5. Семіотична модель художньої комунікації ю. Лотмана

Ю. Лотман у своїх наукових працях представив лише фрагменти моделювання художньої комунікації. Насамперед будь-який текст, за Ю. Лотманом, занурений до семіосфери, причому «частини входять до цілого не як механічні деталі, а як органи в організм». Кожний текст сам являє собою

ціле, замкнуте у своїй структурній окремішності. Відносно цілісного універсуму текст виявляє ознаку ізоморфізму.

За словами Ю. Лотмана, «подібно до того як обличчя, цілком відбиваючись у дзеркалі, відбивається так само й у кожному з його уламків, які, таким чином, виявляються і частиною, і подібністю цілого дзеркала, у цілісному семіотичному механізмі окремий текст певним чином є ізоморфним усьому текстовому світові, й існує виразний паралелізм між індивідуальною свідомістю, текстом і культурою в цілому». Адресант та адресат згідно з теорією дослідника не є ізоморфними, однак вони порізно ізоморфні семіосфері, що дає змогу їм обмінюватися інформацією. Останнє

положення стало однією з аксіом теорії мовної комунікації: саме залученість комунікантів до єдиної семіосфери культури визначає можливість їхнього взаєморозуміння.

Оцінюючи модель Р. Якобсона як вагомий внесок до семіотичної науки, Ю. Лотман модифікує її на підставі тези про те, що «в механізмі культури комунікація здійснюється мінімум за двома, облаштованими різним чином каналами». У єдиному механізмі культури обов’язково наявні зображальні та словесні зв’язки - два різних канали передачі інформації, що, як відзначає

вчений, у моделі Р. Якобсона відсутнє.

Відмінність словесної та зображальної мов Ю. Логман пояснює асиметрією лівої та правої півкуль головного мозку людини, парністю органів чуття, що створює, приміром, стереоскопічне бачення миру. Учений вважає, що будь-який текст не може бути адекватно описаний у перспективі тільки однієї мови, адже він є подвійно закодованим як з боку автора, так і з боку читача. Висуваючи тезу про породження текстом нової мови дослідник

підкреслює, що нетривіальний текст виявляє риси інтелекіуального пристрою, який має пам’ять, і на підставі підключення до комунікативного ланцюга, створює інші нові повідомлення, виходячи з особистості адресата, що зберігає в пам’яті деякі попередні повідомлення, тобто має пам’ять культури. Приміром, семіотичну ситуацію дискурсу Ю. Лотман називає «вибуховим переходом» від стану Природи до стану Культури.

Одним із чинників «Тривалого життя», збереження тексту в культурі, семіосфері є переформулювання основ структури тексту, що забезпечується часом: текст «вступає у взаємодію з неоднорідною йому свідомістю й під час генерування нових смислів перебудовує свою структуру, але при цьому це

переформулювання не повинне переходити меж свободи тих смислів, яких немає в тексті». Така модифікація тексту, на думку вченого, іноді приводить до культурного вибуху: «Чим сильніше розрив і чим складнішим є декодування нового текстового вторгнення засобами кадрів «материнського» текстового кряжа, тим динамічнішим є стан, до якого потрапляє культура в цілому». Так відбулося свого часу при вторгненні християнських текстів до

семіосфер культури народів Європи.

Семіотична концепція Ю. Лотмана є оптимальною для аналізу художніх текстів, однак вона не розкриває багатьох складників комунікації, наприклад, інтенційності, структури свідомості комунікантів і спрямована більше на смисл тексту як знака. Крім того, вимагає розмежування поняття семіосфери й семіотичного універсуму культури, які нерідко дослідник ототожнює.