История / 6 Терм__нолог__я __ базов__ поняття з курсу __стор__я України

Термінологія,

яку необхідно засвоїти студентам

з курсу "Історія України"

Австро-Угорська імперія — утворилась у 1867 р. після перетворення Австрійської імперії на двоєдину, з визнанням Угорщини, як і Австрії, суверенною частиною держави. У Першій світовій війні брала участь у союзі з Німеччиною. Поразка у війні та могутній національно-визвольний рух привели до розпаду Австро-Угорщини. На її розвалинах восени 1918 р. утворилися незалежні держави — Австрія, Угорщина, Чехословаччина, а частина території увійшла до складу Югославії, Польщі, Румунії, Італії. В листопаді 1918 р. Австрія проголошена республікою.

Автокефальна церква — (у православ'ї) адміністративно самостійна, самоуправна церква, незалежна від інших церков у вирішенні організаційних питань, яка діє в певній країні, має власну ієрархію, дбає про задоволення духовних потреб свого народу, його релігійну освіту та культуру, зберігає національні особливості церкви, з особливою повагою шанує святих, що вийшли з її народу. Створена в УСРР 1921 р. "Саморозпустилася" у 1930 р. під тиском сталінських репресивних органів. Відновлена у 1991 р. з проголошенням суверенітету України.

Антанта — блок Великої Британії, Франції і царської Росії, який оформився ы діяв в 1904-1918 рр. і об'єднав у ході Першої світової війни 1914-1918 рр. проти німецької коаліції понад 20 держав, серед яких США, Японія, Італія.

Бартер, бартерна торгівля – натуральний обмін одних товарів або послуг на інші.

Боярин: 1) Представник феодально-землевласницької верхівки панівного класу Київської Русі; 2) З XV ст. в Московщині — чин, служилі люди найвищого розряду, що входили до боярської думи. Петро І скасував боярський титул.

Бюджет (від англ. — сумка, кошик) — форма утворення і витрат грошових коштів на забезпечення функціонування державної влади. Державний бюджет – це опис грошових прибутків і витрат держави на певний період часу (рік, квартал, місяць). Це фінансовий план країни чи іншого адміністративно-територіального утворення (області, району, міста). Бюджет поділяють: на центральний бюджет, бюджети областей, бюджети районів і міст, районні бюджети у містах і бюджети у сільській місцевості.

Варяги – норманські воїни, що служили у візантійських імператорів. Вперше згадуються у "Повісті минулих літ", де вміщено легенду про "закликання варягів".

Вето (від лат. забороняю) — правовий інструмент для висловлювання негативного ставлення одного державного органу до рішень іншого. Розрізняють абсолютне (заборона на виконання конкретного рішення) і відносне (введення в дію залежить від нового голосування і подання за нього кваліфікованої більшості голосів) вето.

"Відлига" («хрущовська відлига» – термін запроваджено відомим радянським письменником і громадським діячем І. Еренбургом) - характеризує час керівництва КПРС та СРСР М.С. Хрущовим, коли відбувалось "потепління" суспільно-політичного життя в СРСР та УРСР та були зроблені перші в СРСР спроби реформувати радянське суспільство.

Воєвода — слов'янський термін, означає воєначальник, правитель. З грецької мови переклад цього слова означає: стратег, архонт, гегемон, сатрап та ін. У Русі був начальником князівської дружини або керівником народного ополчення. Згадується у літописах, починаючи з X ст. Міські воєводи – начальники військового і цивільного управління в містах Росії. В литовських і польських землях — службова особа, що очолювала воєводство.

«Воєнний комунізм» – система соціально-економічних та політичних заходів, яка характеризувалася спробами більшовиків у період від захоплення влади у 1917 р. і до весни 1921 р. здійснити негайну побудову комунізму, запровадити відповідно до їхніх програмних установок комуністичну систему господарювання, що виключала приватну власність і товарно-грошові відносини, передбачала примусову й обов'язкову працю, вилучення у селян методом розкладки продовольства, націоналізацію та одержавлення промисловості, суворий централізм в управлінні економікою, розподіл державою матеріальних благ і організацію нею прямого продуктообміну між містом і селом. Оскільки курс більшовиків на негайну побудову комунізму зазнав краху, то їх трирічна політика, що передувала непу, з виправдально-пропагандистською метою була названа В. Леніним «воєнним комунізмом». Цей термін пояснювався як система тимчасових і надзвичайних заходів, викликаних громадянською війною та воєнною інтервенцією, що, насправді не відповідало дійсності.

Володимир Великий ("Красне Сонечко") — великий князь київський у 980-1015 рр. Завершив процес об'єднання племен і створення феодальної давньоруської держави. У 988 р. провів загальне хрещення населення Русі.

Генеральна військова канцелярія — вища управлінська та військово-адміністративна установа Гетьманщини. Створена в 1649 р., постійно пере­бувала в гетьманських столицях — Чигирині, Гадячі, Батурині й Глухові. Координацією роботи канцелярії відав генеральний писар, а безпосереднє керівництво здійснював реєнт, якому підпорядковувалися штати канцеля­ристів, що спеціалізувалися у різних сферах державного управління, судо­чинства та зовнішньої політики й відповідній документації, а також техніч­ного персоналу (писарів, копіїстів, протоколістів, перекладачів, кур'єрів).

Генеральна старшина — збірна назва найвищих (генеральних) урядників у гетьманаті (Війську Запорозькому). Уряди старшини відповідали військовим посадам козацького війська, що сформували протягом кінця XVI — середини XVII ст. До них належали генеральний обозний (керівник служби постачання й артилерії), генеральний писар (керував діяльністю Генеральної військової канцелярії, фактично зосереджуючи у своїх руках управління цивільною сферою й зовнішньою політикою гетьманату), генеральний осавул (відав веденням козацьких реєстрів, забезпеченням політичної безпеки, плануванням бойових дій), генеральний суддя (організовував роботу Генерального суду, здійснював загальний нагляд за функціонуванням судової системи), генеральні бунчужний та хорунжий (не маючи усталеного кола обов'язків, виконували різноманітні доручення гетьманів військово-адміністративного й дипломатичного характеру, виступали гетьманськими намісниками). З утворенням у ході Хмельниччини гетьманату генеральна старшина перетворюється на управлінську й військово-адміністративну верхів­ку держави, її політичну еліту. Генеральні урядники утворювали при гетьманові спеціальну раду, без схвалення якої не приймали жодного важливого рішення. Рада генеральної старшини спільно з гетьманом виробляла зовнішньополітичний курс Гетьманщини, приймала іноземні посольства, розробляла плани воєнних кампаній, готувала генеральні козацькі ради. Первісно виборні, посади генеральних старшин з часом почали заміщуватися за волею гетьмана, а їх здобуття ставало предметом політичної боротьби в середовищі козацької верхівки.

Геополітика – напрям політичної думки, який вивчає взаємодію політичних явищ і процесів з природно-географічними факторами. Під кутом зору впливу на сферу безпеки і перспективи розвитку держави вивчають географічне розташування держави, природні ресурси, розташування торговельних шляхів та ін. Різноманітність природного середовища створює різноманітні людські спільноти. Головні засади геополітики стали основою доктрин атлантизму, нового світового порядку під проводом США. Ідеї геополітики застосовуються при розробці міжнародної політики держав.

Глобальні проблеми — проблеми, які відображають взаємозв'язок і взаємозалежність сучасної цивілізації і мають над регіональний, наднаціональний характер, від їх розв'язання залежить майбутня доля людства і вирішити їх можна також спільними зусиллями всіх народів.

Громадянське суспільство — сфера спілкування, взаємодії, спонтанної самоорганізації і самоврядування вільних індивідів на основі добровільно сформованих асоціацій, яка захищена необхідними законами від прямого втручання і регламентації з боку держави і в якій переважають громадянські цінності. Громадянське суспільство представлене через добровільні гро­мадські організації і громадські рухи, політичні партії, незалежні засоби масової інформації, вибори і референдуми, залежні від громадськості елементи судової і правоохоронної системи (суди присяжних). Ця структура може називатися громадянським суспільством лише тоді, коли в ній панують цінності громадянської культури, спілкування відбувається на засадах добровільності й толерантності.

Декларація міжнародна — публічне висловлювання, в якому формулюються позиція або принципи щодо важливої міжнародної справи; може мати характер правових зобов'язань; заяви державних діячів щодо важливих міжнародних проблем мають характер декларації міжнародної.

Демократизація – це запровадження засад, перебудова держави, суспільства на демократичних принципах, поетапний процес подолання авторитаризму. На першому етапі демократизація вирішує завдання формування конкурентної політичної системи, прийняття конституції і досягнення консенсусу з принципових питань функціонування політичної системи суспільства. На другому етапі відбувається адаптація суспільства до нового політичного механізму.

Демократичне громадянське суспільство — різновид громадянського су­спільства, вирізняється тим, що його суб'єкти роблять наголос на політичній участі та потенційній опозиційності громадських об'єднань до владних структур (функція противаги). Головною справою громадянських об'єднань є прищеплення громадянам почуття політичної дієспроможності, здатності до розгляду політичних питань, а також схильності розглядати їх в ім'я загального добра. Для цієї мети вони мають внутрішньо бути ліберально-демократичними "міні-республіками", орієнтованими на публічні арени обговорення і здійснення політики.

Депортація населення (від лат. – вигнання, заслання) — політика вигнання, примусове заслання державними органами частини населення.

Депутат (від лат. — визначений, посланий) — особа, що уповноважена громадянами на виконання якихось відповідальних завдань, доручень, на те, щоб репрезентувати і відстоювати їхні інтереси, виступати від їхнього імені. У всіх розвинутих країнах депутати не мають юридичних зобов'язань перед виборцями щодо своєї діяльності, тобто володіють вільним (на відміну від імперативного) мандатом і не можуть бути достроково відкликані виборцями.

Держава правова — держава, в якій реально дотримуються конституційних норм, діє система реального розподілу державної влади і пріоритетом є практичний захист громадянських прав та свобод.

Державна політика — комплекс дій уряду та підпорядкованих йому установ, що спрямовані на забезпечення функціонування та розвитку систем життєдіяльності суспільства, розв'язання соціальних проблем. Складається з ухвалення загальних (політичних) рішень та організації й управління їх виконанням (адміністрування). Головною ланкою у здійсненні державної політики є виконавча влада.

Державне регулювання – форма цілеспрямованого впливу держави на економіку з метою забезпечення і підтримання її функціонування у задано­му режимі, зміни і розвитку економічних відносин. Регулювання здійснюється за допомогою системи норм і засобів, які регламентують поведінку суб'єктів господарювання як через адміністративні засоби впливу (закони, накази, інструкції), так і через систему економічних методів і регуляторів (ціни, податки, банківські відсотки, пільги, санкції та ін.)

Десталінізація — офіційний курс СРСР та система партійно-державних засобів із викриття культу особи Й. Сталіна та його наслідків.

Диктатура — термін, який вживається для характеристики необмеженої влади, свавільного диктату однієї особи або якоїсь групи, що, спираючись на насильство, нехтуючи правами людей, довільно встановлюючи і змінюючи закони, домагається поставленої мети за будь-яку ціну.

Дисидент (від. лат. незгодний) — відступник, погляди якого розходяться з ідеологією панівної влади. Дисиденти — учасники руху, спрямованого проти комуністичного тоталітарного режиму. В Україні у 60-х рр. дисиден­ти акцентували увагу переважно на порятунку нації, її духовної культури та мови. З другої половини 1970-х рр. активізується рух за права людини. Правозахисна течія була представлена Українською гельсінкською групою (УГГ), яка пізніше перетворилася на Українську гельсінкську спілку (УГС). Усього до складу УГС у період 1976-1988 рр. входила 41 особа.

Діаспора (від грец. — розсіяння, розпорошення) — представники етнічної спільноти, які перебувають за межами кордонів країни походження внаслідок політичних та соціально-економічних чинників.

Добровольча армія – головна військова сила, яка вела боротьбу з Чер­воною армією радянської Росії в період громадянської війни. Формувалася на півдні Росії спочатку з добровольців – офіцерів, юнкерів, студентів, козаків, у подальшому — шляхом мобілізації. Очолювалася генералами М. Алексєєвим, Л. Корніловим, А. Денікіним у складі денікінських "Збройних сил Півдня Росії". Восени 1919 – навесні 1920 р. була розбита Червоною армією, а її частини увійшли до складу армії генерала П. Врангеля.

Догма (від грец. – думка, вчення) — положення, визнане як незаперечна істина, вічна і незмінна, яка приймається без доказів.

Дружина: 1) У первісному й загальному значенні — товариство, спілка, об'єднання людей; 2) У Київській Русі — збройний загін, що становив постійне військо князя й апарат його влади. Дружина поділялася на старшу і молодшу. Перша складалася з представників феодальної аристократії і була найближчим оточенням князя. Молодша дружина — професійні воїни, охороняла князя, князівський двір і майно.

Дуумвірат — урядування у певній державі двох осіб, споріднених чи неспоріднених сімейно, що володіють рівними правами у вирішенні економіч­них, соціальних, культурних, політичних питань.

Еволюційний (від лат. – розгорнутий) — безперервний, поступовий, той, що розвивається поступово.

Етнічна індиферентність — поведінка людини, для якої характерна відсутність інтересу і серйозного ставлення до національних проблем.

Етноізоляціонізм характеризується переконанням у зверхності своєї етнічної групи над іншими, поділом на "своїх" та "чужих", ворожим ставленням щодо "чужих", небажанням вступати з ними у взаємодію.

Етнонігілізм — характеристика поведінки людини, яка віддаляється від своєї етнічної групи, не бажає підтримувати етнічні цінності. Демонструє етнічну неповноцінність, сором за належність до свого народу.

Етнополітика — наука, що вивчає відносини між етносами і державою, в складі якої вони проживають, це політичний аспект національного питання (як держава вирішує національне питання). До предмета етнополітики належать також відносини різних етносів між собою в тій чи іншій державі.

Етнос (від грец. — народ, група, плем'я) — стійка, історично сформована на певній території спільнота людей, що мають спільні риси, усталені особливості культури і психічного складу, а також усвідомлюють свою єдність і відмінність від інших подібних утворень.

Єзуїти — члени найрадикальнішого католицького чернечого ордену, заснованого 1534 р. у Парижі іспанцем І. Лойолою для зміцнення папської влади і боротьби проти Реформації.

Єпархія — церковно-адміністративний округ.

Інтеграція міжнародна — тенденція до об'єднання держав у більші угруповання. Можлива за наявності спільних інтересів держав у відповідних сферах, а також спільності політичних цілей, засад політичного та економічного устрою, єдності правових норм та ін. Передбачає тривалий процес інституціональної підготовки. ЄС — тип політичної, НАТО — військово-політичної інтеграції.

Інфляція — кризовий стан грошової системи, зумовлений диспропорціями у розвитку суспільного виробництва. Перш за все виявляється у загаль­ному і нерівномірному зростанні цін на товари і послуги, що веде до перероз­поділу національного прибутку на користь певних соціальних груп.

Інформаційне суспільство — поняття, яким характеризують постіндустріальну стадію розвитку на підставі великого впливу інформації, який дедалі більше зростає у зв'язку з поширенням комп'ютерних технологій.

Канонізація (від грец. – підпорядкування правилу) — узаконення, перетворення якого-небудь правила на обов'язкове.

Київська (Києво-Могилянська) академія — перший вищий навчальний заклад на території України. Утворений у вересні 1632 р. в результаті злиття Лаврської школи, заснованої київським митрополитом Петром (Могилою) (звідси й назва "Могилянська") в 1631 р., та Київською братською школою. Первісно мав статус колегіуму, а після царських указів 1694 та 1701 р. — академії. Програма навчальних курсів складалася з "семи вільних мистецтв" (базових дисциплін західноєвропейських університетів): граматики, поетики, риторики, арифметики, геометрії, астрономії та музики, до яких згодом долучилися філософія й теологія. Поєднання у викладанні церковнослов'янської, української і латинської мов підносило освітню модель вищої школи на якісно новий рівень, паритетний європейському. Викладачами академії в різні періоди її діяльності були видатні представники вітчизняної науки і культури — Ф. Прокопович, І. Гізель, С. Яворський, С. Тодорський, І. Фальковський та ін. Протягом середини XVII — XVIII ст. академія відігравала роль центру православної культури в Україні, продукування світських і духовних кадрів для багатьох слов'янських країн. Роль академії поступово занепадає наприкінці XVIII ст., обмежуючись переважно рамками духовної освіти.

Кіш (від тюрк. — ставка, резиденція) — військове товариство, громада запорозьких козаків, а також назва Запорозької Січі з її адміністративно-військовою системою управління. Кіш Запорозької Січі — її виборний центральний орган управління.

Консерватизм (від лат. зберігаю, охороняю) — прихильність до застарілого, віджилого; вороже ставлення до нового, прогресивного в суспільному житті, науці, техніці, мистецтві.

Конформізм — (подібний, відповідний) — пасивне, пристосовницьке сприйняття готових стандартів у поведінці, безапеляційне визнання порядків, норм і правил, безумовне схиляння перед авторитетами,

Латифундія — велике приватне земельне володіння, маєток, помістя.

Магдебургія — право середньовічного міста на самоврядування.

Магістрат — орган міського управління, що здійснював адміністративно-судові функції.

Макроекономічна політика — розробка і розв'язання проблем функціонування економіки в цілому з погляду забезпечення умов стабільного економічного зростання, повної зайнятості ресурсів і мінімізації рівня інфляції.

Малий та середній підприємець — суб'єкт господарювання, дохід від реалізації товарів (робіт, послуг) за останній фінансовий рік чи вартість активів якого не перевищує суми, еквівалентній 500 тис. євро, визначеної за курсом НБУ, що діяв в останній день фінансового року, якщо на ринках, на яких діє цей підприємець, є конкуренти зі значно більшою ринковою часткою.

Малоросійські колегії — органи виконавчо-розпорядчої влади Російської держави в Лівобережній Гетьманщині XVIII ст. Перша Малоросійська колегія була заснована в 1722 р. з числа призначених царськими указами цивільних і військових урядовців з метою контролю діяльності українських центральних і місцевих установ і впорядкування їх роботи відповідно до інтересів російської політики. Існувала до 1727 р. Другу Малоросійську колегію засновано після скасування інституту гетьмана в 1764 р. її діяльність поширювалася на всі сфери державного управління Гетьманщини; сприяла процесу остаточної ліквідації українських автономій (політичної, адміністративної, військової та ін.). Ліквідована 1786 р. в ході реорганізації українських адміністративних установ.

Митрополія — територія, церковно-адміністративна округа, підпорядкована митрополиту — другій після патріарха особі у ієрархії православної церкви,

Місцева державна адміністрація — орган виконавчої влади в областях і районах, містах Києві та Севастополі. Голова МДА призначається і звільняється Президентом України за поданням Кабінету Міністрів. Місцева державна адміністрація підзвітна і підконтрольна органам виконавчої влади вищого рівня та обласній і районній радам у частині делегованих ним відповідною радою повноважень.

Модернізація – частина загального процесу, коли перетворення відбува­ються в усіх основних компонентах суспільної системи: економічній, правовій, політичній сферах, у соціальних відносинах, системі освіти тощо. Мета модернізації полягає у забезпеченні економічного зростання, демократії, політичної стабільності, соціального порядку, добробуту, всебічного розвитку особистості, врівноваженого соціальною справедливістю і рівністю можливостей.

Монархія — форма державного правління, за якої верховна державна влада повністю або частково зосереджена в руках одноосібного глави держави і унаслідується у спадок.

Монетарна схема — правило, сформоване монетаристами: маса грошей в обігу має щорічно збільшуватися темпами, які дорівнюють потенційному темпу зростання реального ВВП; грошова маса має стабільно зростати тем­пом від 3 до 5 % . Порятунок від криз вбачають в антиінфляційних заходах (обмеженні та стабілізації зростання грошової маси) і критикують інші види втручання в економіку.

НАТО — військовий союз держав Європи (Бельгія, Нідерланди, Данія, Ісландія, Італія, Канада, Люксембург, Норвегія, Португалія, Франція (вийшла з військової організації у 1966 р.) СІЛА, Канади. Утворена 4 квітня 1949 р. Задекларовані цілі: охорона свободи, спільної спадщини і цивілізації своїх народів, які спираються на засади демократії, свободи людини і права. Збройний напад на одну з держав-членів розглядається як напад на всі держави альянсу. Головні органи: Атлантична рада, Рада постійних представників — постійний консультативний орган, Військовий комітет — вищий військовий орган, який складається з начальників генеральних штабів усіх держав — членів. До 1989 р. — головний інструмент "стримування" СРСР і ОВД. У 1991 р. створена Північноатлантична Рада Співробітництва для встановлення відносин з країнами Центрально-Східної Європи. На сьогодні до складу НАТО входить біля 30 країн.

Націоналізм — різновид політичної ідеології, що слугує обґрунтуванням мобілізаційних дій політично активної частини певного етносу, спрямованих на створення власної держави або на утвердження особливої місії цього народу серед інших. Є своєрідною політичною утопією, яка проголошує право етносу на політичне самовизначення абсолютним, а існування етносу в окремій державі – кульмінацією і кінцевою метою його історії.

Національний район — адміністративно-територіальна одиниця, що створюється в місцях компактного проживання національних груп, які мешкають за межами своїх національно-державних утворень і становлять більшість населення цієї місцевості. В УСРР у 1920-х рр. було створено 13 національних районів.

Національний фанатизм характеризується етнічною нетерпимістю, відстоюванням політики обмеження прав і можливостей для інших етносів, готовністю йти на будь-які жертви заради етнічних інтересів.

Нація (від лат. пazіо — рід, плем'я) — політична спільнота людей (громадянська нація), сукупність рівноправних громадян, які мають спільні закони і усвідомлюють свої спільні національно-державні інтереси. Відмінності походження, мови, культури, історії різних груп людей, які входять до складу політичної нації, не є підставою для встановлення будь-яких обмежень їхніх прав або встановлення будь-яких привілеїв для певних груп людей.

Нестор-літописець — напівлегендарний давньоруський літописець, чернець Києво-Печерського монастиря з 70-х рр. XI ст., якому приписують "Житія" святих Бориса і Гліба та Феодосія Печерського", а також участь у складанні "Повісті минулих літ".

Нова економічна політика — вимушене і тимчасове повернення більшовиків після провалу політики воєнного комунізму від управління економікою І вольовими методами до її регулювання через хоч і обмежені, але ринкові відно­сини, при збереженні "командних висот" в економіці у руках держави.

Окупація — загарбницька політика військ і адміністрації певної країни щодо території іншої з метою оволодіння.

Олігархи — представники вищих прошарків суспільства, які володіючи достатніми матеріальними і комунікативними засобами впливу на політич­ну ситуацію, з метою розширення владних повноважень часто нехтують поширеними у суспільстві правилами, встановленими як державними можно­владцями, так і звичаєм.

Опозиція — цілеспрямована діяльність представників групи людей, що відстоюючи власні інтереси, здійснюють заходи, які суперечать основній лінії державної політики, що проводиться керівними колами держави

Опозиція (від лат. протиставлення) — протидія, опір якійсь політиці, якимось діям, поглядам.

Організація Об'єднаних Націй (ООН) — міжнародна організація, що об'єднує майже всі країни світу (185). Утворена 24 жовтня 1945 р. Членами ООН можуть бути лише суверенні держави. Головні органи: Генеральна Асамблея, Рада Безпеки, Економічна і Соціальна Рада, Секретаріат на чолі з Генеральним Секретарем, Міжнародний Суд. Виконавчим органом ООН є Рада Безпеки: 5 постійних членів (Велика Британія, Китай, США, Російська Федерація, Франція) і 10 держав, які обираються на основі принципу "гео­графічної справедливості". Рада Безпеки несе відповідальність за справи

Пай — земельна частка, на яку надається право приватної власності на землю. Право на пай може бути об'єктом купівлі, продажу, дарування, обміну, успадкування та надання застави.

Парламентська фракція (від лат. — розламування) — організована група депутатів парламенту чи органів місцевого самоврядування, які належать до однієї або кількох споріднених політичних партій, мають спільні позиції, прагнуть проводити в колегіальному органі певну лінію, дотримуються дисципліни. Депутатські групи і фракції мають право на про­порційне, тобто відповідне до кількості їх членів представництво в усіх робочих органах парламенту та офіційних парламентських делегаціях.

Партія політична (лат. — частина, відділ) — незалежне активне громадське об'єднання фізичних осіб на підставі загальних інтересів, сформульованих в основоположних ідейних настановах і програмах; виражає політичну волю своїх членів; головними завданнями є участь у визначенні політичного курсу держави, виробленні державної політики; формуванні органів влади і місцевого самоврядування; має стійку структуру і постійний характер діяльності.