психология / 18
.doc18) Загальні засоби забезпечення професійної діяльності.
Універсальним засобом формування професійної придатності є професійна підготовка фахівців, що включає їх навчання і тренування. У процесі навчання тієї чи іншої спеціальності людина оволодіває певною системою знань, навичок і вмінь.
Професійні знання – це що характеризують особливості конкретної діяльності відомості, які необхідні для її ефективної реалізації. Знання можуть виступати у формі наочних уявлень (образів) і понять, що є абстрактним і узагальненим відображенням дійсності.
Навички – це дії, доведені до певного ступеня досконалості, що виконуються легко, швидко, економно, з найвищим результатом та з найменшою напругою. Як відзначав С. Л. Рубінштейн, важлива роль навичок полягає в тому, що вони розвантажують свідому діяльність від регулювання щодо елементарних актів, внаслідок чого вона може спрямовуватися на розв'язання більш складних завдань. Але не всяке дію треба доводити до автоматизму – іноді це може бути навіть шкідливим через втрату оперативного контролю (особливо в складних умовах роботи) за якістю його виконання. Професійні навички підрозділяються на сенсорно-перцептивні (навички сприйняття), моторні (рухові навички) та інтелектуальні (прийоми розв'язання задач).
У формуванні рухового навику можна виділити наступні етапи:
1) попередній – формується програма навички, розчленовуються окремі руху на компоненти, проводяться пробні, орієнтовні руху, відбирається необхідна інформація для конкретного навички;
2) аналітичний (генералізований) – рухи виконуються окремо, проводиться чуттєвий аналіз сили, величини, тривалості кожного руху;
3) синтетичний (детермінований) – окремі елементи дій об'єднуються в одне ціле, формується узагальнений образ, до якого входить послідовна сукупність рухів;
4) етап автоматизації – усуваються зайві рухи, увага переміщується з процесу дії на його результат, утворюється ритм руху, формується довільна регуляція його темпу.
Сформовані навички існують не ізольовано один від одного, вони вступають у взаємодію: старі навички в одних випадках сприяють оволодінню новими (позитивний перенос навичок), в інших – гальмують їх утворення (інтерференція навичок).
Основним засобом формування навички є вправа.
Вправа – організоване певним чином повторне багаторазове виконання дій з метою розвитку навичок і вмінь. Ефективність використання вправ визначається наявністю чіткої мети, послідовним і поступовим ускладненням, оцінкою результату, самоконтролем процесу вправи, системою зворотного зв'язку за результатом навчання, активністю, якого навчають, повнотою і визначеністю інструкції.
На базі знань і навичок в результаті вправ (при навчанні і в реальній діяльності) формується вміння людини працювати. Уміння – це складне психічне утворення, що визначає знання і розуміння необхідних засобів реалізації професійних навичок у звичайних (штатних) та нестандартних умовах трудового процесу. Вміння і навик співвідносяться так само, як програма дії і його реалізація. Уміння передбачають різні варіанти реалізації дій.
Професійні знання - відомості, необхідні для ефективної реалізації конкретної діяльності.
Навичка – дія, доведене до певного ступеня досконалості.
Уміння – здатність реалізації професійних навичок у різних умовах трудового процесу.
Для підтримки на заданому рівні набутих в процесі навчання навичок і вмінь, а також для їх розвитку шляхом моделювання (імітації) умов реальної діяльності необхідне проведення професійних тренувань - багаторазове повторення, відпрацьовування дій в обмежений час, виявлення і усунення помилок.
Психологічні особливості адаптації до праці. Активна взаємодія людини з навколишнім середовищем супроводжується процесом його адаптацію (пристосування) до неї. Включення людини в трудову діяльність також викликає розвиток адаптивних реакцій організму і психіки людини у відповідь на вплив незвичних зовнішніх і внутрішніх чинників праці. Адаптація до праці – це процес перебудови і пристосування особистісних, енергетичних, інформаційних, операціональних та інших структур і систем суб'єкта праці до особливостей трудової діяльності з метою найбільш ефективної його саморегуляції на етапах професійного шляху.
Адаптація до праці – процес пристосування суб'єкта праці до особливостей трудової діяльності.
Можна виділити дві стратегії процесу професійної адаптації:
1) конформну, що відображає прагнення відповідати нормам конкретної професійної середовища, використовувати поради та вказівки керівників і колег, досягати згоди в міжособистісних стосунках і т. д.;
2) творчу, що проявляється у прагненні до самостійності, у пошуку більш досконалих прийомів роботи, раціоналізації гармат і організації праці і т. д.
Важливе місце серед психологічних механізмів адаптації займає самооцінка. Завищення самооцінки провокує постановку цілей, що перевищують можливості, заниження самооцінки – пасивність, страх відповідальності. Результатом неадекватної самооцінки і в тому і в іншому випадку є недостатня професійна адаптація до праці та неповна реалізація можливостей людини у професійній діяльності.