3. Інформаційно-технічні моделі комунікації

У 1949 р. американські математики В. Вівер і К. Шеннон запропонували технічну метамодель передачі інформації, своєрідну контактно-релейну схему (у СРСР подібні дослідження здійснював академік, математик А. Колмогоров). Мовну комунікацію дослідники сприймали під кутом зору технократичних постулатів, популярних на той час у розгляді процесів інформаційної передачі.

Контактно-релейна схема передачі інформації В. Вівера та К. Шеннона передбачала наявність: 1) двох сигналів (від передавача й отриманого адресатом), що вводило до комунікації притаманну їй інформаційну асиметрію й було позитивним з огляду на тогочасну монологічну тенденцію до ототожнення інформації, що передається і сприйнятої адресатом; 2) каналу інформації як способу й середовища передачі сигналу, що надалі пов’язували із засобами й контекстуалізацією повідомлення; 3) джерела шуму в каналі, що посприяло дальшому введенню компонента комунікативного шуму, спричиняти який можуть всі складники ситуації. Попри окреслені позитивні моменти, модель В. Вівера та К. Шеннона все ж була технічною й не враховувала чинників і параметрів живої вербальної комунікації.

Як наголошує російський психолінгвіст Є. Тарасов, «до моменту появи в науковій літературі цієї схеми мовознавство не мало розвиненого поняттєвого апарату для аналізу мовного спілкування, тому що мовне спілкування традиційно перебувало на периферії або взагалі за межами дослідницьких інтересів лінгвістів». Ця модель посприяла тому, що, як зазначає М. Макаров, розгляд мовної комунікації як (де)кодування думок у звуках глибоко вкоренився в західній культурі. Технічна модель не мала на меті адекватно описати реальні процеси комунікації природною мовою, адже процеси продукування й інтерпретації повідомлення не обмежені простим кодуванням і декодуванням, а передбачають осмислення інформації із залученням фондів знань комунікантів.

Неоднозначне тлумачення в дальших розробках отримали деякі складники цієї моделі: їх почали розглядати суто з лінгвістичних позицій. Так, канал зв’язку в теорії мовної комунікації почали кваліфікувати не як фізичне середовище проходження сигналу, а як соціальне, історичне й культурне середовище передачі змісту. Зазнало змін також розуміння компонента шуму. Поняття шуму в акустиці й радіоелектроніці розглядали як явища різної природи, обумовлені факторами зовнішнього та внутрішнього порядку: дробовим ефектом, безладними звуковими коливаннями, флікер-ефектом, тепловим і космічним випромінюванням тощо. Натомість комунікативний шум є явищем іншої природи, наскрізним для комунікації, тому він може виникати не лише в каналі або в коді (як про це писав Р. Якобсон), а й формуватися на різних рівнях комунікативної ситуації.

Технічна модель стала підґрунтям для створення інформаційних моделей комунікації. Італійський філософ і письменник У. Еко модифікував модель В. Вівера та К. Шеннона, увівши до власної моделі код як систему ймовірностей, що накладається на однакову ймовірність вихідної системи,

забезпечуючи тим самим можливість комунікації.

За його словами, код установлює: 1) репертуар протиставлених один одному символів; 2) правила їхнього сполучення; 3) оказіональну взаємну однозначну відповідність кожного символу якомусь одному означуваному. Мова й мовлення з їхньою системністю є таким кодом. Уведення й ускладнення коду використовують із метою зменшення ризику помилки через шум. Одним зі шляхів ускладнення коду, вважав У. Еко, є введення

елементів надмірності, що знімає ентропію - невпорядкованість, тобто приведення невпорядкованості до сукупності ймовірностей, які організують систему таким чином, що її поведінка стає передбачуваною.

У сучасній теорії інформації фундаментальною вважають більш

складну модель передачі інформації.

Інформаційна модель

Характеризуючи цю модель, український лінгвіст О. Мороховський відзначав значущість у ній компонента блоку пам’яті, або тезауруса як у відправника, так і в одержувача повідомлення. Цей блок являє собою не лише запас знань, якими володіє людина, а й усю сукупність його чуттєвого й естетичного досвіду. Важливим у такій моделі є можливість її транспонування на вторинні комунікативно-семіотичні системи особливого

кодового характеру (поезію, живопис, музику і т. ін.). Розмежування відправника та пристрою кодування й одержувача та декодувального пристрою підкреслює асиметрію сигналу для адресанта й адресата, позначену наявністю двох повідомлень. При цьому перешкоди постійно супроводжують інформаційну передачу, на відміну від моделі К. Шеннона та В. Вівера, де шум є приналежністю лише каналу. Комунікативний шум у даній моделі можливий за умови розбіжності тезаурусів, недосконалості кодових пристроїв, самого коду, невідповідності середовища спілкування тощо.

Наведена сучасна інформаційна модель є перспективною попри її головні недоліки - лінійність, відсутність соціального та культурного середовища, а також цільових і стратегічних аспектів спілкування.