психология / 30

30) Загальна схема поведінки людини та різні підходи до аналізу мотивації.

Людина , готуючись до певних дій, вчинків, моделює свою поведінку , прагне передбачити особливості ситуації, в яких має діяти, та її зміни за певних умов. Розглядаючи поведінку конкретної людини , ми звертаємо увагу на стиль, манеру та особливості цієї поведінки . Звісно, можемо спостерігати лише зовнішні прояви внутрішнього процесу. Одне з головних місць у цьому прихованому від спостерігача процесі належить мотиваційній спрямованості особистості, мотиваційній диспозиції, що складають мотиви дій, актуалізуючись у певних ситуаціях. Отже, можна вважати, що будь-яка поведінка людини є мотивованою, а її дії мають мотиваційну основу.

Проблемі мотивації присвячена значна кількість праць вчених, які розпочали свої дослідження ще на початку ХХ сторіччя на обох берегах Атлантики – в Німеччині й США. Яскравими представниками німецької школи стали Х. Хекхаузен, Г. Мюррей, Н. Ах, Д. Браун, Ф. Хоппе, американської – Г. Олпорт, А. Бандура, Г. Айзенк та інші.

Визначаючи поведінку як систему дій і вчинків особистості, що мають певну послідовність, частоту, активність і спрямованість, доцільно розглянути проблему причини їх виникнення. У цьому контексті окреслюється така необхідна умова, як активація людини та її організму.

Активація організму грунтується на двох процесах – мотивації і сприймання, нерозривно зв’язаних одне з одним на рівні екстравертованої свідомості. Без мотивації будь-яке сприймання стає марною справою. Недоцільно також говорити про мотивацію , не враховуючи паралельно її афективного компонента.

Слід розрізняти первинні види мотивації (чи біологічні потяги), неодмінні для певного функціонування організму, від потреб, які мають лише віддалене ставлення до виживання, до системи діяльнісних мотивів.

Для визначення спонукальної основи поведінки слід розглянути сутність та зміст самого феномена мотиву. Однозначного тлумачення терміна мотив не існує й досі. Причина, вірогідно, в тому , що цей феномен розглядається з позиції послідовників різних психологічних шкіл. Така обставина, до речі, сприяє всебічному розглядові сутності цього поняття.

Якщо розуміти мотив як бажаний цільовий стан у межах стосунків „індивід – середовище”, то можна окреслити такі основні проблеми психології мотивації .

1. Існує стільки різних мотивів, скільки й змістових еквівалентних класів відносин „індивід – середовище”. Ці класи можна розмежувати на підставі характерних цільових станів, яких часто прагнуть люди .

2. Мотиви формуються в процесі індивідуального розвитку як стійкі оцінювальні диспозиції. Треба з’ясувати, на основі яких можливостей та активізуючих впливів середовища виникає індивідуальна різниця в мотивах, а також з’ясувати можливості їх зміни шляхом цілеспрямованого втручання.

3. Люди розрізняються за індивідуальними проявами (характер і сила) тих чи інших мотивів. У різних людей можливі різні ієрархії мотивів.

4. Поведінка особистості в часі мотивується різними або всіма можливими мотивами – передусім, найвищими в ієрархії (тобто – найсильнішими), які за певних умов найбільше пов’язані з перспективою досягнення відповідного цільового стану чи, навпаки, з його втратою. У цьому випадку окреслюється проблема актуалізації мотиву, тобто – проблема виокремлення ситуаційних умов, що обумовлюють таку актуалізацію.

5. Мотив залишається дійовим, тобто – мотивує поведінку людини доти, доки вона не досягне бажаного цільового стану, який відповідає відношенню „індивід – середовище”, або індивід не наблизиться до нього настільки, наскільки дозволяє ситуація, котра, змінившись, не зробить інший мотив нагальним, в результаті чого останній активізується й актуалізується та стає домінуючим. Дія і мотив нерідко перериваються до досягнення бажаного стану чи розпадаються на певні частини. Тут ми зустрічаємося з проблемою виокремлення в потоці поведінки частин дій, тобто – з проблемою зміни мотивації , відновлення чи наслідків вже існуючої попередньої мотивації .

6. Потяг до дії певним мотивом позначається як мотивація . Мотивація ж усвідомлюється як процес вибору між різними мотивованими діями, як процес, що регулює і спрямовує дію на досягнення специфічних для даного мотиву цільових станів, які підтримують цю спрямованість. Зазвичай мотивація виражає цілеспрямованість діяльності і в окремих випадках пов’язана з проблемою мотиваційного контексту між різними цілями.

7. Мотивація , безперечно, не єдиний процес, що рівномірно, від початку до кінця, прогнозує поведінковий акт. Вона складається з різних процесів, які здійснюють функцію саморегуляції на окремих фазах поведінкового акту – насамперед до і після виконання дії. Так, спочатку працює процес зважування можливих наслідків дії. В цьому випадку зустрічаємося з проблемою аналітичного реконструювання мотивації через гіпотетичні проміжні процеси саморегуляції, які характеризують окремі фази перебігу дії.

8. Діяльність мотивована, тобто – спрямована на досягнення мети мотиву, однак, це не слід змішувати з мотивацією . Діяльність складається з окремих функціональних компонентів: сприймання; научіння; відтворення знань, мови чи моторної активності. А вони, в свою чергу, мають власний набутий за життя запас можливостей (умінь, навичок, знань) [2, с. 113].

Від мотивації залежить те , як і в якому напрямі будуть застосовуватися різні функціональні здібності. Мотивацією також визначається вибір різних варіантів сприймання. Крім того , нею визначається й інтенсивність і наполегливість у здійсненні обраної дії чи досягненні її результатів. У цьому випадку зустрічаємося з проблемою багатогранності впливу мотивації на поведінку та її наслідки.

Вихідні умови спрямованої дії (а саме – особливості ситуації) мотивують поведінку особистості. Ця актуалізація усвідомлюється як процес двосторонньої взаємодії між характеристиками ситуації і мотивації об’єкта. Результати взаємодії позначаються як мотивація . Мотивація у цьому випадку обумовлена ситуацією й тому порівняно нетривала. Вважається, що саме вона „запускає” послідовність дій, спрямовує їх на досягнення мети.

Теорія мотивації в розумінні Х. Хекхаузена розглядається не як головна причина поведінки , як це на загал прийнято в психології, а, швидше, як поняття, що описує динаміку взаємодії множини чинників при конкретній взаємодії людини з середовищем, включаючи досвід цілепокладання та саму поведінку . В цьому контексті слід розрізняти потенційну та актуальну мотивацію .

• Потенційна мотивація – це нормативний стан, який визначає (діючи за принципом шкали оцінок), як має бути побудований, відносно самої людини , певний тип життєвих ситуацій, аби вони були для неї вдалими.

• Актуальна мотивація (спонукальний мотив) складається з очікувань, що пов’язують теперішній і майбутній стани [4, с. 17]. Сила мотиву спонукання відповідає значенню градієнта (похила пряма) сили очікування, що залежить від: величини різниці між нинішнім і майбутнім станом за шкалою оцінок області нормативної мотивації ; від фізичної віддаленості цих станів одне від одного в часі.

За Дж. Аткінсоном, потенційна мотивація – це мотив, а актуальна – це мотивація , або тенденція до чогось [5, с. 75]. З цієї точки зору, є сенс розрізняти нормативні та ситуаційні стани мотивації , бо однакова сила мотивації у різних людей може викликатися різними нормативними станами у поєднанні з різними спонукальними станами мотивації . Крім того , різна сила мотивації може базуватись на однаковому нормативному стані, поєднуючися з різними станами спонукань. Для внутрішньоособистісних (так само, як і для міжособистісних порівнянь) необхідно ізолювати або, щонайменше, контролювати як нормативні, так і спонукальні стани.

З погляду фахівців психології мотивації й когнітивної психології мотивація визначається як процес, яким пояснюється актуальна поведінка щодо індивідуальних особливостей [1, с. 219]. Мотивацією є також прагнення до цільового стану.

Мотивація , за Д. Мак-Клеландом, грунтується на очікуванні певної, раніше пережитої зміни в афективно значущій ситуації.

Н. Маурер виокремлював чотири види емоцій (надія, страх, розчарування, полегшення), які, в руслі теорії мотивації , не тільки активізують, але й спрямовують поведінку .

Основними характеристиками мотивації є:

1) мотивація як складна система вибудовується з компонентів і структур; тобто, вона має певний зміст і внутрішню організацію;

2) мотивація має процесуальну динаміку – існують мотиваційні цикли, стани, ланцюги;

3) мотивація є елементом складнішої системи діяльності, з аналізу функцій і механізмів якої можна зрозуміти її сутність;

4) мотивація – функціональна система, в якій афективні й когнітивні процеси перебувають у внутрішній єдності та взаємній опосередкованості;

5) мотивація – це психічна система, за Л. Виготським; тобто, особливий вид психічних процесів, що регулюють діяльність.

Основні функції мотивації : спонукання; селекція; регуляція (виконання дій) і припинення виконання дії (а також регуляція виконання від однієї дії до іншої).

Структура мотивації поділяється на чотири компоненти стосовно чотирьох основних функцій, які мотивація здійснює в діяльності, в складнішій метасистемі.

Структурними компонентами мотивації є: мотивація ініціації (спонукальної, що ініціює діяльність); мотивація селекції (відповідає за вибір мети); мотивація реалізації (регулює, контролює реалізацію прийнятого наміру та виконання відповідної їй дії); мотивація постреалізації (відповідає за завершення виконання відповідної дії й за перехід від однієї дії до іншої).

Власне, мотивація ініціації - це спонукальна функція діяльності. Механізмом функціонування тут виступає мотиваційно-емоційна оцінка ситуації діяльності, яка є відображенням характеристик ситуації (тобто, неформальна структура ситуації) через предметні характеристики узагальненого мотиву (мотиваційної диспозиції). Аспектами (особливостями) оцінки виступають: мотиваційна значимість ситуації й оцінка суб’єктом власної компетенції в ситуації досягнення.

Мотивація – процес спонукання людини до здійснення тих чи інших дій, вчинків, який є складним актом, що вимагає аналізу й оцінки альтернатив вибору та прийняття рішень [1, с. 219].

Розглядаючи природну сутність мотивації , не можна не відзначити критерії успішності мотивації , тобто – мотивації досягнення успіху. Критерії мотивації успішності можуть бути орієнтовані на: завдання (наприклад, рівень майстерності як результат діяльності); людину (наприклад, порівняно з колишніми власними досягненнями); інших (наприклад, порівняння з досягненнями інших, як в ситуації змагань).

Мотивація досягнення, таким чином, може бути визначена як прагнення збільшити чи зберегти максимально високі здатності людини до всіх видів діяльності, до яких можуть бути застосовані критерії успішності, де виконання подібної діяльності може привести до успіху чи невдачі.

Отже, підбиваючи певний підсумок розгляду поняття мотивація , її можна охарактеризувати як процес:

· вибору між мотивованими діями;

· регулювання і спрямування дії на досягнення певних цільових станів, які підтримують цю спрямованість;

· зваження можливих наслідків дій, оцінка їх результату;

· прогнозування поведінкового акту від початку до кінця;

· здійснення функції саморегуляції на окремих фазах поведінкового акту, насамперед до і після виконання дії;

· застосування функціональних здібностей;

· пояснення актуальної поведінки щодо індивідуальних відмінностей.

Мотивація також трактується як ключ до опису глибинного розуміння особистості й індивідуальних відмінностей, прагнення до цільового стану та підкріплення, що міститься в очікуванні певної раніш пережитої зміни в афективно значимій ситуації, де виокремлюються певні види емоцій (надія, страх, розчарування, полегшення) .

Зокрема, мотивацією пояснюється: вибір між різними варіантами сприймання; інтенсивність наполегливості у здійсненні обраної дії та досягненні її результатів.

Як процес, мотивація проходить певні стадії розвитку.

Початкова (перша) стадія, на якій здійснюються: вибір між передбачуваними мотивованими діями; вибір між різними варіантами сприймання; зваження можливих дій, оцінка їх результату; прогнозування (моделювання) поведінкового акту (з урахуванням психологічної і соціальної складових) від його початку до завершення.

Друга стадія – реалізація мотивації , тобто – функціональна стадія, на якій: застосовуються або зреалізовуються функціональні здібності; здійснюється функція саморегуляції на окремих фазах поведінкового акту; здійснюється загальна регуляція, яка спрямовує дію на досягнення певних цільових станів; актуалізується інтенсивність і наполегливість у здійсненні обраної дії та досягненні її результатів.

Третя (завершальна) стадія характеризується прагненням досягти певного цільового стану і пояснюється очікуванням певного емоційного забарвлення в ефективно-значимій ситуації (надія, страх, розчарування, полегшення).

Четверта (постмотиваційна) стадія не є, власне, мотиваційною стадією. Тут оцінюється актуальність поведінки і дій особистостей відповідно до їх індивідуальних розрізненостей, мотивів та наявної ситуації (умов реалізації дії) [1, с. 220].

Отже, із запропонованого узагальненого підходу можна визначити, що мотивація є процесом, у ході якого людина досягає певного очікуваного стану чи поставленої мети. І в цьому випадку досить доречно вибудувати структуру чи послідовність мотиваційного процесу, враховуючи такі основні його складові:

• психологічну – тобто, особистість з її інтелектуальними потребами, намірами, мотивами, настановленнями, інтересами, думками, цілими індивідуально-психологічними якостями (які, безперечно, визначають особливості власної поведінки й дії) та іншими особистісними характеристиками (спрямованість, здібність, спроможність тощо);

• соціальну – тобто, оточуюче середовище, в якому здійснюється мотивована дія чи поведінка людини (соціальні умови реалізації настановлення як усвідомленого мотиву, чинників, які сприяють чи перешкоджають досягненню певного психічного стану особистості (задоволення, радість, впевненість у собі тощо).

Розглядаючи мотиваційну сферу, необхідно відзначити її визначеність та своєрідність для кожної людини. Мотиваційні сфери різних людей розрізняються між собою за змістом мотивації, її структурою, ієрархією, силою і стійкістю мотивів.

Для суттєвого вивчення мотиваційної сфери особистості необхідно проводити змістовий та формально-логічний аналіз . Змістовий аналіз передбачає виявлення змісту існуючої системи мотивів, аналіз множинності (сукупності) мотивів, їх структури та ієрархії. Формально-логічний аналіз спрямований на вимірювання переважно сили і стійкості мотивів, а також наявність певних форм (видів) мотивів, вимірювання мотивації, її динамічності.

Отже можна зробити такі висновки:

1. Мотиваційна сфера особистості є досить динамічним утворенням, що змінюється відповідно до власних диспозицій, уподобань і переконань, впливу ситуаційних чинників і поставлених завдань.

2. Мотивація є не лише спонукальним, але й регулюючим компонентом поведінкового акту.

Теоретичний аналіз різноманітних моделей мотивації показав як позитивні, так і негативні аспекти їх використання, і це природній процес, оскільки в “теорії і практиці керівництва немає ідеальної моделі стимулювання, яка відповідала б різноманітним потребам індивідів” .

Запропонована нижче класифікація традиційно застосовується у різних країнах.

Це такі моделі як:

• “батога та пряника”,

• первинної та вторинної потреби,

• внутрішньої та зовнішньої винагороди,

• факторна модель стимулювання,

• теорія справедливості,

• сподівання,

• соціальної справедливості та інші.

Існуючі моделі мотивації надзвичайно різноманітні за своєю спрямованістю та ефективністю, при чому більшість з них придатні для використання лише у комерційному секторі.

Проблема вивчення мотивацій лише з психологічного аспекту, не дає можливості чітко визначити, що ж спрямовує людину до діяльності. Однак дослідження поведінки особистості у процесі активності подає певні загальні трактування мотивації діяльності суб’єкта, але навіть вони дозволяють розробляти прагматичні моделі.

Різноманітні теорії мотивації вчені розподіляють на дві категорії:

· змістовні (теорія потреб Туган – Барановського, ієрархія потреб Маслоу, теорія потреб Маккеланда, двофакторна теорія Герцберга);

· процесійні (теорія сподівань Врума, теорія справедливості, комплексна процесійна теорія Портера і Лоулера);

Для чіткого розуміння та дефініції теорій змістовних та процесійних мотивацій, потрібно засвоїти трактування засадничих понять – потреб, інтересів.

Потреби – це усвідомлена відсутність чогось, що викликає прагнення до відповідної діяльності. Первинні потреби закладені генетично, а вторинні виробляються в процесі пізнання і здобуття життєвого досвіду.

Інтерес – це об’єктивно зумовлений мотив діяльності суб’єкта (окремої людини, соціальної спільноти), який формується з усвідомлення самої потреби та з’ясування умов і засобів її задоволення. В процесі реалізації інтересу, людина неодмінно бере до уваги не лише сам предмет потреби, а ще й обставини та умови його здобуття – існуючі норми та регламенти людських стосунків, соціальні інституції та установи. Зміст інтересів виражає внутрішню сутність суб’єкта, світогляд, його сприйняття навколишнього світу, наявні матеріальні та духовні цінності культури. Найміцніше гуртують людей спільні інтереси. Це не просто сума індивідуальних інтересів членів спільноти і не просто чийсь один інтерес, який прийнято вважати спільністю для багатьох. Це інтегроване, узагальнене вираження одиничних інтересів, інтерес, який є справді спільним для сукупності людей, причетність до якого є визначальною ознакою членів певної групи.

Змістовні теорії мотивації окреслюють потреби, які спонукають людей до дій, активності.

Згідно теорії Маслоу є п’ять основних типів потреб (фізіологічні, безпеки, соціальні, успіху, самовираження), які формують ієрархічну структуру, що визначає поведінку особистості. Учений твердить, що потреби вищих рівнів не є мотивами для людини, доки не задоволені (хоч частково) потреби нижчого рівня. Однак ця ієрархічна структура не є абсолютною та незмінною.

Ієрархія потреб (модель Маслоу)

1. Самореалізація, здійснення свого потенціалу, відкриття та дослідження власних можливостей

2. Самоповага, самопошана, почуття успіху, авторитет у колег, визання особистих заслуг

3. Соціальний контакт, почуття приналежності, любов, дружба, задовільна атмосфера праці

4. Безпечне оточення, забезпечення, порядок, стабільність

5. Фізіологічні потреби (голод, спрага, втома, житло, сон)

Вважаючи, що класифікація потреб, запропонована Маслоу, не повна, Маккеланд розширив її, додавши поняття потреби влади, успіху та приналежності.

Є три основні процесійні теорії мотивації: теорія сподівання, теорія справедливості та модель Портера-Лоулера.

Теорія сподівання заснована на припущенні, що людина спрямовує власні зусилля для досягнення певної мети лише тоді, коли впевнена у задоволенні своїх потреб чи досягненні цілі. Мотивація є функцією фактора сподівання “витрати праці задля результатів”, а сподівання “результати – нагорода” і валентності (тобто відносного ступеня задоволення). Найбільш ефективно мотивація досягається, коли люди вірять, що зусилля обов’язково допоможуть досягнути мети і допоможуть отримати цінну винагороду. Мотивація слабшає, якщо ймовірність успіху чи вартість винагороди оцінюється людьми низько.

В рамках теорії справедливості передбачається, що люди суб’єктивно оцінюють відношення винагороди до затрачених зусиль і порівнюють його з тим, що отримали інші працівники за аналогічну працю. Несправедлива винагорода, за їхніми оцінками, приводить до виникнення психологічної напруги. Якщо людина вважає свою працю недооціненою, вона буде зменшувати витратні зусилля. Якщо ж особа вважає власну діяльність переоціненою, то навпаки, залишить обсяг витрачених зусиль на минулому рівні чи навіть збільшить його.

Модель Портера-Лоулера ґрунтується на тому, що мотивація є функцією потреб, сподівань та сприйняття людьми справедливої винагороди. Лаймар Портер та Едвард Лоулер розробили комплексну процесійну теорію мотивації, яка охопила елементи теорії сподівань і теорії справедливості. Результативність праці залежить від затрачених особою зусиль, її характерних особливостей та можливостей, а також оцінки ним власної ролі. Обсяг витрачених зусиль залежить від оцінки цінності винагороди і впевненості в тому, що вона отримається. Згідно моделі Портера-Лоулера результативність праці продовжує задоволення.

Аналіз наукових джерел даної проблематики показав, що першість по праву належить вченим західних країн (В.Зігерт, М. Ланг, Дж.Шоннесі, С.Керролл, Г.Тосі, А.Маслоу, Ф.Герцберг, Д.Макклеланд, В.Врум, К.Левін, Д.Макгрегор та інші ).

Мотивація не є рівномірним процесом, який від початку до кінця пронизує поведінку індивіда, членів спільноти. Мотивація формується на основі тих різнорідних процесів, які здійснюють функцію саморегуляції на окремих фазах поведінки. Від мотивації залежить, як і в якому напрямку будуть використовуватися різноманітні функціональні здібності. Мотивацією пояснюється вибір між різноманітними можливими діями, між різноманітними варіантами сприйняття і можливим змістом мислення, крім того не пояснюється інтенсивність та наполегливість вибраної діяльності та досягнення її результатів.

Багатоаспектні мотиваційні проблеми відносяться до найважливіших в психології як в теоретичному, так і в прикладному плані.

5