история_культуры / 33
.doc33) Політика українізації (20-ті – початок 30-х рр.)
Більшовики, здобувши владу в Україні та інших національних республіках переважно насильницькими методами, повинні були завойовувати прихильність населення, щоб утримати її. З цією метою вони розпочали широку кампанію, спрямовану на вкорінення свого впливу на місцях, створення відданого більшовицькій партії кадрового потенціалу з місцевого населення. Така політика, запроваджена в 1923 р., отримала назву коренізація. В Україні вона здійснювалась у формі українізації. Українізація передбачала поширення марксистсько-ленінської освіти, залучення українців до партії, надання їм посад, підтримку української культури, запровадження української мови в партійному та державному діловодстві, розширення її вживання у сфері освіти, преси, видавничої справи. Значний внесок в „українізацію” зробили наркоми освіти УСРР О. Шумський та М.Скрипник.
Політика українізації мала вагомі здобутки. На українську мову навчання перейшли понад чверть інститутів і більше половини технікумів, працювало українське радіомовлення, кількість українців серед службовців державного апарату зросла до 54%. Та якщо серед членів і кандидатів у члени КП(б)У кількість українців збільшилася до 52%, то в ЦК КП(б)У їх було не більше чверті, а генеральними секретарями ЦК КП(б)У українці не обиралися. У 1927-1928 рр. майже половину всіх студентів республіки становили українці. У другій половині 20-х років діловодство українською мовою велося у 75% державних установ і організацій.
Активно здійснювалася політика коренізації в районах України, населених національними меншинами. У жовтні 1924 р. у складі УСРР було утворено автономну Молдавську республіку, протягом 1924-1925 рр. 7 німецьких, 4 болгарських, 1 польський, 1 єврейський національні райони, а також 954 сільські ради національних меншин, 100 містечкових рад. У цей час в Україні діяло 566 шкіл із німецькою мовою навчання, 342 єврейською, 31 татарською.
Революційний ентузіазм і політика українізації створили передумови для бурхливого мистецького життя 20-х років. З'явилася ціла плеяда молодих і талановитих українських митців, які своєю творчою діяльністю спричинили справжнє відродження української культури. Виникли численні центри літературної творчості. Створювались об`єднання, гуртки, студії. Зокрема, група неокласиків на чолі з М.Зеровим, спілка „Плуг”, об`єднання „Гарт”, „Вільна академія пролетарської літератури” (ВАПЛІТЕ) тощо.
Яскравим явищем стало українське театральне мистецтво. У 1922 р. в Харкові Лесь Курбас заснував театр авангарду „Березіль”.
Різноманітним і змістовним було музичне життя. Плідно працювали композитори Г.Верьовка, Б.Лятошинський. Активно виступала відома капела „Думка”.
Розвивалися всі види образотворчого мистецтва, представленого М.Бойчуком, Ф.Кричевським, А. Петрицьким, В. Касіяном.
Перші кроки зробило українське кіномистецтво. У 1927 р. почалося будівництво найбільшої на той час в Європі Київської кіностудії. У 1928 р. свій перший фільм „Звенигора” випустив О.Довженко.
У 1920-х роках українські література та мистецтво переживали бурхливе піднесення. Пройнята національною духовністю, всупереч ідеологічним обмеженням, українська культура досягала світового рівня.