психология / 13

13) Сутність творчого потенціалу особистості.

«Ми вступаємо до нової ери виховання, метою якої є не навчання, а відкриття». М.Маклюен

У гуманному цивілізованому суспільстві розвиток особистості, її творчих можливостей стає самоціллю всіх суспільних відносин. Розвиток особистості — це такі її зміни, внаслідок яких індивід здатний ставити і вирішувати все більш складні конкретні завдання. У процесі реалізації цих завдань розвиваються здібності людини, нарощується творчий потенціал і з’являються можливості постановки і розв’язання нових завдань.

Сучасна соціальна ситуація загострила специфічні проблеми, які стоять перед системою освіти в області культивування творчості як масового явища, що пов’язане з глобальною необхідністю підвищення творчого потенціалу суспільства, адже виховання творчої особистості сприятиме виходу не лише з духовної кризи суспільства: 3,5% обдарованих людей забезпечують 95-97% національного доходу.

Інтелектуальна творчість – це механізм, який забезпечує прогресивну еволюцію суспільства і купірує регресивні лінії цього розвитку. Саме творча особистість є дійсним творцем історії. Щоб забезпечити розвиток суспільства, ми повинні забезпечити розвиток кожної окремої дитини, тобто виховати творчу особистість.

Висока цінність та вага наявності творчих потенцій як у окремого індивіда, так і у суспільства в цілому не викликає жодних сумнівів. З одного боку, творчий потенціал є універсальним історично еволюційним чинником, з іншого – індивідуальним чинником, якщо дає людині змогу активно змінювати довколишнє середовище та своє життя. Хоча, незважаючи на те, що такої думки дотримується більшість, творчий потенціал ще не отримав належної оцінки в багатьох сферах суспільного життя.

Проблема творчого розвитку особистості цікавила вчених, які представляли різні галузі знань, в усі історичні епохи. Аналіз різних джерел 20-90 років ХХ століття показує, що проблема розвитку творчого потенціалу досліджувалася з різних сторін. Так, ідеї розвитку творчих потенцій особистості знайшли відображення в працях А.С.Макаренко, С.Т. Швацького, І.Я. Лернера. В них розглянуті важливі умови ефективної організації цього процесу, філософські та соціологічні аспекти розвитку творчої активності. В ряді досліджень описані умови зародження творчої активності в процесі навчання в школі, засоби та методи розвитку творчого начала особистості.

Найбільший інтерес в спектрі даного дослідження становлять праці К. К. Урбана та Р. Фрітца, в яких креативний процес розглядається як такий, що залежить від умов соціального та соцільно-культурного середовищ.

Для процесу формування творчого потенціалу особливо важливим є період раннього дитинства, оскільки якраз у цей час закладаються основи інтелектуально-пізнавального й емоційно-психологічного потенціалів, які потім закріплюються діяльним освоєнням світу, розвитком вмінь та навичок. Дуже важливо в ранньому дитинстві створити креативну базу в поведінці особистості, а потім вже вдосконалювати її, використовуючи різноманітні методики.

Творчий потенціал особистості є системною якістю, що виникає та існує в межах різних систем. За своїм змістом він завжди є соціальним. Передумовами формування структури творчого потенціалу людини є фізіологічні, психологічні та соціальні явища.

Творчий потенціал формується за різних соціальних та культурних умов. Важливу роль тут відіграє навчально-виховний процес, який може стати „стимулюючою” або „обмежуючою” домінантою творчої життєдіяльності особистості . Сьогодні багато дослідників зазначають, що можливості, які надаються системою освіти для розвитку, формування та підтримки творчого потенціалу та творчої самореалізації людини, є досить обмеженими.

Виходячи з думки про те, що творчий потенціал є соціальним явищем, слід враховувати, що він не лише формується суспільством, а й постійно оцінюється ним з точки зору „суспільної корисності” креативної діяльності особистості. Великого значення тут набувають підтримка таланту та створення сприятливих умов для його розвитку та реалізації.

Одним із основних методів формування творчо налаштованої особистості з потенційними можливостями до активного перетворення дійсності є мистецько-інтерактивні освітні практики або „уроки творчості”. Вони передбачають залучення учнів не лише до споглядання творів мистецтва та їхньою аналізу, а й до активної творчої діяльності під час навчання. Метою мистецько-інтерактивних освітніх практик є пробудження і розвиток креативних якостей, духовного потенціалу, формування позиції творця, виховання креативного ставлення до себе та оточуючого середовища.

В експериментальній практиці вже накопичений досвід розробки та застосування евристичних педагогічних технологій: асоціативний метод, мозкова атака („брейн шторм”), метод сценарної розробки та драматургії, морфологічний аналіз, метод бінарних опозицій, дослідницький та варіативний методи, різноманітні види моделювання, метод активної уяви, медитативний метод, евристична бесіда, гра та ін. Але, як показують багаточисельні дослідження, застосування таких більш-менш обмежених методик приносить здебільшого лише розчарування. Систематичні наукові дослідження показали доволі незначні можливості прямого впливу на дивергентне мислення; крім того, різноманітні креативні методики не відрізнятьюся в своїх результатах.

Як зазначає К.К.Урбан, „зробити когось креативним неможливо: людина має сама зробити себе такою”. Саме тому постає потреба виокремлення відмінних одиниць традиційних та мистецько-інтерактивних освітніх практик.