинів або порошків, які мають у своєму складі радіоактивні ізотопи хімічних елементів їм властиве іонізуюче випромінювання, яке,

діючи на тканини організму людини, призводять до їх руйнування, викликають променеву хворобу або ураження окремих органів.

Внаслідок такої дії через деякий час людина занедужує, порушується її працездатність і вона потребує тривалого лікування.

Основним джерелом радіологічної зброї служать відходи, які утворюються при роботі ядерних реакторів. Використання радіологічної зброї може здійснюватися за допомогою авіаційних розпилювачів, авіаційних бомб, безпілотних літаків,

артилерійських снарядів та інших боєприпасів.

Інфразвукова зброя – це зброя масового ураження, в основу дії якої покладено використання спрямованого випромінювання потужних інфразвукових коливань з частотою нижче 16 Гц. Такі коливання діють на нервову систему, порушують роботу шлунку, викликають біль голови і внутрішніх органів, порушують ритм дихання. Інфразвукове випромінювання може призвести до неусвідомлених дій,

викликати немотивований страх, паніку. Для генерування інфразвуку можуть використовуватися реактивні двигуни з резонаторами і відбивачами звуку та інші спеціально виготовлені засоби.

Геофізична зброя – це сукупність різних засобів, спрямованих на використання у військових цілях руйнівної дії природи. Це відбувається шляхом штучного виклику змін фізичних властивостей і процесів, які виникають в атмосфері,

гідросфері та літосфері Землі. Використання геофізичної зброї передбачає активний вплив на геофізичні процеси, які призводять у сейсмонебезпечних районах до штучних землетрусів, ураганів, вогняних бурь, гірських обвалів, снігових лавин,

зсувів, потужних приливних хвиль типу цунамі та ін.

65

Руйнування шару озону в атмосфері дає змогу спрямувати в райони дислокаціїї ворога космічні промені та ультрафіолетове випромінювання сонця.

Променева зброя – це зброя, уражаюча дія якої базується на використанні гостроспрямованих променів електромагнітної енергії або концентрованого пучка елементарних частинок, розігнаних до великої швидкості. Основними видами поменевої зброї є лазерна і пучкова зброя.

При використанні променевої зброї пошкоджуються елементи обладнання на виробничих підприємствах, техніці, а у людей виникають опіки шкіри та сітківки очей.

Різновидом променевої зброї є пучкова зброя. Основним уражаючим фактором є гостроспрямований пучок насичених енергією заряджених або нейтральних частинок (електронів, протонів, нейтральних атомів водню), які розганяються до великої швидкості.

Потужний потік енергії утворює на об’єкті механічні ударні нагрузки,

спричиняє активну теплову дію та ініціює короткохвильові електромагнітні випромінювання (типу рентгенівських).

Об’єктами ураження можуть бути люди, наземна техніка, літаки, крилаті ракети, міжконтинентальні балістичні ракети, радіоелектронне обладнання. Бойові комплекси пучкової зброї можуть бути наземного, морського і космічного базування.

1.4. Надзвичайні ситуації соціально-політичного характеру.

Надзвичайні ситуації соціально-політичного характеру, які пов’язані з протиправними діями терористичного і антиконституційного спрямування,

поділяються на:

здійснення або реальну загрозу збройних нападів і утримання важливих об’єктів або реальну загрозу вчинення таких акцій щодо органів державної влади,

установ, правоохоронних органів, телерадіоцентрів, військових гарнізонів,

державних закладів, АЕС та інших важливих об’єктів;

66

викрадання (спробу викрадання) чи знищення суден, захоплення заручників, напад, замах на членів екіпажу повітряного та морського (річкового)

судна;

знищення або викрадання з об’єктів зберігання, використання, переробки під час транспортування, військової техніки, вибухових речовин, радіоактивних і сильнодіючих речовин, препаратів і сировини;

аварії на арсеналах, складах боєприпасів та на інших об’єктах військового призначення з викидом уламків, реактивних речовин та звичайних боєприпасів.

Тероризм – небезпечна хвороба суспільства. Це політика залякування,

придушення політичних супротивників насильством. Внаслідок цього у звичайних громадян виникає страх їздити в метро, тролейбусах, потягах, літати літаками,

відвідувати культурні та спортивні видовища, просто виходити на вулицю.

У сучасному світі масштаби тероризму досягли таких розмірів, що він став глобальною проблемою нарівні з ядерною загрозою й екологічними небезпеками.

Причини виникнення тероризму як явища мають соціальний характер і пов’язані з існуванням занадто великих відмінностей між умовами життя людей, а

також із недотриманням прав і свобод особистості у різних країнах світу.

За причинами виникнення тероризм буває:

соціальний (ідеологічний), який має на меті корінну або часткову зміну економічного чи політичного устрою власної країни;

національний, який здійснюється за етнічною ознакою та включає організації сепаратистського плану, що мають на меті боротьбу проти економічного та політичного диктату національних держав і монополій;

релігійний тероризм виникає у тих випадках, коли релігійна основа стає визначальною в політичному протистоянні. Він поділяється на фундаменталістський

(ісламський) та сектантський;

кримінальний, який має особливий вплив під час проведення суспільно економічних перетворень, змін у законодавстві. (Цей вид тероризму характерний і для України, де є випадки вбивств кримінальними угрупуваннями своїх конкурентів);

67

світоглядний, мотивом якого є принципова невзгода з панівними нормами та стосунками в суспільстві (наприклад, з будівництвом ядерних об’єктів,

забрудненням навколишнього середовища, явищами глобалізації).

Контрольні запитання.

1.Основні визначення і класифікація надзвичайних ситуацій.

2.Надзвичайні ситуації техногенного характеру:

–аварії на радіаційно-небезпечних об’єктах;

–аварії з викидом сильнодіючих отруйних речовин;

–транспортні аварії;

–аварії на пожежовибухонебезпечних об’єктах.

3.Надзвичайні ситуації природного характеру:

–геологічні небезпечні явища;

–метеорологічні небезпечні явища;

–інфекційні захворювання.

4.Надзвичайні ситуації екологічного характеру.

5.Надзвичайні ситуації воєнного часу.

68

РОЗДІЛ 2. ЦИВІЛЬНА ОБОРОНА УКРАЇНИ ТА ЇЇ ЗАВДАННЯ

2.1. Цивільна оборона України

Роль та місце Цивільної оборони в житті країни об’єктивно обумовлюються двома основними факторами:

наслідками можливих надзвичайних ситуацій у мирних умовах, таких як аварії, катастрофи та стихійні лиха;

загрозою й характером воєнних конфліктів з використанням сучасних засобів ураження.

Реалії сучасного світу, зміни у воєнно-політичній обстановці, пов’язані зі зруйнуванням Радянського Союзу, існуючою воєнною та терористичною загрозою для людей вимагають принципово нових підходів до Цивільної оборони.

В уявлення про долю й завдання Цивільної оборони серйозні корективи привнесли Чорнобильська катастрофа, величезний землетрус у Арменії, повені у Закарпатті, терористичні акти в США та інші екстремальні ситуації.

Зараз проблема безпеки життєдіяльності людини зросла, вона потребує серйозного та всебічного підходу з урахуванням політичних, економічних і соціальних передумов розвитку територій і галузей, окремих ланок держави, а також усіх членів суспільства.

Враховуючи наявність на планеті величезного потенціалу руйнівної сили, яка накопичена в існуючих арсеналах зброї масового ураження, а також екстремальних угрупувань серед ряду партій різних країн, цінний аспект Цивільної оборони ігнорувати не можна.

Разом з тим, збільшилася кількість людських жертв та матеріальні витрати від дії природних явищ, а також техногенних причин. Наприклад, на 42-й Сесії Генеральної асамблеї ООН зазначалося, що: ―...за останні 10 років стихійні лиха призвели у всьому світі до 3 млн людських жертв, 300 млн чоловік зазнали збитків як матеріальних, так і в своєму здоров’ї. Загальний обсяг збитків сягає 23 млрд

69

доларів‖.

На Міжнародній конференції в Ріо-де-Жанейро (1993 р.) були проаналізовані шкідливі екологічні, техногенні та антропогенні наслідки сучасної цивілізації.

Авторитетні вчені – експерти ООН висловлюють серйозну стурбованість тим,

що в рамках існуючого міжнародного механізму темпи вичерпання не поновлюваних ресурсів, руйнування природного середовища, зростання народонаселення й соціального розшарування досягли рівня, який загрожує катастрофічними наслідками.

В Україні створена потужна техносфера і внаслідок диспропорцій у розміщенні продуктивних сил, які припускалися протягом багатьох років, територія країни зазнала величезних техногенних перевантажень на природне середовище, які, за даними Академії наук України, у 5–6 разів вище, ніж в інших розвинутих країнах.

Значні техногенні навантаження ускладнюють функціонування техносфери й супроводжуються посиленням антропогенної дії на природне середовище. Крім того, в структурі техносфери України значну долю займають потенційно небезпечні виробництва.

Україна складає приблизно 3 % терену колишнього СРСР. Але тут скупчено

16 % населення, 17 % промислового потенціалу, 22 % сільськогосподарського виробництва. У країні сильно розвинуті атомна, металургійна, вугледобувна, хімічна промисловість.

Науково-технічний прогрес, який забезпечує відновлення матеріальних та інтелектуальних потреб суспільства, в той же час породжує нові проблеми, пов’язані з появою більш потужних і небезпечних джерел ризику для здоров’я та життя людини.

Відкриття радіоактивності та оволодіння процесами поділу ядер істотно розширили можливості енергетики, медицини, переробної промисловості, але в той же час збільшили радіаційну небезпеку.

Прогресивний розвиток хімії й генної інженерії породив дуже серйозну токсичну небезпеку.

У металургії, де завжди існувала небезпека пожеж, внаслідок використання

70

природного газу й водню, виникла небезпека вибухів.

Розвиток науково-технічного прогресу призвів до збільшення масштабів і кількості аварій та катастроф.

Криза в економіці, яка супроводжується використанням значної кількості застарілих технологій і обладнання, недостатньою модернізацією, збільшує небезпеку техногенних аварій і катастроф.

Урбанізація населення, скупчення небезпечних виробництв у містах об’єктивно збільшує вплив на населення факторів ризику.

Все це обумовлює необхідність нових підходів до визначення ролі й місця Цивільної оборони, вироблення наукового обґрунтування концепції Цивільної оборони країни.

Концепція Цивільної оборони України є також часткою воєнної доктрини, яка виражає мету й завдання забезпечення захисту й життєдіяльності населення у надзвичайних ситуаціях мирного та воєнного часів.

Ця концепція базується на законодавстві України з питань захисту населення,

економіки, державної безпеки, а також на положеннях міжнародного гуманітарного права, офіційно прийнятих у світі поглядів на проблеми захисту людей,

економічного потенціалу в надзвичайних ситуаціях.

Цивільна оборона пройшла значний шлях розвитку та удосконалення і відійшла на таку відстань, з якої можна об’єктивно оцінювати результати діяльності, вносити необхідні корективи до планів і визначати нові завдання, що випливають із ситуації,

яка склалася на сьогодні.

На Україні щорічно виникає понад 1000 тяжких надзвичайних ситуацій природного і техногенного характеру, внаслідок яких гинуть люди, а матеріальні збитки сягають кількох мільярдів гривень.

Тенденція до зростання кількості природних і особливо техногенних НС,

вагомість наслідків об’єктивно примушують розглядати їх як серйозну загрозу безпеці окремої людини, суспільства та навколишнього середовища, а також стабільності розвитку економіки країни.

До недавнього часу першочергова увага в діяльності Цивільної оборони як

71

державної системи органів управління, сил та засобів, створеної для захисту людей від застосування сучасних засобів ураження і наслідків надзвичайних ситуацій,

приділялася досягненню саме цієї мети.

Однак зростання втрат та збитків від стихійного лиха та катастроф змушувало шукати нові форми управління системою, способи реагування на НС, створювати нові механізми підтримки, заходів, спрямованих на покращення ситуації.

Першим кроком на цьому шляху була спроба докорінно змінити завдання Цивільної оборони перенесенням центру ваги на завдання мирного часу (1987 р.).

У1990 році, Цивільну оборону України було виведено з-під протекторату Міністерства оборони і підпорядковано Кабінету Міністрів України, що дало змогу розпочати рух до її реформування.

У1993 році Цивільна оборона розпочала своє функціонування на засадах Закону України ―Про Цивільну оборону України‖, який чітко визначив її завдання,

фінансово-ресурсні принципи забезпечення і окреслив структуру на всіх територіальних і галузевих рівнях її побудови.

Указом Президента України від 28 жовтня 1996 р. з метою удосконалення управління Цивільної оборони і виконання заходів щодо захисту населення від наслідків Чорнобильської катастрофи затверджено Положення про МНС і тим офіційно розпочато його практичну діяльність.

Цивільна оборона набула нового змісту, більш вагомого значення і стала важливим атрибутом виконавчої влади. До завдань, визначених для неї законодавством, додалися нові, раніше не вирішувані або розпорошені по різних відомчих сферах, а саме: авіаційні роботи з пошуку і рятування, державний нагляд і контроль за станом техногенної безпеки; пошук та знешкодження застарілої хімічної зброї; підготовка і перепідготовка кадрів цивільної оборони; формування і реалізація науково-технічної політики у сфері створення та впровадження сучасних інформаційних технологій, банків даних з проблем захисту населення від надзвичайних ситуацій, широка міжнародна діяльність.

Функціонування системи Цивільної оборони на території України базується на законодавчій і нормативній базі, що створена за останні роки і основу якої

72