философия / 81

81. Поняття та основні завдання філософії історії.

Історія є однією з форм людської думки, які найбільше поділяють дух філософії, найближче стоять до неї. І це закономірно, оскільки філософія — це теоретичний світогляд конкретної історичної епохи і конкретної людини, її загальна орієнтація в історично конкретному світі. Історія — джерело багатьох (якщо не більшості) філософських проблем. Знищіть історію, зазначав видатний оксфордський філософ Робін-Дж. Колінгвуд (1889—1943), і ви знищите те, чим живиться філософія. Уся філософія — це філософія історії.

Поняття «філософія історії», попри більш як двохсотлітнє функціонування, не має єдиного, точно визначеного змісту.

Для одних вона — пізнання сенсу історії загалом або дослідження загальних законів історичного процесу,

для других — пізнання історичного часу й історичного простору, або філософська теорія історичного знання,

для третіх — дослідження іманентної логіки розвитку людського суспільства, або філософський огляд історії людства тощо.

Ці визначення не є суперечливими, вони скоріше доповнюють, деталізують, а то й повторюють одне одного.

Філософія історії— сфера філософського знання про загальність і сутнісність історичного процесу, іманентну логіку розвитку суспільства.

Поняття «філософія історії» запровадив у науковий обіг Вольтер у праці «Філософія історії» (1765), покликаний надати історії якісно нового звучання, яке відповідало б рівню зрілості тогочасного європейського суспільства. Філософ вважав, що історики мають відійти від стилю оповідок і сконцентруватися на дослідженні соціально-економічних, культурних явищ. Такій реформованій історії він і дав назву «філософія історії», під якою розумів системне і критичне мислення як різновид історичного мислення.

Іноді філософію історії ототожнюють із соціологією з огляду на те, що вони мають спільний об´єкт вивчення — людське суспільство.

Але філософія історії вивчає суспільство як універсальний об´єкт з універсальними характеристиками (тобто спрямовує свій погляд на суспільство взагалі).

За змістом і проблематикою дослідження філософія історії досить близька соціальній філософії, зміст якої становлять загальні закони розвитку і функціонування суспільства, питання прогресу і регресу в історичному процесі, періодизація і типологізація в історії, матеріальне і духовне життя людей тощо. Але філософія історії розглядає суспільство в динаміці, а соціальна філософія — у статиці.

Філософія   історії  принципово не може бути редукована до науки, вона відрізняється від останньої філософським, а не спеціальним науковим підходом до історичного процесу.

Предметом  філософії   історії  являється історичний вимір буття людини. Об’єктом філософського світогляду стає  той  чи інший сегмент історичного життя людства або ж всесвітня  історія  загалом. Особливу сферу створює філософське вивчення граней, можливостей і способів історичного пізнання в його різних видах, перш всього вивчення науково-історіографічного і і філософського ж пізнання  історії.

Аналізуючи під властивим тільки їй кутом зору історичний процес, філософія історії розв´язує одну з основних проблем — теоретичну реконструкцію історичного минулого через моделювання культурно-історичного плину суспільства у формі часових цілісних символічних конструкцій.

Осягнення особливостей історичного процесу в його єдності  та  невичерпному розмаїтті є основоположним  завданням   філософії   історії . Його реалізація передбачає з’ясування низки складних проблем: початку, спрямованості, сенсу і кінця  історії , співвідношення універсального і локального, конкретно-історичного і архитипного, центру  та  периферії, класичних  та  некласичних соціокультурних форм, типового й унікального в світовій  історії  тощо.

Філософія   історії  формується на стику  філософії   та   історії, що обумовлює двозначність поняття. З одного боку, вона є незаперечною і повноправною складовою частиною системи філософського знання, з іншого –  філософія   історії  на таких само вагомих підставах уходить до числа форм історичного пізнання. Зміст, структура і функції  філософії   історії  істотно модифікувалася на різних етапах її розвитку.

Проблема єдності  та  багатоманітності історичного процесу, періодизації  та  структурування його форм була і є однією з наріжних для  філософії   історії . Одним з перших дослідників, який чи не найповніше охопив коло проблем, що стосуються співвідношення єдності й розмаїття в історичному процесі, був італійський філософ Джамбатіста Віко (1660-1744). В його трактаті "Засади нової науки про загальну природу нації" (1725 p.) проаналізовано життєдіяльність соціальних організмів у їхній еволюції від племінного побуту до Нового часу. Його концепція є прообразом майбутніх теорій циклічності в розвитку культур і цивілізацій.

Філософія   історії  XVIII — першої половини XIX ст. в поясненні закономірностей суспільного розвитку зовні орієнтувалась на дві методологічні установки. Однією з них був натуралізм у формі географічного детермінізму (Ш. Монтеск'є, Г. Гердер  та  ін. ), або ж у формі ідеалістичного натуралізму (К. А. Гельвецій, Ж. -Ж. Руссо). Друга методологічна орієнтація, започаткована ще Дж. Віко, є характерною для об'єктивного ідеалізму (наприклад І. Кант, Г. Гегель).

На сучасному етапі розвитку світової соціально-філософської думки поступово утверджується таке розуміння  історії , яке умовно можна означити як монадне. Його характерною рисою є тлумачення всесвітньо-історичного процесу як єдності. Монадне розуміння  історії , враховуючи і реалізуючи можливості узагальнюючого (формаційного)  та  індивідуалізуючого (цивілізаційного) підходів до вивчення історичного процесу, водночас уникає однобічності кожного з них, оскільки не розглядає їх у протиставленні, а виходить з їхньої глибинної єдності, взаємодоповнюваності.