mizhn_econ_vidn_Amelina

Найбільш показовим історичним прикладом такої форми інтеграції є преференційна система Британського співтовариства (з 1932 р).

Узонах вільної торгівлі діє особливий пільговий торговельний режим для країн-учасниць за рахунок усунення внутрішніх тарифів при їх збереженні в торгівлі з іншими країнами. Типовими прикладами є Європейська асоціація вільної торгівлі, зона вільної торгівлі «СШАКанада», Північноамериканська угода про вільну торгівлю (НАФТА).

Митний союз — це угода двох або декількох держав, що передбачає усунення внутрішніх тарифів та встановлення спільного зовнішнього тарифу. Таким чином, митний союз передбачає заміну декількох митних територій однією при повній ліквідації митних податків в межах митного союзу і створенні єдиного зовнішнього митного тарифу. Угоди про створення митного союзу діяли у Бенілюксі (з 1948 р.), в Європейському союзі (з 1968 p.).

Митний союз перетворюється у спільний ринок з усуненням будьяких обмежень на переміщення товарів, послуг, а також виробничих факторів — капіталу і робочої сили.

Урамкахспільного ринкузабезпечуєтьсявільнийрухнетількитоварів,

айпослуг, капіталів та робочоїсили. Передумовипереходудо спільного ринку створює митний союз, оскільки він ліквідує митні податки між держа- вами-учасницямиірозробляєєдинуторговельнуполітикущодотретіхкраїн. Проте для створення спільного ринку лише цього недостатньо, оскільки по-

трібновирішитищедекільканадзвичайноважливихзавдань, асаме:

• розробити спільну політику розвитку окремих галузей і секторів економіки (вибір конкретної галузі чи сектора залежить від того, наскільки це важливо для майбутнього закріплення інтеграції. В ЄС при переході до спільного ринку пріоритетними сферами було визнано сіль-

ське господарство та транспорт;

• створити умови для вільного переміщення капіталу, робочої сили,

послуг та інформації;

• сформувати спільні фонди сприяння соціальному та регіональному розвитку.

Ці економічні кроки обумовлюють необхідність проведення гармонізації та уніфікації національних законів, і тим самим потребують формування наднаціональних органів управління і контролю.

Побудова спільного ринку повинна завершитися створенням справді єдиного економічного, правового та інформаційного простору і дати імпульс для переходу до якісно нової сходинки економічної інтеграції

— економічного союзу.

В економічному союзі вільний рух факторів і результатів виробництва доповнюється гармонізацією внутрішньої та зовнішньої економічної політики. Вкраїнах-учасницяхфункціонує, якправило, єдинагрошоваодиниця.

Ознаками економічного союзу є:

1.Ліквідація будь-яких торговельних обмежень і проведення єдиної зовнішньоторговельної політики;

2.Вільне переміщення товарів, послуг, капіталу та громадян;

3.Жорстка координація (по суті — єдність) економічної, фінансової та соціальної політики.

Прикладом таких союзів є Бенілюкс (з 1960 p.), Сполучені Штати Америки, Радянський Союз (до 1991 р.), Європейський Союз.

На основі економічних, створюються іполітичні союзи, в яких поряд з економічною забезпечується й політична інтеграція.

Економічна природа інтеграційних угрупувань та взаємовідносин між країнами, що їх утворюють, зумовлюють логіку і наступність у становленні тарозвиткуформміжнародноїрегіональноїекономічноїінтеграції.

При утворенні зон преференційної та вільної торгівлі, митних союзів — міждержавні відносини стосуються лише сфери обміну, тобто розвивається торговельна інтеграція.

Глибші форми міждержавної координації створюють умови для інтеграції і у сфері виробництва. Рівні, форми та типи міжнародної економічної інтеграції тісно взаємопов’язані (рис. 10.1).

Повна інтеграція:

1.Здійснюється єдина економічна політика:

— уніфікація законодавчої бази;

— загальна податкова система;

— єдині стандарти;

— єдині правила техніки безпеки;

— єдине трудове законодавство;

— єдине антимонопольне законодавство;

— єдині правила створення фірм.

2.Створюється тісний економічний і валютний союз.

3.Дієсистема єдиного регулюваннясоціально-економічних процесів.

4.Функціонує єдиний економічний простір:

—загальні принципи господарювання;

—єдині правила зовнішньоекономічної, валютно-фінансової і інвестиційної діяльності;

—єдина валюта.

4.Особливості процесів

міжнародної економічної інтеграції

Інтеграція має декілька рівнів свого розвитку:

Перший — на рівні підприємств та організацій— безпосередніх виробників товарів та послуг і має головне значення.

Саме тут виникають інтеграційні зв’язки в основних сферах відтворення, здійснюється структурна перебудова національних економік, що веде до їхнього взаємодоповнення і переплетіння.

Ізцієїпричини, зростанняобсягівірозгалуженняструктурвзаємноїторгівлі, міжнароднийрух капіталу, науково-виробнича кооперація, міграціяробочої силиєвирішальнимифакторамирозвиткуінтеграційнихпроцесівуцілому.

Другий — інтегрування основних ланок економік різних країн доповнюється взаємодією на рівні держав. Така взаємодія здійснюється, по-перше, шляхом утворення умов інтеграційних процесів державними структурами, по-друге, безпосередньою участю державних підприємств та організацій у міжнародному економічному співробітництві.

Третій рівень розвитку інтеграційних процесів — взаємодія на рі-

вні партій та організацій, соціальних груп, окремих громадян різ-

них країн — може бути визначений як соціально-політичний. Така взаємодія має суспільний характер, змістом якого є утворення та розвиток політичних, релігійних, культурних, людських та інших передумов міждержавної інтеграції.

Четвертий рівень — це рівень власне інтеграційного угрупо-

вання як економічної спільності із властивими їй характерними рисами та особливостями.

Будучи результатом міждержавного об’єднання, інтеграційне угруповання починає виступати як якісно нове та відносно самостійне утворення, що формує свою власну систему відносин як з кожним учасником об’єднання, так і поза ним. При цьому важливе значення мають чітке розмежування повноважень економічного угруповання як цілого та його окремих учасників, визначення умов взаємодії інтеграційної спільності з третіми державами, іншими міждержавними організаціями.

З 1947 по 1995 р. у світі було створено більше 60 інтеграційних угруповань. Об’єднання останніх визначалося низкою передумов:

—схожість рівнів економічного розвитку і ступеня ринкової зрілості країн, що інтегруються. За рідкісним винятком (НАФТА) міждержавна інтеграція розвивається між промислово розвиненими або між країнами, що розвиваються;

—географічна наближеність країн, що інтегруються, наявність у більшості випадків спільного кордону та історично сформованих економічних зв’язків;

—спільність економічних та інших проблем, що існують перед країнами в області економічного розвитку, фінансування, регулювання економіки, політичного співробітництва тощо. За своєю сутністю економічна інтеграція покликана вирішити низку конкретних проблем, які реально існують перед країнами, що інтегруються;

—демонстраційний ефект. У країнах, що входять до інтеграційних об’єднань, як правило, відбуваються позитивні зрушення (прискорення темпів економічного зростання, зниження інфляції, ріст зайнятості і т.д.), що справляють певний психологічний вплив на інші країни. Демонстраційний ефект має прояв, наприклад, у бажанні країн колишнього СРСР якнайшвидше стати членами ЄС, навіть не маючи для цього макроекономічних передумов;

—«ефект доміно». Після того, як більшість країн того чи іншого регіону стали членами інтеграційного об’єднання, інші країни, які залишилися за його межами, відчувають деякі труднощі, пов’язані з переорієнтуванням економічних зв’язків країн, щовходять до даного угруповання.

Це нерідко призводить до скорочення обсягів торговельних відносин країн, що залишилися за межами інтеграції. У результаті вони також змушені вступити в інтеграційне об’єднання.

У цілому, спираючись на зазначені передумови, країни утворять інтеграційні об’єднання, що, незважаючи на численність у сучасної світовій економіці та різні рівні розвитку, переслідують приблизно однакові цілі.

Найбільш вагомі інтеграційні угруповання включають в себе десятки країн. Так, СНД — 11країн, а АТЕС — 21, ЄС — 27, .

Конкретно визначити, на якому етапі розвитку знаходиться те чи інше інтеграційне угруповання, доволі складно. Проте є можливість класифікувати існуючі інтеграційні угруповання, таблиця 10.2.

198 І.В. Амеліна, Т.Л. Попова, С.В. Владимиров

Отже, регіональна інтеграція зумовлена, насамперед, потребами розвитку продуктивних сил, які дедалі переростають національнодержавні межі, що призводить до неухильного поглиблення міжнародного поділу праці та підвищення взаємозалежності національних господарств. Незважаючи на гостру конкуренцію і міждержавні суперечності, взаємозв’язок національних процесів відтворення стає дедалі тіснішим, відбувається зближення національних економічних і політичних структур, складається господарський регіональний комплекс, формується нова культура спілкування між націями.

5. Європейський Союз

Етапи створення Європейського Союзу.

1952 р. — Європейське об’єднання вугілля і сталі.

У 1957 р. 6 країн — Франція, ФРН, Італія, Бельгія, Нідерланди, Люксембург підписали договори про створення Європейського економічного співтовариства і Європейського співтовариства з атомної енергії (Євроатом).

1 етап — кінець 50-х — середина 70-х рр.:

1.Створення митного союзу.

2.Успішне формування єдиного аграрного ринку.

3.Вступ в ЄЕС трьох нових країн: Великобританії, Данії, Ірландії.

Цілі створення ЄЕС:

1.Поступове усунення всіх обмежень в торгівлі між країнамиучасницями.

2.Встановлення загального митного тарифу в торгівлі з третіми країнами.

3.Ліквідація обмежень для вільного пересування людей, капіталів, послуг.

4.Розробка і проведення загальної політики в області транспорту і сільського господарства.

5.Створення валютного союзу.

6.Уніфікація податкової системи.

7.Зближення законодавства.

8.Розробка принципів узгодження економічної політики.

Створена комплексна управлінська структура:

1.Європейський Парламент.

2.Рада Міністрів ЄЕС.

3.Європейська комісія.

4.Європейський суд.

5.Європейська Розрахункова Палата.

2 етап — середина 70-х — середина 80-х рр.

Застійний період. Збільшився розрив у рівнях розвитку між країнами. 1981 р. — вступила Греція.

3етап — друга половина 80-х — початок 90-х рр.

1986 р. приєднання Іспанії і Португалії.

Ухвалення Єдиного європейського акту, зафіксована в ньому мета

—створення єдиного економічного простору, в якому різні країничлени ЄЕС складали б єдиний господарський механізм.

4етап — середина 90-х рр. — початок XXI століття.

На підставі Маастрихтського договору (лютий 1992 р.) Європейське економічне співтовариство трансформувалося, з 1 січня 1994 р. в Європейський Союз. У рамках ЄС здійснюється створення повністю єдиного внутрішнього ринку.

1995 р. — Австрія, Фінляндія, Швеція.

1 травня 2004 р. 10 країн східної і центральної Європи приєдналися до ЄС: Польща, Угорщина, Чехія, Литва, Латвія, Словаччина, Естонія, Словенія, Кіпр, Мальта.

У 2007 році приєдналися Болгарія та Румунія.

Всього на сьогодні 27 країн-учасниць (Австрія, Бельгія, Великобританія, Греція, Данія, Ірландія, Іспанія, Італія, Люксембург, Нідерланди, Німеччина, Португалія, Фінляндія, Франція, Швеція, Угорщина, Кіпр, Латвія, Литва, Мальта, Польща, Словаччина, Словенія, Чехія, Естонія, Болгарія, Румунія), та особливі території поза Європою, що входять до

ЄС (Азорські острови (Португалія), Мадейра (Португалія), Реюньйон (Франція), Гваделупа (Франція), Мартініка (Франція), Сеута (Іспанія), Канарські острови (Іспанія), Мелилья (Іспанія), Французька Гвіана (Франція)).

Країни-кандидати до вступу: Македонія, Туреччина, Хорватія, Ісландія, Чорногорія, Сербія.

Албанія, Боснія і Герцеговина, Косово офіційно визнані потенційними кандидатами.

Єдина політика:

1.Валютно-фінансова.

2.Аграрна.

3.Екологічна.

4.Науково-технічна.

5.Енергетична.

6.Транспортна.

7.Соціальна.

8.Регіональна.

Розвиток валютного союзу:

Договір про ЄС передбачав створення Європейського валютного союзу і введення з 1999 р. єдиної європейської валюти — євро.

До середини 1998 р. 11 країн з 15 членів ЄС виконали вимоги Договору про ЄС, що дозволило їм стати членами ЄВС і ввести єдину європейську валюту — євро. 3 країни — Великобританія, Данія, Швеція не увійшли в ЄВС.

1.1.01.1999 р. — безготівкові банківські розрахунки в євро (окрім Великобританії, Данії, Швеції).

2.1.01.2002 р. — готівкові розрахунки в євро.

3.1.07.2002 р. — національні гроші 12 країн ЄС підлягали обміну на євро: Фінляндія, Нідерланди, Ісландія, Бельгія, Люксембург, Португалія, Іспанія, Франція, Німеччина, Італія, Греція, Австрія.

6. Участь України в міжнародних інтеграційних процесах

Для ефективної й організаційно оформленої інтеграції України в сучасні світогосподарські зв’язки необхідні певні політико-правові, економічні, соціально-культурні та інфраструктурні передумови.

Політико-правові передумови інтеграції:

—політичне визначення України;

—забезпечення територіальної цілісності та створення адекватної системи національної безпеки;