история_культуры / 27

27) Стан освіти та науки в Надніпрянській Україні (2 пол 19 – 1 пол.20 ст.)

Українська культура в другій половині XIX ст. розвивалася в умовах розгортання буржуазних реформ, територіальної роз'єднаності українських земель, завершення формування української нації, ускладнення соціальної структури, політизації суспільного життя, посилення тиску державних структур.

У комплексі реформ після скасування кріпосного права певні позитивні зрушення відбулися у галузі освіти (збільшилася кількість навчальних закладів, освіта набула більш світського характеру, створилася єдина система освіти тощо). Проте відсоток неписьменного населення в українських землях, особливо серед селян, залишався ще досить високим, до того ж надто відчутними в освітній галузі були асиміляційні процеси — русифікація, полонізація, румунізація тощо.

Реформи в системі освіти 60 -х pp. дали змогу здобувати освіту навіть найнижчим верствам населення в навчальних закладах усіх рівнів. Освітня реформа вдосконалила програму навчання й надала університетам більшу автономію.

Під час реформування системи освіти зроблено акцент на поширенні письменності серед народних мас. Для цього:

• створювалася популярна література;

• видавалися підручники;

• організовувалися школи.

У сфері науки позитивні зрушення йдуть по лінії концентрації інтелектуального потенціалу в наукових центрах та товариствах, координації досліджень, ефективного обміну інформацією, що дало можливість вченим, які працювали в Україні у багатьох галузях науки, досягти світового рівня.

Організація освіти в наддніпрянській Україні мала суттєві відмінності від стану шкільництва в західноукраїнських землях.

1. По-перше, освіта в підросійських українських землях перебувала під контролем держави, місцевих адміністративних органів, а не духовенства, католицьких консисторій, як на західноукраїнських територіях.

2. По-друге, освіта в Наддніпрянській Україні мала чітко окреслений становий характер.

3. По-третє, в центрі уваги уряду і місцевої громадськості перебували здебільшого середні, а не вищі навчальні заклади, як у західноукраїнських землях.

Основу системи початкової освіти для нижчих станів суспільства становили парафіяльні школи. До цієї системи належали і народні училища. Досвід організації ланкастерських шкіл був запозичений в Англії, а сутнісна метода полягала в тому, що більш здатні й підготовлені учні навчали інших. Для дітей військових поселенців запроваджувалися школи кантоністів.

Середня освіта була предметом особливої опіки уряду. Основною ланкою середньої освіти були гімназії: 4-річний гімназичний курс передбачав вивчення мов – класичних (латинська, грецька), російської, німецької, французької, а також математики, географії, природознавства, історії та літератури. Гімназична освіта давала право продовжувати навчання в університеті, або вступати на державну службу, викладати в початкових школах.

До станових навчальних закладів належали кадетські корпуси. Це військові середні навчальні заклади закритого типу з 7-річним терміном навчання. Освіта в кадетському корпусі забезпечувала можливість військової кар’єри і служби в цивільних установах. У ХІХ ст. формується система жіночих навчальних закладів. Існували Інститут шляхетних дівчат. До програми навчання Інституту шляхетних дівчат входили 10 заповідей, вивчення мов класичних та європейських, історія, мистецтва, музика, танці, малювання, вишивання та домоводство.

Найбільш завершений цикл станової освіти складала духовна освіта.

Існувала галузева освіта, яка тісно пов’язана з потребами господарчої діяльності. Прикладом можуть слугувати школа чистописців у Полтаві, училище для дітей дрібних службовців-канцеляристів у Херсоні.

Існували середні навчальні заклади підвищеного типу, які були проміжною ланкою між гімназією та університетом.

Юридичний ліцей у Ніжині був привілейований навчальний заклад Лівобережної України .

В Україні з'являлися нові школи, для дорослих відкривали освітні курси, де викладали представники української інтелігенції для дітей і дорослих рідною мовою, заняття на яких відбувалися щонеділі, тому такі школи називали «недільними».

Ці школи в Наддніпрянщині (впродовж 1859-1862) виникли значно пізніше, ніж в західноукраїнських землях, безпосередньо під впливом революційних подій 1848 р. На 1862 р. в Україні було 67 недільних шкіл, з них 3 – у Києві. Недільні школи за розпорядженням царського уряду були закриті у 1862 р.

Певних змін зазнала в цей період і ланка середньої освіти в східноукраїнських землях. Основним типом середнього навчального закладу тут була гімназія. Новий статут для гімназій Росії передбачав збільшення гімназичного курсу з 4 до 7 років навчання, а також введення в програми вивчення класичних мов – латинської та грецької.

В 1850 р. у Києві була відкрита І жіноча гімназія. Протягом 60-х рр. жіночі гімназії з’явилися в Полтаві, Харкові, усіх губернських містах. Щоправда, програма навчання в цих навчальних закладах поступалася чоловічим гімназіям і не давала права вступу до університетів. До гімназій за ступенем підготовки прирівнювалися вчительські семінарії та інститути.

У цей період створюються різноманітні середні навчальні заклади, державні й приватні, для дівчат і хлопчиків, – пансіони, прогімназії, ліцеї, реальні школи, де замість класичних мов вивчалися природничі науки : колегіуми – з поширеною програмою навчання, зокрема колегія П.Галагана.

У наддніпрянській Україні набирала темпів розвитку і вища освіта . Після польського повстання російський уряд посилив політику русифікації південно-західного краю – правобережної України . Як протидія польським впливам у Києві був відкритий «Університет св. Володимира» (1834 р.). Першим його ректором став вчений, відомий культурний і громадський діяч М.Максимович. Спочатку в Київському університеті були тільки філософський та юридичний факультети. З 1842 р., коли був організований медичний факультет, університет остаточно здобув статус класичного університету, навчання тривало 4 роки. Рішельєвський ліцей в Одесі, який за рівнем навчання, учбових програм, матеріальним забезпеченням відповідав університетським стандартам став базою створення Новоросійського університету. Тут були фізична, хімічна і зоологічна лабораторії. Пріоритетним вважалось вивчення мов – грецької, латини, французької, російської, італійської, турецької.

Цікаво, що передові педагогічні ідеї в наддніпрянській Україні стали поширюватися значно пізніше ніж у західноукраїнських землях. Ідея обов’язкової освіти дітей від 6 до 12 років була запроваджена ще в період йосифлянських реформ 70-80-х рр. XVIII ст. Питання про всенародну школу і навчання в школах рідною мовою в східній Україні були сформульовані відомими діячами науки та освіти М.Пироговим та К.Ушинським лише в середині ХІХ століття. До речі, видатний медик, батько вітчизняної хірургії М.Пирогов був високою посадовою особою в сфері освіти, попечителем Одеської (1851–1858) та Київської навчальної округи (1858–1862).

Під тиском революційних подій царизм змушений був відмінити укази щодо української мови. Кількість початкових шкіл в Україні зросла з 13,6 тис. У 1897 році до 18,7 тис. у 1911році. А в 1912 році було відкрито досить багато вищих 4-річних початкових училищ. Але в цілому рівень освіти в Україні був незадовільним. У 1914 – 1915 роках в Україні було всього 452 середні школи, в яких навчалося 140 тис. учнів, та 19 вищих навчальних закладів, в яких навчалося 26,7 тис. студентів.

Напередодні революції 1917 року ситуація з освітою дещо поліпшилася. В Україні налічувалося вже 27 вищих учбових закладів, у яких навчалося 35 тис.студентів. Проте на всій території України не було жодного навчального закладу з українською мовою викладання, жодної української школи, що перебувала б на державному утриманні.

Початок ХХ століття був сприятливим і для розвитку української науки. Д.Заболотний першим запропонував ефективні шляхи боротьби з чумою. Вчені-ботаніки С.Навашин і В.Липський одними з перших дали науковий опис рослинного світу Індонезії, Тунісу,Алжиру.. Розвиткові вітчизняної авіації сприяв першийаероклуб, що відкрився в Одесі у 1908 році.

У виведенні авіації на чільне місце серед надбань людства важлива роль належить військовому льотчику П.Нестерову, який під час служби в Україні у 1913-1914 роках продемонтрував ряд способів найвищого пілотажу, в тому числі знамениту «мертву петлю». Київське товариство повітроплавання (1907-1916) прославили І.Сікорський (батько вертольотобудування), Ф.Андерс – творець першого вітчизняного дирижабля та інши.

Відомими вченими тих часів у галузі радіофізики, геофізики, радіотехніки були Д.Рожанський, Т.Кравець, М.Пильчиков. Технічному прогресу металургії присвятив своє життя М.Курако. Проблемами промислового розвитку Донбасу займався Л.Лутугін.

Історичну науку України гідно представляли О.Єфіменко, В.Барвінський, Д.Багалій, І.Лучицький, В.Іконников та інши. Український археолог В.Хвойко відкрив перші пам»ятки Трипільської культури.

У 1910 році було засновано Кримське товариство дослідників природи.

У 1907-1909 роках було видано «Словаря української мови» Б.Гринченком.

У 1912 році в Одесі була проведена перша операція лікаря В.Філатова.

2