2. Наведіть приклади найдавніших пам’яток матеріальної культури. Обгрунтуйте зародження мистецького мислення людини (Homo sapiens).

Людина придбала уміння творити мистецтво відносно недавно. Людство існує близько 2 млн років, а найдавніші відомі нам зразки доісторичного мистецтва були створені не більше 35 000 - 45000 років тому. Ці зразки виникли в результаті довгого процесу. Їм передували тисячі років повільного розвитку.

Найчудовіші зразки мистецтва палеоліту - вирізблені, намальовані або висічені на кам'янистих стінах печер зображення тварин, такі як "Поранений бізон" з печери Альтаміра в Північній Іспанії, розпис печери Ласко в Південній Франції. Окрім печерного мистецтва великих форм люди верхнього палеоліту також створювали невеличкі малюнки і фігурки з кості, рогу або каменя, майстерно оброблені кременевими інструментами.

Епоха верхнього палеоліту - це період формування виду HOMO SAPIENS — Людини Розумної. Очевидно, саме у цієї людини склались ті психічні здібності, які необхідні для художньої творчості: розвинута уява, вміння втілювати мисленні образи в знакових структурах (артефактах), були вироблені естетичні цінності та ідеали.

Первісна людина, зайнята боротьбою за своє існування, почала розписувати стіни печер залишати на них гравіровані та намальовані фарбою лінії, ставити кам'яні і глиняні споруди — протоскульптури.

Образотворче мистецтво розпочалось не з фігуративних зображень, а з тих, які ми сьогодні можемо сприймати як знаково-символічні. Це відбитки руки чи сліди «рани» на стіні. Праця (полювання) і магічний ритуал породили перше зображення — «рану». Цей знак насправді нічого не заміщав (справжній знак завжди щось заміщав) і для первісної людини носив характер реальної рани. Стародавня людина вважала, що удар, нанесений на зображення тварини, реально послаблює тварину, на яку завтра буде йти полювання. Магічне зображення носило світоглядний характер і було не стільки засобом пізнання світу, скільки засобом магічної зміни дійсності. Коли художник палеоліту малював на скелі тварину, він малював реальну тварину. Для нього світ фантазії та мистецтва не був самостійною сферою, відокремленої від дійсності. Він ще не протиставляв і не поділяв ці сфери, але бачив у одній пряме продовження іншої. Ця зображально-наслідувальна діяльність, що спиралась на образне мислення, лише з великими застереженнями може бути названа мистецтвом. І насамперед тому, що зумовлювалась переважно практичними, утилітарними потребами.

Мистецтво виникає у первісному суспільстві як соціально обумовлена форма людської діяльності, з допомогою якої люди намагались вирішувати якісь практичні завдання свого життя.

Найпершою темою в в архаїчних формах зображувальної діяльності людини була праця і кохання, тобто животворчі сили суспільства.

Магічний характер первісного мистецтва властивий і скульптурним зображенням жінок, так званих неолітичних Венер, пов'язаних з культом матері-прародительки і хранительки домашнього вогнища. В зображенні людей і тварин виділялись, головним чином, їх найбільш важливі, практично значимі риси (наприклад, у жіночих статуетках гіперболізувались ті частини тіла, що були пов'язані з репродуктивними функціями — груди, живіт, таз.

В більш пізню епоху неоліту (новокам'яний вік) спостерігається намагання до умовності, схематичності зображення тварин і людини. В декоративному оздобленні посуду і зброї, у наскельних петрогліфах, у розпису та вишивці одягу переважають геометричні фігури — коло, спіраль, хрест, напівмісяць тощо). Вчені пов'язують таку зміну у стилі образотворчого мистецтва з розвитком абстрактного мислення, а також з тим, що під час переходу від мистецтва до землеробства стимули до зображення звірів стали послаблюватись, а стимули до художнього відбиття індивідуальності ще тільки народжувались. Перехід від мандрівного до осілого життя породжував зачатки архітектури, так звані мегалітичні споруди - чотирикутні будови з плит (дольмени), вертикальні, нерідко вкриті рельєфами, стовпи (менгіри), стовпи, розставлені довкола жертовного каменя (кромлехи), захисні споруди перших протоміських поселень, могильні кургани скіфської культури - стали початком створення людиною соціального простору.

Одним з перших кроків до художнього узагальнення була спроба упорядкування та групування явищ навколишнього світу з допомогою ритму. В палеолітичних зображеннях ритму не відчуваємо зовсім. З'являється він в неолітичних пам'ятках (на керамічних виробах і в архітектурі). Ритмічні побудови властиві раннім формам архітектури, передусім культової; ця риса лишилася основною і характерною для всієї наступної архітектури стародавності.

Можна виділити три найважливіші ознаки первісного мистецтва:

1) його міфологічний характер, який був основою зародження і формування художньої образності;

2) його задіяння в практику діяльності, яка в свідомості первісних людей представлялась необхідною для вирішення практичних завдань;

3)його ритуально-магічний характер, який надавав художній творчості елементи ігрового дійства.

Первісне мистецтво було синкретичним. Його синкретичність полягала у тому, що воно існувало в нероздільній єдності з іншими формами матеріальної і духовної діяльності; в тому, що різні художні засоби — графічні, пластичні, звукові, мовні, хореографічні — використовувались сукупно, в тому живопис, музика, слово, танець не розділялись як особливі форми мистецтва. Не було тоді й поділу між творцями, виконавцями і споживачами мистецтва, кожен міг виступати у будь-якій із цих ролей.

Величезна роль мистецтва у розвитку людства полягала у тому, що воно сприяло розвиткові творчих засад в індивіді. Мистецтво за своєю природою і характером впливу на сприймача вимагає від людей творчості. Предметом мистецтва є цінність людського буття, те, що розвиває в індивіді його людську сутність. Мистецтво — це самосвідомість культури, універсальний метод збереження і передавання соціальної інформації від покоління до покоління. Культурна еволюція з виникненням мистецтва набула незворотного і прискореного характеру.

Таким чином, можна сказати, що не тільки праця, але й мистецтво разом з працею створило людину. І подібно праці, воно залишається умовою його існування і вдосконалення на протязі всієї історії людства.