Невербальні засоби спілкування поділяють на:

* візуальні, до яких належать кінетика (рухи ніг, голови, рук, тулуба); напрямок погляду й візуальний контакт; вираз очей; поза (зокрема локалізація, зміна поз відповідно до словесного тексту); шкірні реакції (почервоніння, піт); дистанція (відстань до співрозмовника, кут повернення до нього, персональний простір); додаткові засоби спілкування, у тому числі особливості будови тіла (статеві, вікові) і засоби їх перетворення (одяг, косметика, окуляри, прикраси, татуювання, вуса, борода, сигарета тощо);

* акустичні (звукові), пов'язані з мовою (інтонація, голос, тембр, тон, ритм, висота звуку, мовні паузи та їх локалізація в тексті) і не пов'язані з нею (сміх, плач, кашель, вдихи, скрегіт зубів, «хлюпання» носом тощо);

* тактильні (пов'язані із дотиком), які передбачають фізичний вплив (ведення сліпого за руку, контактний танець та ін.) і та-кевіку (потиск руки, хлопання по плечу).

Іноді в ролі специфічної знакової системи окремо розглядають сукупність запахів, якими наділені партнери зі спілкування, а також смак. І хоча смак і нюх найменшою мірою задіяні в спілкуванні, вони, незалежно від нашої волі, беруть участь у комунікативному процесі і впливають на наші стосунки один з одним.

Спілкуючись, люди по-різному реагують на невербальні сигнали: одні -- чутливі до них, інші -- нічого не знають про цю сферу комунікації або не мають досвіду їх фіксації та розшифровки. Доведено, що в процесі спілкування від 60 до 80 % комунікації здійснюється за рахунок невербальних засобів. Відомий дослідник мови рухів тіла А. Піз стверджує, що це -- імпульси нашої підсвідомості. І відсутність можливості підробити ці імпульси дає підставу довіряти їм більше, аніж вербальним каналам спілкування. На запитання про те, чи можна підробити мову рухів тіла, психологи відповідають негативно, хоча діють такі центри, де навчають керувати жестами, мімікою, пантомімікою тощо. В них передусім шліфують свої навички політики, члени парламенту, бізнесмени, керівники.

5