Додаткова література

Боярский В.И. Партизаны и армия: история утерянных возможностей / Под общей ред. А.Е. Тараса. – М. – Минск: АСТ; Харвест, 2001. – 304 с.

Врублевский В. Щербицкий Владимир: Правда и вымыслы. Записки помощника, воспоминания, документы, слухи, легенды, факты. – К.: Довіра, 1993. – 254 с.

Коваль М.В. Українська РСР у період відбудови і розвитку народного господарства (1945-1955) // УІЖ. – 1990. - № 4.

Кук Василь. Рано чи пізно правда про заслуги ОУН-УПА стане загально відомою (інтерв’ю) // Сучасність. – 2001. – № 2. – С. 82-84.

Кульчицький С. Новітня історія України // УІЖ. – 1991. - № 10, 12.

Кульчицький С. Сталінські атаки на безрідних космополітів // Освіта України. – 1999. – № 7. – С. 9.

Кульчицький С. Відкладена революція. Про події 1989-1991 рр. в Україні // Політика і час. – 2001. – № 8. – С. 13-24.

Курносов Ю.О. Інакомислення в Україні (60-ті – перша пол. 80-х рр. ХХ ст.). – К.: Либідь, 1994.

Курносов Ю.О. Соціально-економічне та політичне життя УРСР (середина 60-х – на початку 80-х рр.) // УІЖ. – 1990. - № 6.

Марченко А. От Тарусы до Чумы: Из книги политического заключенного, 1975 // Юность. – 1990. – № 2. – С. 62-69.

Політична історія України. ХХ ст.: У 6 т. / Редкол.: І.Ф. Курас (голова) та ін. – К.: Генеза, 2002-2003. Т. 6: Від тоталітаризму до демократії (1945-2002) / О.М. Майборода, Ю.І. Шаповал. О.В. Гарань та ін. – К., 2003. – С. 13-678.

Прокоп М. П’ятдесят років УГВР // Сучасність. – 1994. - № 10.

Шаповал Ю.І. Україна 20–50-х рр.: сторінки ненаписаної історії. – К.: Україна, 1993.

Шелест П. Холодна відлига // Укр. іст. журн. – 1990. – № 8.

«Що вони там перебудовують? Я нібито нічого не будував». Михайло Горбачов виніс смертний вирок СРСР. Для України він обернувся незалежністю / Підгот. В. Амбцов // Голос України. – 2000. – 29 квіт. – С. 4-5.

Методичні рекомендації

При розгляді першого питання необхідно показати:

• об’єктивні труднощі перших повоєнних років – трудовий подвиг народу, перехід підприємств на мирну продукцію, нестача трудових ресурсів, посуха і голод 1946 року, інфляція та грошова реформа 1947 року, опора на власні ресурси СРСР;

• повернення до довоєнної ідеологізованої моделі розвитку народного господарства за рахунок села та подальша орієнтація економіки на ВПК, умови життя людей;

• «радянізація» західноукраїнських областей та її суперечливий характер;

• боротьба ОУН-УПА з радянською репресивною машиною, її сучасні оцінки;

• нова хвиля сталінських репресій, ідеологічні чистки інтелігенції.

У другому питанні необхідно розглянути:

• смерть Й. Сталіна (1953 р.) та спроби ліберальних трансформацій тоталітаризму у Радянському Союзі і Україні під егідою КПРС;

• ХХ з’їзд КПРС – початок десталінізації, лібералізації суспільного життя, «українізація» партійно-радянського керівництва УРСР, розширення економічних і фінансово-бюджетних прав України, передача Криму до складу України;

• Україна – могутня паливно-металургійна, енергетична і машинобудівна база СРСР;

• проголошення ХХII з’їздом КПРС (1961 р.) курсу до побудови комунізму, остаточна концентрація політичної влади у компартійних структурах, спротив комуністичному режимові (стихійні протести трудящих Кривого Рогу, Одеси, Львова, Києва, виступи перших українських дисидентів);

• початок НТР і загострення економічних проблем України;

• волюнтаризм М. Хрущова щодо розвитку села, скачкоподібний розвиток сільськогосподарського виробництва, наступ на присадибні господарства;

• першу спробу економічних реформ др. пол. 1950-х років: заходи з демократизації та децентралізації управління, розширення прав союзних республік (раднаргоспи, передача МТС від держави селу, розподіл обкомів партії на міські і сільські).

Основні тенденції і характерні риси духовно-культурного життя:

• реформа освіти (квітень 1959 р.) на базі поєднання загальноосвітнього і політехнічного навчання, поширення вечірніх та заочних форм навчання;

• русифікація, войовничий атеїзм та широка нова антирелігійна кампанія;

• певне розширення меж творчо-культурної діяльності української інтелігенції, поява нових українських видань, реабілітація відомих діячів науки і культури, пом’якшення цензури, розширення зв’язків та обміни делегаціями із закордоном;

• пробудження громадської активності на поч. 1960-х рр., нова хвиля національного відродження, клуби творчої молоді – рух «шістдесятників», самвидав;

У третьому питанні зверніть увагу на такі важливі аспекти:

• друга спроба економічних реформ сер. 1960-х років: розширення прав підприємств на селі та в індустрії, матеріального стимулювання трудових колективів, розвитку інфраструктури та благоустрою;

• повернення радянської системи до директивно-бюрократичного та узгоджувально-силового управління під впливом «празької весни» 1968 року;

• Україна «розвинутого соціалізму» – «друга серед рівних» – найважливіша паливно-енергетична, металургійна та машинобудівна база радянської супердержави;

• друга хвиля НТР з сер. 1960-х років і наростання кризових явищ в макроекономіці;

• неефективність потенціалу УРСР, інтенсифікація використання її матеріально-фінансових та людських ресурсів в СРСР;

• особливості української економіки 1980-х рр.: деформація продуктивних сил, катастрофічна екологія, старіння основних виробничих фондів, втрата динаміки розвитку, зниження реальних доходів та рівня споживання на душу населення;

• «стабілізація» і закритість у суспільно-політичному житті: монополізм КПРС на владу і інформацію, злиття функцій партійного та державного апарату (партноменклатури та бюрократії), одержавлення громадських організацій;

• дві моделі розвитку України: автономістська Петра Шелеста (1963-1972 рр.) і централістська – Володимира Щербицького (1972-1989 рр.);

• ідеологічний диктат та посилення русифікації в освіті та культурно-духовній сфері;

• апогей ідеологічного диктату 1970-х рр. – «маланчуківщина» (В. Маланчук, секретар ЦК КПУ, «борець з українським націоналізмом») – період чорних списків, особистої цензури, політичних доносів, гонінь на інтелігенцію;

• дисидентський рух як ознака майбутнього краху радянської системи, що сягає коріннями у хрущовську «відлигу»;

• правозахисне, демократичне і релігійне дисидентство у боротьбі за Україну;

• анти дисидентські заходи КДБ України на чолі з В. Федорчуком: від арештів, судів і психлікарень до заслань та таборів.

У четвертому питанні важливо розкрити:

• об’єктивні і суб’єктивні передумови, головні цілі, напрями та етапи «перебудови» в СРСР, особливості періоду «перебудови» в Україні;

• перші паростки зародження політичного плюралізму та багатопартійності в Україні: УГС, Меморіал, українські політклуби, Тов-во укр. молоді, Союз незалеж. укр. молоді, Укр. студент. союз, Народна спілка сприяння перебудові;

• створення Народного Руху України (верес. 1989 р.) як підґрунтя формування багатопартійності в Україні: УНП, УРП, СДПУ, ПДВУ, ЛПУ, УХДП, УНДП, УСДП, ПЗУ, СПУ та ін.;

• поява та політизація незалежного робітничого руху (НПСГУ), I з’їзд шахтарів СРСР (Донецьк, черв. 1990 р.) проти системи господарювання та управління з КПРС, за виведення парткомів з підприємств і націоналізацію майна комуністичної партії;

• перші альтернативні вибори народних депутатів до Верх. Ради УРСР (бер. 1990 р.), протистояння прокомуністичної більшості групи «239» і національно-демократичної опозиції «Народна рада» (125 осіб, очолили 7 із 23 комісій ВР);

• прийняття Верховною Радою «Декларації про державний суверенітет України» 16 липня 1990 року та його історичне значення;

• криза в Компартії України, масовий вихід комуністів, Демплатформа в КПУ;

• осінні (1990 р.) страйки опозиції та голодування студентів (158 осіб із 24 міст України) у наметовому містечку на Хрещатику з політичними вимогами;

• радикалізація НРУ: зміна гасла «за перебудову» на курс «відродження суверенітету України» (II з’їзд Руху, жовт. 1990 р.);

• посилення інфляції та соціальної напруги, весняний (1991 р.) страйк у Донбасі і похід гірників на Київ з вимогами про вихід України з СРСР;

• безрезультатні консультативні зустрічі Президента СРСР М. Горбачова з лідерами союзних республік в Огарьово та Ново-Огарьово з метою збереження Союзу РСР;

• позитивні результати загальносоюзного референдуму 18 березня 1991 року (70,2% українців «за» збереження СРСР) та новий наступ неоконсервативних сил: спроба державного заколоту на чолі з ДКНС (ГКЧП) у Москві і позиція керівництва України, провал горбачовської «перебудови».