история_культуры / 8

8. Культура доби розпаду первісного суспільства.

Активні економічні й соціальні процеси епохи розпаду первісного ладу сприяли подальшому розвиткові культури, розширенню знань.

Розвиток землеробства потребував точного визначення початку польових робіт, що зумовило упорядкування календаря та вдосконалення системи астрономічних знань.

Поряд із сидеричним календарем виникли сонячні. Потреба узгодження цих календарів стимулювала розвиток математичних знань. Розвиток скотарства потребував обліку поголів'я худоби, обміну — обчислення міри вартості. Потреба оперування великими числами і розвиток абстрактних уявлень привели до встановлення числових розрядів і системи числення. Зародження приватного землеволодіння зумовило появу основ геометрії. Створення укріплень і таких транспортних засобів, як віз, вітрильний корабль, сприяли розвиткові механіки.

З початком виплавки рудних металів зародилися основи хімії і металознавства. Сухопутні і морські походи, пов'язані з грабіжницькими війнами, сприяли розвитку астрономії, географії і картографії.

Війна відігравала свою роль у розвитку хірургії - операції, пов'язані з ампутацією кінцівок або трепанацією черепа, пластичні, які відомі давнім індіанцям і народу майя, практика примітивних запобіжних щеплень ослабленої форми інфекційних хвороб.

Суспільствознавчі знання розвивалися значно повільніше. Тут, як і раніше, панували тісно пов'язані з релігією міфологічні уявлення про природу основних явищ господарського, громадського й ідеологічного життя. Пояснюється це тим, що населення доби розпаду первісного суспільства значною мірою зберегло духовні традиції попередньої епохи.

На цей час припадає зародження правових знань - первісний суд.

В умовах розпаду первісного ладу розвинулися нові форми мистецтва.

Будівництво оборонних споруд і розрахованих на віки, нерідко складних за своєю конструкцією, поховальних споруд поклало початок монументальній кам'яній архітектурі.

Відокремлення ремесла від землеробства супроводилося розквітом ужиткового мистецтва - ювелірні вироби, коштовна зброя, посуд, одяг. У зв'язку з цим поширилось художнє карбування, вибивання, тиснення металевих виробів, а також застосування емалі, інкрустація коштовним камінням, перламутром тощо.

Досить специфічною формою мистецтва в цю добу був героїчний епос, розквіту якого сприяли грабіжницькі й оборонні війни. Тут доречно згадати давньовавилонське сказання про легендарного Гільга-меша та епічний розділ П'ятикнижжя. Іліада й Одіссея, Едда, Ірландські саги, Рамаяна, Калевала, Бедуїнські перекази про Антафу й Нартські сказання — ці та багато інших класичних зразків епосу, що виникли в добу розпаду первісного ладу, донесли до нас згадки про тривалі війни, гароїчні подвиги, багату здобич та її поділ.

Розпад первісного суспільства зумовив появу нових форм релігії, які відповідали новим умовам життя. З переходом до патріархату утвердився культ чоловічих предків — покровителів. А з поширенням землеробства й скотарства утвердилися сільськогосподарські культи родючості з їхніми еротичними обрядами і людськими жертвами, що символізували передавання землі статевої потенції людини, і широко відомими образами духів, які вмирають і воскресають.

З розвитком релігії виділялася особлива група служителів культу. Такі особи ставали професійними служителями культу — жерцями.

Значним здобутком духовної культури в добу розпаду первісного ладу був початок виділення професійної розумової праці. Причому цей процес поділу розумової і фізичної праці охопив усю культурну сферу.

Формується верства професіоналів з осіб, зайнятих організаційно-управлінською діяльністю, вождів, жерців, воєначальників, а згодом — співаків, оповідачів, постановників театралізованих міфологічних вистав, знахарів, знавців звичаїв, майстрів ужиткового мистецтва тощо.

Одним з досягнень духовної культури було створення упорядкованої писемності.

Таким було найдавніше письмо шумерів, єгиптян, еламітів, крітян, китайців, майя та інших народів, назване ієрогліфічним.

Синкретичий характер первісної духовної культури.

Особливістю первісної культури є її синкретичний характер. Синкретизм свідомості властивий членові первісної людської зграї – це невиділення прекрасного і потворного, істинного і фальшивого, добра і зла. Мислення конкретне, спирається тільки на набутий родом досвід.

Опис та аналіз первісної культури доводять, що в поведінці людини здобуття їжі, розмноження та самозахист нероздільно пов'язані. Синкретичний характер втілився в тотемізмі. Справжня фундаментальна риса цієї культури полягає в тому, що вона ідентифікує общину та її членів із тваринами, які потрібні для харчування, з тотемнимитваринами. Фундаментальне положення тотемістичного світогляду за своєю суттю грубо натуралістичне («людина є тим, що вона з'їдає»), являє собою закон тотемізму. Можна сказати, що «ідеологічна» ідентифікація з тотемними тваринами є виразником факту нездатності первісних людей за допомогою раціональних засобів праці визначити ірраціональну поведінку об'єкта праці й тварин, тому вони намагалися компенсувати це ілюзорно-магічними засобами.

Синкретичність — типова ознака первісного мистецтва, у якому елементи різних мистецтв (музики, співу, танцю, словесного мистецтва) є неподільним цілим, співу, танцю, словесного мистецтва) є неподільним цілим.

Отже, висновки:

1. Духовна культура в добу розпаду первісного ладу розвивалась адекватно тим економічним і соціальним процесам, які відбувалися в світі, в тому числі й в Україні, готуючи фундамент для подальших етапів розвитку людства і особливо в епоху ранньокласових суспільств;

2. Матеріальна та духовна культура людства, в тому числі українська, зароджувалась і розвивалась із своїх першооснов, які сформувалися в первісному суспільстві і були планетарними;

3. Українська духовна культура з початку свого зародження стала складовою і невід'ємною частиною у світовій духовній культурі. Розвиваючись як своєрідна і неповторна, зазнаючи впливу інших культур (наприклад, культури Стародавнього Сходу і античної культури) і відповідно впливаючи на них, українська культура підійшла до нових часів свого розвитку з великими здобутками.