IX. У разі використання при встановленні господарського зв'язку попередніх переговорів договірні відносини між їх учасниками оформляються за допомогою двох категорій договорів:

попереднього договору, в якому фіксуються намір сторін укласти в майбутньому (не пізніше року з моменту укладення попереднього договору - ч. 1 ст. 182 ГК) основний договір певних параметрів (предмет та інші умови договору), зобов'язання сторін щодо проведення підготовчих дій, спрямованих на забезпечення укладення та виконання основного договору (страхування ризиків, підготовка відповідної документації, отримання ліцензій, інших дозволів тощо), а також відповідальність сторін за ухилення від укладення основного договору;

основний договір укладається на умовах та у термін, визначені попереднім договором (проте зобов'язання сторін укласти основний договір припиняється, якщо до закінчення встановленого терміну жодна з них не надішле іншій проект основного договору - ч. 4 ст. 182 ГК).

X. Залежно від домінування в господарському договорі майнових чи організаційних елементів розрізняють:

майнові договори: до них належать договори, в яких домінують майнові елементи (за можливої наявності організаційних елементів, проте без переваги останніх). Переважно майновими є більшість господарських договорів, у тому числі поставки, міни/бартеру, підрядні, банківського обслуговування, значна частина транспортних та ін.;

організаційні договори (ст. 186 ГК) спрямовані на забезпечення організації господарської діяльності двох і більше учасників господарських відносин (суб'єктів господарювання), хоча і можуть містити майнові елементи (без переваги останніх над організаційними). До таких договорів належать засновницькі договори, договори про кооперацію, про спільну інвестиційну діяльність та ін.

35. Стаття 181. Загальний порядок укладання господарських

договорів

1. Господарський договір за загальним правилом викладається у

формі єдиного документа, підписаного сторонами та скріпленого

печатками. Допускається укладення господарських договорів у

спрощений спосіб, тобто шляхом обміну листами, факсограмами,

телеграмами, телефонограмами тощо, а також шляхом підтвердження

прийняття до виконання замовлень, якщо законом не встановлено

спеціальні вимоги до форми та порядку укладення даного виду

договорів.

2. Проект договору може бути запропонований будь-якою з

сторін. У разі якщо проект договору викладено як єдиний документ,

він надається другій стороні у двох примірниках.

3. Сторона, яка одержала проект договору, у разі згоди з його умовами оформляє договір відповідно до вимог частини першої цієї

статті і повертає один примірник договору другій стороні або

надсилає відповідь на лист, факсограму тощо у двадцятиденний строк

після одержання договору.

4. За наявності заперечень щодо окремих умов договору

сторона, яка одержала проект договору, складає протокол

розбіжностей, про що робиться застереження у договорі, та у

двадцятиденний строк надсилає другій стороні два примірники

протоколу розбіжностей разом з підписаним договором.

5. Сторона, яка одержала протокол розбіжностей до договору, зобов'язана протягом двадцяти днів розглянути його, в цей же строк

вжити заходів для врегулювання розбіжностей з другою стороною та включити до договору всі прийняті пропозиції, а ті розбіжності, що залишились неврегульованими, передати в цей же строк до суду, якщо на це є згода другої сторони.

6. У разі досягнення сторонами згоди щодо всіх або окремих умов, зазначених у протоколі розбіжностей, така згода повинна бути підтверджена у письмовій формі (протоколом узгодження

розбіжностей, листами, телеграмами, телетайпограмами тощо).

7. Якщо сторона, яка одержала протокол розбіжностей щодо умов

договору, заснованого на державному замовленні або такого,

укладення якого є обов'язковим для сторін на підставі закону, або

сторона - виконавець за договором, що в установленому порядку

визнаний монополістом на певному ринку товарів (робіт, послуг),

яка одержала протокол розбіжностей, не передасть у зазначений

двадцятиденний строк до суду розбіжності, що залишилися

неврегульованими, то пропозиції другої сторони вважаються

прийнятими.

8. У разі якщо сторони не досягли згоди з усіх істотних умов

господарського договору, такий договір вважається неукладеним

(таким, що не відбувся). Якщо одна із сторін здійснила фактичні

дії щодо його виконання, правові наслідки таких дій визначаються

нормами Цивільного кодексу України

36. 1. Зміст господарського договору становлять умови договору,

визначені угодою його сторін, спрямованою на встановлення, зміну

або припинення господарських зобов'язань, як погоджені сторонами,

так і ті, що приймаються ними як обов'язкові умови договору

відповідно до законодавства.

2. Господарський договір вважається укладеним, якщо між

сторонами у передбачених законом порядку та формі досягнуто згоди

щодо усіх його істотних умов. Істотними є умови, визнані такими за

законом чи необхідні для договорів даного виду, а також умови,

щодо яких на вимогу однієї із сторін повинна бути досягнута згода.

3. При укладенні господарського договору сторони зобов'язані

у будь-якому разі погодити предмет, ціну та строк дії договору.

4. Умови про предмет у господарському договорі повинні

визначати найменування (номенклатуру, асортимент) та кількість

продукції (робіт, послуг), а також вимоги до їх якості. Вимоги

щодо якості предмета договору визначаються відповідно до

обов'язкових для сторін нормативних документів, зазначених у статті 15 цього Кодексу, а у разі їх відсутності - в договірному

порядку, з додержанням умов, що забезпечують захист інтересів кінцевих споживачів товарів і послуг.

5. Ціна у господарському договорі визначається в порядку,

встановленому цим Кодексом, іншими законами, актами Кабінету

Міністрів України. За згодою сторін у господарському договорі може

бути передбачено доплати до встановленої ціни за продукцію

(роботи, послуги) вищої якості або виконання робіт у скорочені

строки порівняно з нормативними.

7. Строком дії господарського договору є час, впродовж якого

існують господарські зобов'язання сторін, що виникли на основі

цього договору. На зобов'язання, що виникли у сторін до укладення

ними господарського договору, не поширюються умови укладеного

договору, якщо договором не передбачено інше. Закінчення строку

дії господарського договору не звільняє сторони від

відповідальності за його порушення, що мало місце під час дії договору.

Стаття 188. Порядок зміни та розірвання господарських договорів

1. Зміна та розірвання господарських договорів в

односторонньому порядку не допускаються, якщо інше не передбачено

законом або договором.

2. Сторона договору, яка вважає за необхідне змінити або

розірвати договір, повинна надіслати пропозиції про це другій

стороні за договором.

3. Сторона договору, яка одержала пропозицію про зміну чи

розірвання договору, у двадцятиденний строк після одержання

пропозиції повідомляє другу сторону про результати її розгляду.

4. У разі якщо сторони не досягли згоди щодо зміни

(розірвання) договору або у разі неодержання відповіді у

встановлений строк з урахуванням часу поштового обігу,

заінтересована сторона має право передати спір на вирішення суду.

5. Якщо судовим рішенням договір змінено або розірвано,

договір вважається зміненим або розірваним з дня набрання чинності даним рішенням, якщо іншого строку набрання чинності не

встановлено за рішенням суду.

37. Господарський договір є обов'язковим до виконання його сторонами (ст. 193 ГК України).

Сторони господарського договору повинні виконувати свої зобов'язання:1)належним чином (відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зо бов'язання - відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться) - ч. 1 ст. 193 ГК України;2)реально (в натурі): заміна реального (в натуральній формі) виконання грошовим, як правило, заборонена, крім випадків, коли інше передбачено законом або договором, або управнена сторона відмови лася від прийняття виконання зобов'язання (ч. З ст. 193 ГК України); 3)з дотриманням інтересів іншої сторони та загальногоспо дарського інтересу.

На забезпечення виконання договірних зобов'язань відповідно до згаданих засад спрямовані спеціальні правові механізми. До них належать: 1)порядок укладення договору (а отже - вибір найбільш оптимального способу вибору найкращого для ініціатора встановлення договірного зв'язку виконавця чи покупця);2)зміст господарського договору (і відповідно - той ступінь ґрун товності регулювання договірного зв'язку, що відповідає інтересам

сторін); 3)форма господарського договору (обирається з врахуванням ви мог закону, важливості договірного зв'язку для сторін, предмета до говору, договірної ціни, терміновості виконання тощо - сукупності факторів, що визначають найбільш оптимальний спосіб фіксації до говірного зв'язку між сторонами); 4)а також способи забезпечення належного виконання господарських договорів, доцільність, застосування яких пов'язане зі складністю договірних від носин.

Наявність господарського договору, укладеного в передбаченій законом формі та з дотриманням вимог щодо змісту, не гарантує дотримання сторонами умов договору. Реальному та належному виконанню господарських договорів сприяють різноманітні способи забезпечення виконання договірних зобов'язань. Розрізняють два основних їх різновиди: (1) цивільно-правові (порука, гарантія, завдаток, застава, притримання) та (2) господарсько-правові, до яких належать: - правова (в т. ч. договірна і претензійно-позовна) робота, від організації якої залежить якість укладеного господарського договору і виконання договором притаманних йому

функцій;

позитивне стимулювання, тобто надання стороні, яка на лежним або поліпшеним способом виконала покладені на неї до говірні зобов'язання, певних пільг чи додаткових матеріальних благ (наприклад, залишення у виконавця устаткування, що було .

38. Стаття 193. Загальні умови виконання господарських

зобов'язань

1. Суб'єкти господарювання та інші учасники господарських

відносин повинні виконувати господарські зобов'язання належним

чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за

відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов'язання -

відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться.

До виконання господарських договорів застосовуються

відповідні положення Цивільного кодексу України ( 435-15 ) з

урахуванням особливостей, передбачених цим Кодексом.

2. Кожна сторона повинна вжити усіх заходів, необхідних для

належного виконання нею зобов'язання, враховуючи інтереси другої

сторони та забезпечення загальногосподарського інтересу. Порушення

зобов'язань є підставою для застосування господарських санкцій,

передбачених цим Кодексом, іншими законами або договором.

3. Застосування господарських санкцій до суб'єкта, який

порушив зобов'язання, не звільняє цього суб'єкта від обов'язку

виконати зобов'язання в натурі, крім випадків, коли інше

передбачено законом або договором, або управнена сторона

відмовилася від прийняття виконання зобов'язання.

4. Управнена сторона має право не приймати виконання

зобов'язання частинами, якщо інше не передбачено законом, іншими

нормативно-правовими актами або договором, або не випливає із

змісту зобов'язання.

5. Зобов'язана сторона має право виконати зобов'язання

достроково, якщо інше не передбачено законом, іншим

нормативно-правовим актом або договором, або не випливає із змісту

зобов'язання.

6. Зобов'язана сторона має право відмовитися від виконання

зобов'язання у разі неналежного виконання другою стороною

обов'язків, що є необхідною умовою виконання.

7. Не допускаються одностороння відмова від виконання

зобов'язань, крім випадків, передбачених законом, а також відмова

від виконання або відстрочка виконання з мотиву, що зобов'язання

другої сторони за іншим договором не було виконано належним чином.

8. Управнена сторона, приймаючи виконання господарського

зобов'язання, на вимогу зобов'язаної сторони повинна видати

письмове посвідчення виконання зобов'язання повністю або його

частини.

Стаття 202. Загальні умови припинення господарських

зобов'язань

1. Господарське зобов'язання припиняється: виконанням,

проведеним належним чином; зарахуванням зустрічної однорідної

вимоги або страхового зобов'язання; у разі поєднання управненої та

зобов'язаної сторін в одній особі; за згодою сторін; через

неможливість виконання та в інших випадках, передбачених цим

Кодексом або іншими законами.

2. Господарське зобов'язання припиняється також у разі його

розірвання або визнання недійсним за рішенням суду.

3. До відносин щодо припинення господарських зобов'язань

застосовуються відповідні положення Цивільного кодексу України

( 435-15 ) з урахуванням особливостей, передбачених цим Кодексом.

39. Відповідно до статті 1 Закону України „Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом” від 30 червня 1999 р. банкрутство - це визнана господарським судом неспроможність боржника відновити свою платоспроможність та задовольнити визнані судом вимоги кредиторів не інакше як через застосування ліквідаційної процедури.

Банкрутство має такі характерні ознаки:

комплексний характер інституту банкрутства, що полягає у поєднанні норм матеріального і процесуального, а також приватного і публічного права;

специфічна сфера застосування інституту банкрутства, якою виступає підприємницька діяльність;

банкрутство встановлюється виключно господарським судом в якості юридичного факту, що тягне за собою певні юридичні наслідки.

Виділяють такі види неплатоспроможності:

відносна неплатоспроможність;

абсолютна неплатоспроможність.

Відносна неплатоспроможність полягає у неспроможності боржника погасити борги перед кредиторами внаслідок фінансових складнощів, які мають тимчасовий характер, але за наявності майнових активів, які перевищують кредиторську заборгованість.

Абсолютна неплатоспроможність полягає у неспроможності боржника, внаслідок повного розвалу фінансового стану, сплатити борги кредиторам без застосування процедури банкрутства.

Критеріями абсолютної неплатоспроможності виступають:

1) значний розмір заборгованості.

Розмір заборгованості повинен становити не менше трьохсот мінімальних розмірів заробітної плати, до якого не включаються неустойка (штраф, пеня), зобов’язання, що виникли внаслідок заподіяння шкоди життю та здоров’ю громадян, зобов’язання по виплаті авторської винагороди, а також зобов’язання перед засновниками (учасниками) боржника - юридичної особи, що виникають з такої участі.

2) такі вимоги мають бути безспірними.

Під безспірними вимогами кредиторів слід розуміти такі вимоги кредиторів, які визнані боржником, а також інші вимоги кредиторів, які підтверджені виконавчими документами чи розрахунковими документами, за якими здійснюється списання коштів з рахунків боржника.

3) термін несплати.

Вимоги кредиторів не були задоволені боржником протягом трьох місяців після настання строку для їх погашення.

Абсолютна неплатоспроможність поділяється на такі види:

оборотна абсолютна неплатоспроможність;

необоротна абсолютна неплатоспроможність.

Оборотна абсолютна неплатоспроможність - це така неплатоспроможність, яка передбачає можливість відновлення платоспроможності боржника через санацію.

Необоротна абсолютна неплатоспроможність - це така неплатоспроможність, яка передбачає можливість відновлення платоспроможності боржника за допомогою ліквідаційної процедури, тобто ліквідації підприємства і визнання господарським судом боржника банкрутом.

Відповідно до статті 209 ГК України під банкрутством розуміється нездатність боржника відновити свою платоспроможність та задовольнити визнані судом вимоги кредиторів інакше як через застосування визначеної судом ліквідаційної процедури.

Суб'єктом банкрутства може бути лише суб'єкт підприємницької діяльності. Не можуть бути визнані банкрутом казенні підприємства, а також відокремлені структурні підрозділи господарської організації.

Відповідно до статті 211 ГК України засновники (учасники) суб'єкта підприємництва, власник майна, органи державної влади та органи місцевого самоврядування, наділені господарською компетенцією, у межах своїх повноважень зобов'язані вживати своєчасних заходів щодо запобігання його банкрутству.