философия / 1

1. Сутність та структура світогляду.

Філософія (грец. philosophia — любов до мудрості) — теоретичний світогляд, вчення, яке прагне осягнути всезагальне у світі, в людині і суспільстві.

Філософське знання має свою специфіку, яка полягає в його плюралістичному, діалогічному й водночас толерантному стосовно інших (відмінних) точок зору характері. Така “множинність” філософського знання і характеризує його як знання світоглядне.

Світогляд — це система уявлень людини про світ, місце людини у світі, відношення людини до світу та до самої себе.

У світогляді фіксується пізнавальне відношення людини до світу (світорозуміння, світогляд) і емоційно-ціннісне відношення (світовідчування, світосприймання). Інакше кажучи, світогляд - це знання про світ і людину, а також переконання, ідеали, принципи людини, її ціннісні орієнтації. Водночас—це не просто знання, а й оцінка людиною світу й самої себе.

Аналіз наукової літератури виявляє велику варіативність визначень досліджуваного поняття. Наприклад,

• А.Чанишев під  світоглядом  розуміє передусім “духовне освоєння світу в аспекті взаємовідношення таких його важливих частин, як природа і люди” .

• А.Алєксєєв вважає, що “ світогляд  – це певна сукупність відповідей на питання про походження світу і джерело знань, про місце людини у світі, про сенс і характер суспільного розвитку”

• А. Бичко вважає, що  світогляд  це «своєрідна інтегративна цілісність знання і цінностей, розуму і чуття, інтелекту і дії, критичного сумніву і свідомої переконаності».

• В. Шинкарук -  світогляд  як “форма суспільної самосвідомості людини, крізь призму якої вона сприймає, осмислює  та  оцінює навколишню дійсність як світ свого буття й діяльності, визначає і сприймає своє місце і призначення у світі”. Об’єктом  світогляду  є не “світ сам по собі”, а ставлення до світу,  тому  він виступає, передусім, як форма індивідуального самоусвідомлення і самовизначення особистості.

З’ясуванню  сутності  поняття « світогляд» приділяли також вчені - психологи. С. Л. Рубінштейн визначав  світогляд  як систему поглядів і уявлень, переконань і ідеалів, яка в узагальненому вигляді розкриває ставлення людини до світу, спосіб його бачення, розуміння і оцінки, спосіб усвідомлення свого місця в ньому.

Світогляд містить знання, переконання, цінності, ідеали, організовані у єдину систему, у центрі якої завжди перебувають уявлення людини про себе. Центральна проблема  світогляду  — відношення людини до світу.

Світогляд  надзвичайне складне інтегроване утворення, яке має безліч структурних зрізів. В науковій літературі простежується два підходи до структурування компонентів даного аспекту світогляду : поелементний і блочний.

Поелементний: до числа сталих складових  структури  входять:

• уявлення,

• знання (досвідні, емпіричні  та  теоретичні), на основі яких формується світорозуміння,

• оцінки (на їх основах формується світоспоглядання),

• погляди,

• ідеали,

• регулятивні принципи,

• переконання.

Блочний підхід базується на структурному розчленуванні  світогляду  на низку крупних підсистем, кожна з яких відзначається певною функційною єдністю, і групуванні довкола них основних елементних складників досліджуваного явища. Світоглядна  структура  Р. А. Арцишевського містить в собі такі блоки:

• пізнавальний

• ідеалізуючий

• спонукально-мотиваційний

• аксіологічний

• нормативно-регулятивний.

В.Щербінін виділяє в  структурі   світогляду  три аспектні групи:

• пізнавальну (визначає зміст  того  чи іншого  світогляду ; включає уявлення і знання)

• аксіологічну (містить оцінки і цінності)

• праксеологічну (установлює тісний зв’язок пізнавального і ціннісного компонентів світогляду  з практичною діяльністю особистості поєднує в собі регулятивні принципи і переконання).

Доцільнішим і компактнішим є блочний підхід до структурування компонентів гносеологічного ракурсу  структури   світогляду, що ґрунтується на вичленуванні трьох підсистем.

Висновок:  світогляд  – не просто узагальнене уявлення про світ, а форма суспільної самосвідомості людини, вузловими категоріями якої виступають поняття «світ» і «людина».

Через ці поняття суб’єкт  світогляду  усвідомлює своє призначення у світі і формує життєві установки.  Світогляд  за самою суттю є універсальним, оскільки інтегрує уявлення і почуття у ідеали і переконання, а також практичним, оскільки орієнтує на вирішення найважливіших проблем людського існування, виражає імперативи поведінки людини  та  сенс її життя.

 Структура   світогляду (вказана вище – три аспектна) органічно зумовлює його функції.

1) Функція тлумачення, розуміння світу.  

Світогляд  як світорозуміння може бути раціоналістичним — таким, що визнає всевладдя розуму (Гегель визнавав, що світ — це об'єктивний розум, який за логікою подібний до суб'єктивного розуму людини), та ірраціоналістичним — таким, що вважає основою світу недоступне, непідвладне розуму (воля у Ніцше).

2) Оцінювальна (аксіологічна) функція. З аксіологічної точки зору  світогляди  поділяють на оптимістичні й песимістичні, гуманні та антигуманні.

3)Праксеологічна функція. З цього погляду виділяють практичноактивні та споглядальні  світогляди .

Виокремлені три пласти (знання, цінності, практичні настанови) і функції  світогляду  дають змогу краще зрозуміти будь-який тип  світогляду. Так, марксизм як  світогляд  є раціоналістичним, оптимістичним, практичноактивним; фашизм — ірраціоналістичним, оптимістичним, активним; буддизм — ірраціоналістичним, песимістичним, пасивним.