философия / 17

17. Становлення та основні періоди античної філософії.

Історія античної філософії охоплює більше тисячі років. В її розвитку виділяють три основні періоди.

Перший - період ранньогрецької філософії (VI—V ст. до н.е.) охоплює епоху від виникнення філософського мислення на початку УІ ст. до н.е. до часів Сократа /кінець У ст. до н.е./ Філософів цього періоду називають досократиками. Сюди належать такі філософи як Фалес, Анаксімен, Анаксимандр, Геракліт, Піфагор, Парменід, Зенон Елейський та ін.

Другий період має назву класичного (IV—III ст. до н. е.). 3 філософів цього періоду першим варто назвати Сократа. Сюди належать також софісти Протакор, Горгій. Суть другого періоду полягає в переорієнтації філософської свідомості з космогонічної проблематики на тему людини. Крім названих мислителів, представниками даного періоду є Платон, Арістотель, Демокріт, а також послідовники Сократа - кіренаіки, мегарики і кіники. 3 софістів і Сократа починається поворот філософії до вивчення людини. Знаменитий заклик Сократа: "Пізнай самого себе!". Знамените висловлювання Протагора: "Людина є міра всіх речей" знаменує поворот філософії до людини.

Третій період історії античної філософії пов'язаний з епохою еллінізму і Римської імперії. (III ст. до н.е. — V ст. н.е.)

Філософія елліністично-римської епохи існує у вигляді декількох основних філософських напрямів - це епікурійці /засновник Епікур/, аскетики /Піррок/, стоїки /Цицерон, Сенека, Марк Евреміт, Епіктет/.

На першому етапі активно розвивалися ремесла, товарно-грошові відносини, набула широкого застосування рабська праця в усіх сферах виробництва. В політичному житті змагалися аристократія та демократія (торгово-ремісничі прошарки міста), що спричинило поступове відсторонення аристократії від влади. Наслідком цих змін стало переміщення центру соціально-економічного життя із села в місто, перетворення міста з осередку аристократії на ремісничо-торговий центр.

Давньогрецька філософія виникла в VI ст. до н. е. Особливий вплив на її формування справила полісна демократія. Вона підготувала появу вільної особи, інтелектуальної свободи і сформувала особу як суб'єкта філософського мислення.

Особливості суспільних відносин у полісах здійснили вплив на формуванння основної проблеми, яка хвилювала давньогрецьких мислителів, — проблеми відношення загального і одиничного. В умовах демократії загальне (моральні й правові норми, державні інститути, політичні інтереси) відокремилось від приватного життя громадянина полісу, однак воно продовжувало перебувати в тісному зв'язку з ним. Загальне не стало недосяжним для рядових членів полісу, не протистояло їм як чужа зовнішня сила, як це було в східних деспотіях.

Це був період становлення рабовласницьких полісних демократій. Філософія у формі натурфілософії зосереджувалася на пошуках першооснови сущого, загального. Людина (одиничне) ще не стала проблемою філософії.

Другий етап.

Саме в цей період відбувся розквіт демократії, а в філософії — поворот мислителів від зовнішнього світу до людини, домінування політичної, етичної та гносеологічної проблематики. Намітилася певна рівновага інтересу до загального й одиничного (софісти заперечували загальне, Платон і Арістотель відновлювали його права).

Третій етап.

Епоха еллінізму та Римської імперії. Соціально-політичне життя характеризували криза рабовласницького способу виробництва, занепад держав-полісів. У філософії — замикання особи (одиничного) на себе, домінування етико-релігійної проблематики.

Філософія  давніх греків сприяла розвитку  європейської  культури. Незважаючи на різноманітність доктрин, течій, напрямків і мов філософського дискурсу, у європейській філософії здається існує якась принципова структура сенсу, набудована на ключових поняттях, створених філософією стародавньої Греції. Про існування такої структури свідчить факт, що неможливою є інтерпретація європейської філософії без звертання до грецької традиції і саме з цього погляду правомірним є твердження, що грецька філософія сформувала європейську парадигму.