история_культуры / 38-1
.doc38) Розвиток освіти та науки в умовах державної незалежності України.
38.1 ) Освіта незалежної України стан тенденції проблеми перспективи
Основою самовідтворення культури є освіта. Наприкінці XX ст. її зміст, форми суттєво відставали від основних тенденцій розвитку цивілізації, слабо були зорієнтовані на перспективи цього процесу. Гостра потреба кардинальних змін у сфері освіти зумовила проголошення в 1988 р. «Основних напрямів реформи загальноосвітньої і професійної школи». Нової моделі вітчизняної освіти потребувала поява на політичній карті світу незалежної України. У листопаді 1993 р. Кабінет Міністрів затвердив програму «Освіта» («Україна XXI століття») щодо кардинальної реконструкції всієї системи освіти, яка передбачала:
1) децентралізацію управління освітою;
2) диференціацію, гуманізацію, індивідуалізацію навчально-виховного процесу;
3) безперервність освіти та варіативність навчальних планів і програм;
4) переорієнтацію сфери освіти на пріоритетний розвиток особистості й створення для цього відповідних умов у суспільстві.
У процесі реформування всіх ланок освіти наголос було зроблено на:
1) деідеологізації й демократизації навчального процесу;
2) зв'язку освіти з національною історією, культурою і традиціями;
3) забезпеченні свободи творчості педагогам-новаторам;
4) урізноманітненні системи навчальних закладів з метою врахування інтересів і нахилів підростаючого покоління, а також реальних потреб суспільства. Для перспективного розвитку здібностей обдарованих дітей розгорнули свою роботу гімназії, ліцеї, колегіуми. Вже в середині 90-х років у системі вищої освіти виникло майже 500 недержавних навчальних закладів.
5) поступовому приведенні у відповідність мови навчання в школах до етнічного складу населення. Якщо в 1991 р. українською мовою навчалося лише 49,3% школярів, то через десять років — 67,4%.
Але очікуваних кардинальних змін у системі освіти не відбулося. Більше того, як і все суспільство, освіта потрапила в зону глибокої кризи, що засвідчує:
1) залишковий принцип фінансування.
2) невідповідність матеріальної бази освіти оптимальним нормативам і потребам суспільства. Зростає кількість закладів освіти, що проводять заняття у дві-три зміни, школи не забезпечені підручниками, технічними засобами навчання.
3) падіння соціального престижу педагогічної діяльності;
4) загострення кадрової проблеми.
Наприкінці 2000 р. процес реформування освіти в Україні вступив у нову фазу свого розвитку. На початку вересня було обнародувано проект «Концепції 12-річної середньої загальноосвітньої школи». Її поява обґрунтовувалася тим, що інтеграція і глобалізація соціальних, економічних та культурних процесів, перспективи розвитку української держави потребують випереджаючого, глибокого оновлення системи освіти. Суть змін становлять демократизація, індивідуалізація та прагматизація навчального процесу.
Зміст нової освітньої концепції передбачає:
1) перехід до 12-річної системи освіти в середній школі, як умови для інтелектуального, соціального, морального й фізичного розвитку й саморозвитку учнів, виховання громадянина-патріота, створення надійного фундаменту для формування демократичного суспільства;
2) зростання в навчальному процесі вміння здобувати інформацію з різних джерел, переробляти й застосовувати її для індивідуального розвитку й самовдосконалення людини;
3) посилення практичного й виховного спрямування освіти;
4) диференціацію та індивідуалізацію навчання і виховання учнів, створення умов для їх саморозвитку й самовизначення, осмисленого визначення своїх можливостей і життєвих цілей;
5) забезпечення безперервності освіти молоді;
6) зростання значення в житті загальноосвітньої школи органів громадського самоуправління (учнівські збори, батьківські збори, опікунська рада, наглядова рада тощо) та колегіального органу управління (педагогічна рада);
7) посилення виховної та організаторської функцій вчителя, стимулювання діалогової форми спілкування з учнями, переходу від авторитарної педагогіки до педагогіки особистісно зорієнтованої, комунікативної.
Залучившись у 2005 р. до Болонського процесу, наша система освіти почала реформуватись у напрямі інтеграції у світове та європейське спвтовариство. Серйозним кроком реформи в галузі освіти стало впровадження незалежного тестування.
У “Плані дій щодо забезпечення якості вищої освіти України та її інтеграції в європейське і світове освітнє співтовариство на період до 2010 року” визначено основні принципи розвитку вищої освіти України в рамках Болонського процесу:
1. Адаптація системи вищої освіти України до норм, стандартів і основних принципів Європейського простору вищої освіти.
2. Створення інноваційного простору на основі освітньої і наукової підтримки.
3. Забезпечення соціального контексту вищої освіти.
Загалом, за даними лондонської інвентаризації стану виконання вимог Болонського процесу країнами-учасницями, Україна з оцінкою 3,83 за п’ятибальною шкалою перебуває на 35-му місці серед 48-ми країн, що свідчить, з одного боку, про наявність суттєвих проблем, а з іншого – про існування широких перспектив вдосконалення вітчизняної системи вищої освіти на шляху інтеграції в європейський освітній простір.
Одним з найважливіших завдань школи стало забезпечення виконання «Закону про мови в Українській РСР» (1989 рік). З того часу почали діяти сотні шкіл з українською мовою навчання, сотні тисяч учнів одержали змогу здобувати освіту рідною мовою.
Сучасна система освіти представлена різноманітними типами шкіл і навчальних закладів (коледжів, гімназій, ліцеїв, колегіумів). Посилюється увага держави до розвитку освітніх закладів з пріоритетним вивченням окремих предметів (спеціалізовані школи) та профільною освітою.
Якісно новою рисою розвитку освіти в незалежній Україні стало повернення до гармонійного розвитку особистості: поглиблене вивчення іноземних мов з молодших класів, оволодіння комп'ютерною грамотністю, уроки спорту тощо, демократизація навчального процесу, його гуманістичність. Значна увага приділяється вивченню української історії, культури, народознавства. З'явилися позитивні зрушення в системі професійно-технічної освіти.
У вищій школі традиційно сконцентровано могутній інтелектуальний потенціал української нації.
Завдяки різноманітній системі освіти Україна в цілому зберігає високий рівень підготовки фахівців у вищій школі. Поступово вища освіта перестає бути засобом підготовки фахівців і перетворюється на певний ступінь розвитку сучасної людини. Основною проблемою у сфері освіти залишається низький рівень фінансування.
38.2) Наука
Складовою духовної культури, формою суспільної свідомості є наука, потенціал якої в Україні порівняно високий. Загальна чисельність наукових кадрів у 1994 р. була вдвічі більшою, ніж у Франції, й становила майже 300 тис. осіб, з яких понад 80 тис. — доктори і кандидати наук. Найавторитетнішим науковим центром є Академія наук України. Останнім часом зросла кількість прямих угод про співробітництво між зарубіжними та українськими науковими центрами.
Україна зберігає вагомий потенціал у ракетно-космічній сфері. Україна бере участь у реалізації міжнародної програми ракетно-космічного комплексу морського базування «Морський старт» і «Глобалстар». У 1997 році український космонавт-дослідник Леонід Каденюк здійснив політ на космічному кораблі «Коламбія». Незважаючи на значні економічні труднощі, українська наука має передові технології в галузі літакобудування, танкобудування, будівництва морських суден, а також у математиці, теоретичній фізиці, біотехнологіях, зварювальному виробництві.
Проте негативні тенденції, які загострилися в останні десятиліття XX ст., визначають становище і на початку XXI ст. До них належать:
1) постійне зниження витрат на науку у внутрішньому валовому продукті. За внутрішніми валовими витратами на одного науковця Україна поступається: Греції — у 8 разів, Туреччині — в 2,5 раза, США та Великобританії — в 50 разів;
2) невпинне падіння рівня наукоємності валового внутрішнього продукту України, який є показником динаміки економічних перетворень.
3) недостатня матеріальна база, обмежений доступ до новітньої наукової інформації. Відсутність належного фінансування зумовила відставання українських науково-дослідних установ за оснащеністю засобами автоматизації, науковими приладами, матеріалами, літературою від однопрофільних установ розвинутих країн щонайменше на 10—15 років. Вітчизняні науковці оснащені обладнанням та інформацією в 100 разів менше, ніж їхні західні колеги;
4) зниження ефективності функціонування наукових установ. Якщо в 1990 р. принципово нові технічні рішення на рівні винаходу містила кожна четверта розробка вітчизняних науковців, то в 1994 р. — лише кожна шоста. Тенденція зберігається і зараз. Питома вага розробок, які за своїми техніко-економічними характеристиками перевищували кращі світові аналоги, знижається. Понад 90% нових технологічних розробок не впроваджується у виробництво. Фундаментальні дослідження поступаються місцем прикладним, що в перспективі може призвести до значного відставання від інших країн на магістральних наукових напрямах;
5) внутрішній і зовнішній «відплив умів». Щороку внаслідок міграції Україна втрачає до 10 тис. дипломованих спеціалістів. Цей процес веде до катастрофічних втрат. Адже підготовка спеціаліста з вищою освітою, вченим ступенем та втрачена вигода від його використання обходиться, за розрахунками фахівців ООН, у 300 тис. дол. А процес деградації науки може стати незворотним, якщо країну залишать 10—15% найперспективніших молодих спеціалістів. Не менш загрозливий і внутрішній «відплив умів». Існує тенденція переходу науковців працювати в комерційні структури. За кордон виїжджають генетики, фізики, теоретики, фізіологи, біохіміки.
Незважаючи на значні втрати, в умовах незалежності Україні вдалося здобути ряд серйозних успіхів, наприклад, у гуманітарній сфері. У системі НАН з'явилися нові інститути. Створено Інститут національних відносин та політології, Інститут української археографії ім. М. Грушевського, Інститут української мови, Інститут сходознавства ім. А. Кримського, Інститут світової економіки і міжнародних відносин, Інститут соціологічних досліджень, Інститут народознавства.