Канівський природний заповідник

Канівський природний заповідник один із найдавніших в Україні, де протягом тисячоліть органічно поєднувалися історія природи та народу. Унікальність рельєфу, неповторна краса ландшафтів, величезне біорізноманіття дивом збереглися в самому центрі густонаселеної України. Ці місця вже в кінці XIX — на початку XX ст. привертали увагу вчених: біологів, геологів, географів, археологів, краєзнавців. Ще майже за століття до створення заповідника в 1832 р. Ф. Дюбуа де Монпере звернув увагу на деформованість поширених тут геологічних порід, що дало початок вив­ченню відомих тепер у всьому світі Канівських геологічних дислокацій. У 1875-1876 рр. професор А. Рогович зібрав унікальний палеозоологічний матеріал і звернув увагу на величезні скупчення у ньому викопних реш­ток різних геологічних епох.

У лісовому покриві заповідника домінує граб із домішкою дуба зви­чайного, кленів гостролистого і польового, липи серцелистої, берези бородавчастої, ясена звичайного. Грабова діброва заповідника знаходиться на східній межі суцільного поширення європейських грабових лісів. Тут відомі і найбільш північні та східні місця росту деяких європейських рідкісних рослин: підсніжника звичайного, скополії карніолійської, ци­булі ведмежої, ранника весняного. На затінених північних схилах та в тальвегах трапляються реліктові рослини, що збереглися тут із льодовикових часів. На добре освітлених південних схилах можна зустріти релікти вже більш теплого міжльодовикового періоду.

Оскільки м. Канів є значним туристичним центром (Тарасову гору щороку відвідують до 300 тис. туристів), заповідник частково виконує і роль національного парку. Науковці розробили кілька екологічних стежок для організованих екскурсій. Особливою популярністю у відвідувачів користується музей природи, розташований на території садиби заповід­ника. Експозиція музею складається із 7 відділів: археологічного, палеон­тологічного, лісового, ботанічного, зоологічного та двох меморіальних кімнат академіка М. Ф. Біляшівського.

Ялтинський гірсько-лісовий природний заповідник

Ялтинський гірсько-лісовий природний заповідник розташований у південно-західній частині Криму і має площу 14 230 га. Його територія простягається вздовж Чорного моря із заходу на схід від Фороса до Гурзуфа на 40 км, оточуючи Велику Ялту. В цілому заповідник знаходиться в межах висот 380—1200 м над рівнем моря, в окремих місцях опускаючись до моря. Максимальна висота його — 1320 м (на горі Ай-Петрі). Його було створено 20 лютого 1973 р. Флора заповідника налічує 1363 види судин­них рослин, які належать до 509 родів та 100 родин. Найбільше серед них айстрових (12,2 %),далі йдуть бобові (9,4 %), злакові (8,3 %), хрестоцвіті (5,7 %), розові (5,6 %), губоцвіті (5,2 %), зонтичні (4,2 %) та ін. Переважа­ють у флорі багаторічні трави (54,8 %), на другому місці однорічники (34,3 %), чагарників, напівчагарників та чагарничків лише 10,9 %. Серед них один ендемічний рід Румія і близько 8 % ендемічних видів. Різно­манітність природних умов, рослинного покриву зумовлює багатство фа­уни заповідника. Хоча в цілому вона бідніша за материкову. Тут водиться 37 видів ссавців (72 %теріофауни Криму), 150 птахів (50 % орнітофауни), 16 плазунів (66,6 % герпетофауни Криму) та 4 види земноводних (75 % батрахофауни Криму). Із ссавців досить типовими є їжак звичайний, заєць русак, миша лісова, полівка звичайна, ласка, куниця кам'яна, козуля європейська тощо. До Червоної книги України занесено велику групу рукокрилих, що живуть у печерах, будівлях, дуплах дерев; підковоносів великого і малого; нічниць Наттера і триколірну; широковуха європей­ського, нетопирів. Крім того, по берегах гірських потоків трапляють­ся кутора мала, в лісах борсук, яких теж занесено до Червоної книги України.