Основні категорії даосизму:

1. Дао — шлях, в даосизмі-духовність, буття і зміна Всесвіту в самому загальному сенсі. Позбавлена ​​сила, воля всесвіту, якій має відповідати порядок всіх речей у світі. Дао означає Шлях осягнення законів природи, її закономірностей.

2. Де—«чеснота» або мораль. Сила, або порядок речей у всесвіті. Чеснота, дана понад (від Дао), не має характеристики фізичного, силового впливу, на відміну від грецького «арете». Благодать, величезна духовна міць, якою Небо наділяло правителя Китаю і яку він міг передавати своїм підданим.

3. У-Вей - не-дія — розуміння того, коли потрібно діяти та не діяти, перебуваючи у гармонії з Дао.

4. Пу - буквально «необроблений шматок дерева», уособлює енергію незайманих природою предметів, якщо простіше, то простоту душі, душу пу.

Принцип Дао-фе. Дао незмінно, але в природі речі міняються, прагнучи до рівноваги. Фе – повернення від крайності до гармонії, рівноваги. Дао – поворотно.

Принцип Інь-Ян. Інь – все жіноче, все темне, холодне, пасивне, сприймаюче; Інь співвідноситься із землею. Ян – чоловіче, тепле, світле, активне; співвідноситься з піднебінням. Дисгармонія виникає тоді, коли відбувається неправильне поєднання.

За своєю соціальною базою даосизм спрямований проти конфуціанства. Людинолюбство і вченість Лао-цзи засуджує як протидію дао. Сентенція даоситів про те, що з подоланням вченості народ буде у стократ щасливішим, спрямована проти конфуціанців. Носіями ідей даосизму були родова аристократія, усунута від влади, а також монахи-аскети — носії ідей бездіяння, безкорисливості тощо.

Даосизм на відміну від конфуціанства є матерілістичним.

Виходячи з Космоцентричної концепції взаємозв’язку людини з природою, китайська філософія /як і індійська/ стояла на захисті природи, висувала принцип "ву вей" - невтручання в її розвиток, наслідування її законів. Якщо конфуціанство в основному звернуте до суспільної проблематики, то даосизм зосереджується на природі, світі.

Даосизм — філософське вчення, згідно з яким природа і життя людей підпорядковані загальному божественному законові дао.

Як філософська доктрина даосизм порушує  проблему  справжнього, відмінного від видимого буття, поділяє світ на невидиме дао і видимий, створений ним світ речей. Дао — нематеріальна субстанція, позбавлена тілесності. Водночас воно не є і духовною субстанцією, оскільки постає як реальний момент у перетворенні речей. Дао є і субстанцією, і несубстанцією (вічним рухом), воно існує мовби окремо і невідокремлене від речей, пронизує їх, творить речі й існує в речах. Оця невловимість дао, відсутність правдоподібного зв'язку між видимим і невидимим зумовлює містицизм вчення.

Таємниця дао відкривається не всім, а тільки тим, «хто вільний від пристрастей, бачить чудесну таїну дао, а хто має пристрасть, бачить його тільки в конечній формі». Суть дао зумовлює і правила поведінки його прибічників. Мудрець, який пізнав дао, є бездіяльним. Хто служить дао, той поступово пригашує, обмежує свої бажання, доходячи в цьому до недіяння. Однак, вважають даосити, недіяння є найбільшим діянням, завдяки йому можливо досягнути більшого, ніж діянням.

Звеличення споглядання й аскетизму споріднює даосизм з буддизмом, на основі синтезу яких виник у середні віки дзен-буддизм. Трактат «Дао де цзін» містить чудові зразки наївної діалектики, зокрема здогади щодо місця протилежностей у світі. Всі істоти містять у собі протилежні часточки — «ян» та «інь». Носіями ідей даосизму були родова аристократія, усунута від влади, а також монахи-аскети — носії ідей бездіяння, безкорисливості тощо.

Інші філософські течії Китаю — моїсти, легісти (законники), натурфілософи тощо — значно відрізнялись у поглядах на суспільство і суспільні відносини, але поняття «дао», «жень», «лі», протилежні часточки «ян» та «інь», посідають у них значне місце.

3