история_культуры / 3

3. Ранні форми матеріальної і духовної культури на тер. України.

Первісна епоха – це найбільший період в історії людства – від виникнення людини (близько млн. років тому) і до появи державності. У різних народів цей період тривав неоднаково, деякі навіть зараз живуть за умов первісності. Тому сучасна наука розрізняє власне первісну культуру – що існувала до виникнення перших цивілізацій на Землі (кінець IV – початок III тисячоліття до н.е.), і традиційну первісну культуру.

Протягом первісної епохи відбувалися такі процеси:

– антропогенез – біологічна еволюція людини, що завершилася приблизно 40 тисяч років тому виникненням виду “людина розумна” (Homo sapiens), а також основних людських рас;

– формування мислення (або інтелекту) людини, її мови;

– розселення людей;

– перехід людей від привласнюючого господарювання (мисливство, збиральництво) до відтворюючого (землеробство і скотарство);

– соціогенез – формування суспільних форм життя у вигляді родової, а потім родоплемінної організації;

– поява перших світоглядних, релігійних уявлень, міфологічних систем.

Серед цих найважливіших процесів, що заклали фундамент історії людства, своє місце займає формування культури як особливої сфери людського суспільства.

Специфічною рисою первісної культури є синкретизм (нерозділеність), коли форми свідомості, господарчі заняття, суспільне життя, мистецтво не відокремлювалися і не протиставлялися один одному. Будь–який вид діяльності містив у собі інші. Наприклад, у полюванні були з'єднані: технологічні прийоми виготовлення зброї, стихійні наукові знання про звички тварин, соціальні зв'язки, які виражалися в організації полювання (індивідуальне, колективне), релігійні уявлення – магічні дії по забезпеченню успіху, які, в свою чергу, включали елементи художньої культури – пісні, танці, живопис. Саме внаслідок такого синкретизму характеристика первісної культури передбачає цілісний розгляд матеріальної і духовної культури, чітке усвідомлення умовності такого розподілу.

Первісну історію людства традиційно поділяють на палеоліт, мезоліт і неоліт – 2 млн. р. тому – межа III тисячоліття до н.е.; епоху бронзи – II тисячоліття до н.е.; ранній залізний вік – I тисячоліття до н.е.

Перші люди на території сучасної України з'явилися в епоху раннього палеоліту понад 900—800 тис. років тому. У середньому палеоліті, що тривала 100—35 тисяч років тому, територію України займали неандертальці. Люди сучасного типу, Homo sapiens або кроманьйонці, сформувалися у період верхнього палеоліту, понад 40—35 тис. років тому. На теренах України мешкали представники європеоїдної раси, які витіснили неандертальців.

Кроманьйонці мали примітивну родову організацію і були суспільством мисливців-збирачів. Археологи виділяють цих людей в Україні у закарпатську, дністровську, волинську, середньодніпровську та степову групи.

Понад 10 тис. років тому відбувся перехід від палеоліту до мезоліту. Загальне потепління привело до збільшення кількості населення. Проте криза привласнюючого господарства поступово змусила людей приступити до відтворюючих форм: землеробства і скотарства. Це сприяло винаходу кераміки. Наступила нова доба неоліту – 6 - 4 тисячоліття до н. е.

З кінця 5 до початку 3 тисячолітя до н. е. - доба енеоліту, що позначилась впровадженням мідних знарядь праці. Стала виразнішою господарча спеціалізація природно кліматичних зон: скотарство у степу, землеробство у лісостепу і мисливство у лісовій смузі.

В епохи мезоліту і особливо неоліту людина наполегливо розширювала сферу своєї діяльності, опановувала територію та природні багатства, вдосконалювала знаряддя праці. Від примітивних форм збирання, полювання та рибальства вона переходить до землеробства і скотарства.

Центральною археологічною культурою на території України енеолітичного періоду була лісостепова Трипільська культура (4000—2100 до н. е.). Її носії будували протоміста, мали гончарські печі та власну знакову систему, тобто були близькі до створення власної цивілізації. Однак цьому завадив екстенсивний характер землеробства, який розпорошив сили трипільців. Для трипільської культури властивим був уже доволі високий рівень виробничої культури, техніки виготовлення кераміки, суспільної організації. Значного рівня досягла тут і духовна культура. Саме тут існував перший у Європі літеро-звуковий алфавіт. Ряд істориків, прагнучи віднести початки України та її культури якомога далі за небосхили людської історії, не втримались від спокуси пов'язати трипільців з майбутніми українцями, прагнуть вбачати в трипільцях праукраїнців. Проте ці погляди поки що науково не доведені. Є вчені, котрі стверджують, що трипільські племена з часом були асимільовані іншими племенами. Але більшість істориків усе таки вважають, що трипільські племена зникли безслідно, так, як і з'явилися. І це, на їх думку, одна з найбільших загадок нашої історії. Їх місце заступили представники інших археологічних культур, скажімо, шнурової кераміки.

Занепад Трипільської культури позначився консолідацію скотарів і появою Ямної культури (2800—2300 до н. е.) бронзового віку, у носіях якої вчені вбачають індоєвропейців. Вони охоплювали територію від Криму до Київського Полісся.

На базі цієї культури у Південно-Східній Україні виникає Катакомбна культура (2300—1300 до н. е.), носії якої перебували у контактах з землеробською Культурою шнуркової кераміки (2300—1700 до н. е.), що займала територію Північно-Західної України.

Після XVII століття до н. е. Катакомбну культуру заступила Зрубна культура (1700—1300 до н.е.), яка асоціюється з іраномовними племенами скотарів, а Культуру шнуркової кераміки на теренах України витіснила Тшинецька культура (1700—1200 до н. е.), яку пов'язують із праслов'янсько-балтською спільністю землеробів.

На XII—X століття до н. е. територія України залишалася розділеною між різними культурними спільностями. Північні ліси на заході займали праслов'яни, а на сході — прафіноугри; у лісостепу мешкали фрако-іллірійські, а у степу — північноіранські племена.

Епоха бронзи і раннього заліза уявляється нам своєрідним калейдоскопом археологічних культур, знаходимо неспростовні свідчення стрімкого прогресу людства, накопичення ним позитивного досвіду методом спроб і помилок, вдосконалення виробничих сил, а отже й суспільних відносин. Відбувається перший поділ праці: скотарство відокремлюється від землеробства. Саме тоді, а це було в II тис. до н. е., починається етногенез слов'ян. У І тис. до н. е. відбувається другий поділ праці: ремесло відокремлюється від землеробства. Суспільство поділяється на класи.