психология / 15

15) Особистість та діяльність: загальна характеристика.

Діяльність в широкому розумінні — це специфічний вид активності людини, спрямований на пізнання та творче перетворення навколишнього світу, передусім самого себе та умов і засобів свого існування.

Видатний вітчизняний психолог О. М. Леонтьєв (1903—1979) визначав особистість як цілісне утворення, яке є відносно пізнім продуктом суспільно-історичного й онтогенетичного розвитку людини.

Ця теорія отримала найбільше поширення у вітчизняній психології. Серед дослідників, які зробили найбільший внесок у її розвиток, слід назвати перш за все С. Л. Рубінштейна, А. Н. Леонтьєва, К. А. Абульханову-Славське і А. В. Брушлінского.

У цьому підході заперечується біологічне і тим більше психологічне успадкування особистісних властивостей. Головним джерелом розвитку особистості, згідно з цією теорією, є діяльність.

Діяльність розуміється як складна динамічна система взаємодій суб'єкта (активної людини) зі світом (з суспільством), в процесі яких і формуються властивості особистості (Леонтьєв А. Н., 1975).

Представники діяльнісного підходу вважають, що особистість формується і розвивається протягом всього життя в тій мірі, в якій людина продовжує грати соціальну роль, бути включеним в соціальну діяльність. Людина не є пасивним спостерігачем, він – активний учасник соціальних перетворень, Активний суб'єкт виховання і навчання. Дитинство та юнацькі роки проте розглядаються в цій теорії як найбільш важливі для формування особистості. Представники цієї теорії вірять у позитивні зміни особистості людини в міру соціального прогресу.

У рамках діяльнісного підходу як елементи особистості виступають окремі властивості, або риси особистості; прийнято вважати, що властивості особистості утворюються в результаті діяльності, яка здійснюється завжди в конкретному суспільно-історичному контексті. Наприклад, наполегливість формується в таких видах діяльності, де суб'єкт проявляє самостійність, незалежність. Наполеглива людина діє сміливо, активно, відстоює свої права на самостійність і вимагає від оточуючих визнання цього. Список властивостей особистості фактично безмежний і задається різноманіттям видів діяльності, до яких включено людина як суб'єкт.

Особистість характеризують тільки ті психічні процеси й особливості людини, які сприяють здійсненню її діяльностей. У розвитку суб'єкта його відношення до явищ світу вступають між собою в ієрархічні стосунки.

Ієрархії діяльностей утворюють ядро особистості.

Важливою є думка О. М. Леонтьєва про те, що особистість розвивається не в межах задоволення потреб людини, а у творчості, яка не знає меж.

Характерною рисою всякої свідомої діяльності людини її спрямованість на досягнення певних цілей.

Життя кожної людини полягає в досяганні нею всіляких цілей. В діяльності людини одні цілі досягаються, інші виникають. Цей невгамовний і невиснажний процес триває, поки триває свідоме життя людини. Тут виявляється прагнення людини до свідомої, цілеспрямованої діяльності, характерне для її сутності.

Діяльність людини не тільки цілеспрямована, а й мотивована. Мета діяльності — це те, на що вона спрямована і що повинно складати її прямий результат. Мотив — це те, що зумовлює прагнення людини до даної, а не якої-небудь іншої мети.

Первинною основою мотивації людини є її первинні і вторинні потреби. Люди завжди мають потреби в їжі, питві, одязі, в різних предметах і явищах світу, в знаннях про них, які необхідні для підтримування і розвитку їх життя. Ці потреби усвідомлюються і переживаються людиною, завдяки чому у неї виникають спонукання до дій, спрямованих на їх задоволення.

Внаслідок задоволення або незадоволення потреб у людини виникають певні почуття, емоції. Вони також спонукають її до дій і вчинків, але не самі по собі. Адже людина діє, працює, творить заради не лише переживання задоволення чи уникнення незадоволення, вона прагне при цьому до якогось об'єктивного результату, що відповідає її потребам. Отже, почуття є одним з мотивів діяльності людини тому, що вони безпосередньо пов'язані з її потребами. На основі потреб і почуттів у людей формуються різноманітні їх інтереси (до певної галузі праці, до наукових знань, до мистецтв і т. д.), які теж відіграють важливу роль у мотивації їх діяльності. Важливим спонуканням людини до діяльності є також її ідеали і переконання.

Мотиви діяльності відіграють велику роль в житті кожної людини і цілого суспільства. Від змісту і характеру мотивів залежить в значній мірі характер і ефективність діяльності людини. Великі успіхи в піднесенні продуктивності праці, в наукових відкриттях, літературі і мистецтві, досягнуті людьми, зумовлені передусім високими і благородними мотивами служіння Вітчизні, палкою любов'ю до неї.

У діяльнісного підходу найбільш популярною є чотирьохкомпонентна модель особистості, яка в якості основних структурних блоків включає в себе спрямованість, здібності, характер і самоконтроль.

• Спрямованість – це система стійких переваг і мотивів (інтересів, ідеалів, установок) особистості, що задає головні тенденції поведінки особистості..

• Здібності – індивідуально-психологічні властивості, які забезпечують успішність діяльності.

• Характер – сукупність моральних і вольових властивостей людини.

• Самоконтроль – це сукупність властивостей саморегуляції, пов'язана з усвідомленням особистістю самої себе.

Таким чином, в рамках діяльнісного підходу особистість – це свідомий суб'єкт, що займає певне положення в суспільстві і що виконує соціально корисну суспільну роль.

На контрольне запитання «Чому одні люди більш агресивні, ніж інші?» послідовники цієї теорії могли б відповісти таким чином: тому що у цих людей у процесі їх діяльності (навчальної, трудової тощо) до певної соціальної середовищі сформувалися цілеспрямовано-усвідомлені наміри завдавати іншим людям фізичний або психічний шкоду, а механізми самоконтролю виявилися не розвиненими.

Діяльність і психічні процеси

   Психічні процеси - сприйняття, уявлення, увага, уява, пам'ять, мислення, мова - є найважливішими компонентами будь-якої людської діяльності. Для того, щоб задовольняти свої потреби, спілкуватися, грати, учитися і працювати, людина повинна сприймати світ, звертати увагу на ті або інші моменти або компоненти діяльності, уявляти те, що їй потрібно зробити або запам'ятати, обміркувати, висловлювати судження. Отже, без участі психічних процесів людська діяльність неможлива, вони виступають як її невід'ємні внутрішні моменти.

Але виявляється, що психічні процеси не просто беруть участь у діяльності, вони в ній розвиваються і самі являють особливі види діяльності.

   Сприйняття в процесі практичної діяльності набуває своїх найважливіших якостей, формуються його основні види: сприйняття глибини, напрямку і швидкості руху, часу і простору. Практичне маніпулювання дитини з об'ємними, близькими і віддаленими предметами відкриває їй той факт, що предмети і простір мають певні виміри: ширину, висоту, глибину. У результаті людина навчається сприймати й оцінювати форми. Слідкуючі рухи рук і очей, супроводжувані синергічними, координованими скороченнями певних м'язів, сприяють становленню сприйняття руху та його напрямку. Зміни швидкості об'єктів, що рухаються, автоматично відтворюються в прискореннях і уповільненнях скороченнях деяких м'язів, і це навчає органи почуттів сприйняттю швидкості.

Уява теж пов'язана з діяльністю. По-перше, людина не в змозі уявити таке, що коли-небудь не було в досвіді, не було елементом, предметом, умовою або моментом якоїсь діяльності. Фактура уяви є відбитком, хоча й не буквальним, досвіду практичної діяльності.

Ще більшою мірою це стосується пам'яті, причому до двох її основних процесів - до запам'ятовування та відтворення. Одночасно запам'ятовування здійснюється в діяльності і саме являє особливого роду мнемонічну діяльність, що містить дії й операції, спрямовані на підготовку матеріалу до кращого його запам'ятовування. Це - структурування, осмислення, асоціювання матеріалу з відомими фактами, включення різних предметів і рухів у процес запам'ятовування тощо.

Пригадування також припускає виконання певних дій, спрямованих на те, щоб вчасно і точно пригадати закарбований у пам'яті матеріал. Відомо, що свідоме відтворення діяльності, в перебігу котрої якийсь матеріал запам'ятали, сприяє тому, що він легше пригадується.

Мислення в ряді своїх форм ідентичне практичній діяльності (так зване “ручне”, або практичне, мислення). У більш розвинутих формах - образній і логічній - діяльнісний момент виступає в ньому у вигляді внутрішніх, розумових дій і операцій. Мова також являє собою особливого роду діяльність, і часто, характеризуючи її, користуються словосполученням “мовна діяльність”.

З іншого боку, жодний з названих психічних процесів не протікає як чисто внутрішній і обов'язково включає які-небудь зовнішні, зазвичай рухові, ланки. Зорове сприйняття, наприклад, нерозривно пов'язане з рухами очей, дотик - з рухами рук, увага - з м'язовими скороченнями, що визначають зосередженість, переключення та розсіяність. При вирішенні людиною завдань майже завжди працює артикуляційний апарат; мовна діяльність без рухів гортані й лицьових м'язів - не можлива. Отже, усяка діяльність - це поєднання внутрішніх і зовнішніх, психічних і поведінкових дій та операцій.

2