27. Питання етногенезу скіфів у сучасній науці.

28.Проблема походження слов’ян за даними археології.

Існують дві основні теорії: міграційна і автохтонна. Міграційна теорія побудована на визначені руху як керівної засади

єтногенетичного процесу. Найвидатнішим представником є Шахматов.

Дунайська гіпотеза

Нестор Літописець пов’язує словян з Дунаєм, ця теорія була підтримана і розроблена Шафариком.

Вісло-одерська теорія

Розроблена в 30-40і рр. Коздневським і Рудницьким, повяз з памятками Вісло-Одерського межиріччя. Підтримували Русанов

і Сєдов.

Вісло-дніпровська теорія

В південному лісостеповому районах. Розробилась в 50ті роки 20 ст. Відкрив Рибаков. Директор АР СРСР.

Дніпро-одерська теорія

Локалізація словян на території межиріччя Дніпра та Одера.

---------------------------------------------------------------------------------------------------------------------------------------

Вивчення етногенезу слов'ян за допомогою археології наштовхується на наступну проблему: сучасній науці не вдається простежити до початку нашої ери зміну і спадкоємність археологічних культур, носіїв яких можна було б впевнено віднести до слов'ян або їх предкам. Окремі археологи беруть деякі археологічні культури на рубежі нашої ери і більш ранні за слов'янські, апріорі визнаючи автохтонність слов'ян на цій території, навіть якщо її населяли у відповідну епоху інші народи згідно синхронним історичними свідченнями.

29.Вірування слов’ян у дохристиянську добу.

Особлива сторінка духовної культури слов’ян - міфологія. Життя слов’ян великою мірою залежало від природних явищ. Вони

обожнювали природу, наділяли її людськими властивостями. Особливий інтерес становить Збруцький ідол, що є своєрідним

зображенням цілого пантеону язичницьких богів.

Стовпоподібна триярусна конструкція Збруцького ідола та ієрархічність його окремих частин ілюструють космогонічні

уявлення східних слов’ян. Всесвіт розподілявся ними на небо - світ богів, землю - світ людей та підземний світ. Головне

місце серед зображень верхнього ярусу займає богиня родючості, бог Перун, зображений як воїн із шаблею, та ще дві фігури

із суворими очима. Богів верхнього ярусу об’єднує шапка, що, можливо, відображує різні іпостасі єдиного слов’янського

бога. У середньому ярусі зображена земля з хороводом жінок і чоловіків, у нижньому - підземні боги.

Міфологічні персонажі за характером їхніх зв’язків з колективом, важливістю для людини поділяються на декілька рівнів. До

найвищого рівня належали боги з найзагальнішими функціями (ритуально-юридична, військова, господарсько-природнича).

До таких богів відноситься головний бог у слов’ян-язичників - Сонце, або Дажбог. Пізніше - це Хоре. На честь Сонця слов?

яни влаштовували велике свято влітку, коли були найдовші дні. Богом грози вважався Перун, богом вітру - Стрибог,

покровителем скотарства - Велес, богом вогню та ковальства - Сварог, богинею мудрості й краси - Лада.

У дохристиянську пору для слов?ян було характерним об’єднання доброго й злого начала в образі одного й того самого бога.

Наприклад, образ Велеса уособлював як добро (покровитель скотарства), так і зло (демон, який приносить смерть).

До наступного рівня могли відноситись божества, пов’язані з господарськими циклами, сезонними обрядами та цілісністю

замкнених колективів. Це - Рід, Ярило, Купала, більшість жіночих божеств, з-поміж яких виділяється Мокоша.

Нижчий рівень за функціями, що їх виконували божества, був найабстрактнішим, оскільки характеризував загальні поняття:

Доля, Лихо, Смерть, Правда, Кривда тощо. Більшість з цих міфологічних персонажів входило до казкових сюжетів. Казкові

герої ймовірно, виступали як учасники ритуальних дійств у їх міфологічному образі: баба-яга, кощій, чудо-юдо тощо.

Найнижчий міфологічний рівень представлений неіндивідуалізованими істотами: духами, нечистю, тваринами, рослинами,

джерелами, горами, камінням. Вони просторово співіснували з людиною і уособлювалися домовиками, лісовиками,

водяниками, русалками, мавками, кікіморами тощо.

У східних слов’ян-язичників не було храмів. Дерев’яні зображення богів стояли просто неба. Сюди люди приносили дарунки.

Навколо них танцювали і співали, просили багатого врожаю, успіху на полюванні, гарної погоди. Головними святами у

слов’ян були Новий рік, Масниця, Івана Купала. Ці та інші свята уособлювали різні важливі події в житті людей.

Відображуючи певні пори року, вони стверджували глибоку віру в добро і щасливе життя, радість, перемогу над ворогом і нечистою силою.